3.3. Інвестиції як один із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Україна має значні можливості для розвитку зернового сектору та перетворення його в високоефективну сферу АПК. Сприятливі ґрунтово-кліматичні передумови, родючі землі та давні хліборобські традиції сприяють подальшому його розвитку, одержанню врожаїв сільськогосподарських культур в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу.

Припинення кризових явищ у зерновому господарстві України та подальший прогрес у його розвитку можливий тільки за умови оновлення матеріально-технічної бази, підвищення рівня механізації та електрифікації виробництва, введення в дію нових і реконструкції існуючих виробничих потужностей на основі залучення інвестицій. Природним є те, що наявні в галузі технології, обладнання, сільськогосподарська техніка значно обмежують можливості поліпшення фінансово-виробничих показників сільськогосподарських підприємств [43, с.-220].

Налагодження стабільного інвестиційного процесу набуває важливого значення, тому що нестача фінансових ресурсів є основною проблемою реформування рослинництва в цілому, і зернової галузі насамперед. Залучення інвестицій є необхідним для оновлення, переоснащення та підвищення на цій основі ефективності функціонування зернопродуктового комплексу.

Інвестиції визначають темпи розвитку агропромислового виробництва, вони є могутнім стимулом для розвитку науково-технічного прогресу і гарантією сталого розвитку. У ринкових умовах господарювання для підприємств аграрного сектору економіки України однією з головних проблем є залучення інвестиційних і інноваційних ресурсів. Інвестиційна привабливість аграрного сектору України визначається головним природним засобом виробництва – землею, від якості і використання якої залежить його ефективність. Аналізуючи стан матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств у частині основних засобів, можна сказати про високий рівень руйнації виробничих приміщень і споруд, машин та обладнання, транспортних засобів. Зменшення числа сільськогосподарської техніки в аграрних підприємствах України призвело до нормативного збільшення навантаження на кожний працюючий агрегат, що прискорило старіння і зношення техніки. Все це свідчить про необхідність капітальних вкладень для оновлення і реконструкції матеріально-технічної бази [44, с.-369].

Проблему створення ринку інвестицій можна вирішити як за рахунок внутрішніх джерел фінансування сільськогосподарського виробництва (державні інвестиції, власні кошти суб'єктів господарювання, позики, заощадження населення), так і зовнішніх (прямі іноземні інвестиції). Важливість правильної інвестиційної політики складно переоцінити. Жодна економіка світу не досягла значних результатів без залучення коштів як вітчизняних, так й іноземних інвесторів [45, с.17-21].

Суттєвим джерелом інвестиційних процесів у розвинених країнах виступають власні кошти підприємств: нагромадження у вигляді амортизаційного фонду; прибутку в тій частині, що спрямовується на оновлення та розширення виробництва. Але в сучасних умовах власні джерела фінансування інвестиційних процесів в сільському господарстві суттєво обмежені. Це зумовлено низьким рівнем рентабельності виробництва та вартістю основних засобів (а отже й амортизаційних відрахувань). У країнах з ринковою економікою проблеми оновлення основних засобів і впровадження новітніх технологій вирішуються завдяки гнучкій системі нарахування амортизації. В сільськогосподарських підприємствах України амортизація, як джерело інвестиційних коштів, з року в рік знижується. Основними причинами цього є значне відставання темпів переоцінки основного капіталу від його дійсної вартості в умовах інфляції. За даними Л.Козаченко, тільки за минуле десятиліття амортизація засобів виробництва в АПК перевищила 90%. Тому з року в рік амортизаційні відрахування сільськогосподарських товаровиробників на реновацію основних засобів зменшуються [46, с.24-27].

Важливим джерелом інвестування є кредити. На жаль, в Україні система кредитування аграрного сектора економіки формується в основному комерційними банками, кредитні програми яких розраховані переважно на короткостроковий термін. Між тим короткострокове кредитування, що пропонується селу комерційними банками, є неприйнятним для сільгосптоваровиробників, оскільки воно створює базу для падіння цін на їх продукцію. Останнє відбувається тому, що розрахунки за короткостроковими кредитами повинні здійснюватися після збору урожаю у короткий термін. Товаровиробники для забезпечення своєчасного повернення кредитних коштів вимушені терміново, за низькими цінами продавати свою продукцію, що знижує рівень їх доходів. А це, звичайно ж, заважає ефективному розвитку ринку сільгосппродукції [47, с.40].

Об’єктивними причинами низької питомої ваги залучення інвестицій у сільське господарство є такі особливості цієї галузі, як велика територіальна розосередженість, низька оборотність капіталу, високі ризики через природні умови тощо.

Загалом, в Україні діючий механізм інвестиційної діяльності є неповним і не має достатньої методологічної та методичної основи. У ньому відсутні такі складові, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтворення капіталу, фінансово-кредитний механізм інвестиційної діяльності, механізм формування ресурсів та джерел інвестування на підприємстві, механізм державного регулювання інвестиційної діяльності, формування ринку капіталу та ринку інвестицій та ін. Нині ще не введено в дію систему економічних важелів стимулювання інвестиційної діяльності, зокрема заходи регулювання відносин власності на землю і майно не мають інвестиційної стимулюючої спрямованості, процес створення фондового ринку недостатньо охоплює аграрну сферу, фінансово-кредитні установи не зацікавлені у здійсненні інвестиційних операцій у сільському господарстві, відсутній механізм забезпечення підтримки інвестицій в оборотній капітал [48, с.140].

Залучення як вітчизняних, так й іноземних інвестицій залишається на сьогодні актуальним у розв’язанні першочергових завдань зростання зернового комплексу України та є важливою складовою його входження до світових господарських зв’язків.

Загалом же слід зазначити, що для широкомасштабного залучення іноземних інвестицій найважливіше значення мають макроекономічні важелі впливу держави на реалізацію інвестиційної привабливості економіки країни, що покликані компенсувати недоліки загальноекономічної кон’юнктури і підсилити інвестиційну привабливість рослинницькї галузі. Ефективна національна політика в сфері залучення іноземних інвестицій повинна включати низку стимулюючих важелів, зокрема для зернового господарства – державну (в тому числі бюджетну) підтримку [49, с.17-21].

Одним із напрямів кардинального збільшення іноземних інвестицій мають бути суттєві зміни технологічної структури виробництва на основі його екологізації. Така перебудова можлива за умови фінансування іноземними інвесторами запровадження екологічно чистих технологій. Проте часто інвестиційні проекти з боку закордонних партнерів передбачають нарощування навантаження на навколишнє середовище. Тому варто відпрацювати єдині правила інвестування розвитку виробництва саме в аграрному секторі, яких би дотримувалися іноземні інвестори, і закріпити їх у міжнародних договорах.

У зв’язку з цим необхідно переорієнтувати державну інвестиційну та податкову політику щодо вдосконалення механізму залучення екоінвестицій.Також законодавча база має створювати передумови підвищення частки довгострокових вкладень, що дозволить здійснити структурну і технологічну перебудову сільськогосподарського виробництва [50, с.288-292].

Отже, з проведеного дослідження можна зробити висновок, що на сьогодні інвестиції в розвиток зернової галузі за рахунок усіх джерел фінансування не забезпечують навіть простого відтворення основних засобів, і як наслідок, багато сільськогосподарських підприємств відчуває нестачу власних коштів для інвестування у основний капітал. Головною метою державної політики в розвитку зернового господарства має бути підвищення інвестиційної привабливості зернової галузі як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів, адже інвестиції є одним із найоптимальніших напрямів підвищення економічної ефективності виробництва зерна.