Рівень інтенсивності, результат та економічна ефективність інтенсифікації виробництва зерна у тов «Укрінагропром»

Показник	Рік
	2010	2012
Вихідні дані
Площа посіву, га	935	490
Валовий збір зерна, ц	10791	25224
Витрати виробництва, тис грн	1646,0	3271,7
Затрати праці, тис люд.-год.	41,0	26,3
Реалізовано зерна, ц	9477	17526
Повна собівартість реалізованої продукції, тис грн	1545,0	2421,8
Виручено, тис грн	971,0	2019,6
Розрахункові показники
Рівень інтенсивності
Витрати виробництва на 1 га посіву, грн.	1760,43	6676,94
Затрати праці на 1 га посіву, люд.-год	43,85	53,67
Результат інтенсифікації
Урожайність з 1 га, ц	11,54	51,48
Економічна ефективність інтенсифікації
Затрати праці на 1 ц зерна, люд.-год	3,80	1,04
Повна собівартість 1 ц зерна, грн.	163,03	138,18
Ціна реалізації 1 ц зерна, грн.	102,46	115,23
Збиток на 1 ц зерна, грн.	-60,57	-22,95
Рівень збитковості, %	-37,15	-16,61
Окупність додаткових витрат, грн.	х	0,94

Окупність додаткових витрат – це вартість додаткової валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн додаткових витрат у процесі інтенсифікації виробництва. Даний показник у загальному вигляді характеризує економічну доцільність збільшення виробничих витрат і визначає ефективність їх використання.

В процесі написання бакалаврської роботи було розраховано окупність додаткових витрат на прикладі ТОВ «Укрінагропром»:

1. Додаткові витрати на 1 га посіву:

6676,94 – 1760,43= 4916,51 грн

2. Вартість додаткової ВП на 1 га посіву:

51,48 – 11,54= 39,94 * 115,23= 4602,29 грн

3. Окупність додаткових витрат:

4602,29 / 4916,51= 0,94 грн

Отже, результат розрахунку свідчать про невисоку окупність додаткових витрат, які були спрямовані на впровадження інтенсивних технологій у розширення виробництва зерна.

3.2. Застосування сучасних технологій в зерновиробництві

Науково-технічний прогрес — це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників [33].

Науково-технічний прогрес пов'язаний також із розвитком організації виробництва і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється соціальна підсистема: поліпшуються умови праці, зростає професійний і культурний рівень працівників [34, с-542].

Рис. 3.1 Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства — подальше впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва й тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку (рис. 3.1).

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили.

З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70-75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25-30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції [35, с.44-45].

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності сільського господарства або його галузі. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні скорочуватися, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці [36, с-160].

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світова практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Дуже важливим фактором при вирощуванні зернових є обробіток грунту (рис. 3.1). Як відомо, основним завданням обробітку ґрунту є зберігання вологи на час сівби зернових, боротьба з бур’янами, якісне загортання післяжнивних решток і добрив, створення достатньо ущільненого під посівного шару та дрібно грудочкуватого посівного шару.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують полицевий та безполицевий способи обробітку. При достатньому зволоженні ґрунту та ранньому збиранні попередника на забур’янених площах ефективніший полицевий обробіток ґрунту плугами з передплужниками [37, с-624].

Говорячи про озиму пшеницю, варто відмітити що, оранку закінчують не пізніш як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що може спричинити розрив кореневої системи пшениці внаслідок його осідання.

Обробіток чорних парів починають восени після збирання попередника. На парах проводять 2-3 кущення та глибоку оранку плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. Рано на весні проводять боронування і при появі бур’янів починають першу культивацію з боронуванням на глибину 10-12 см. Протягом літа ґрунт утримують у розпушеному та чистому від бур’янів стані, застосовуючи культивацію з боронуванням.

Основним завданням передпосівного обробітку ґрунту є створення сприятливого структурно-агрегативного складу посівного шару. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, ІСМК-5,4 та ін.), обладнані стрілястими лапами культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту — з соткуванням сотками ЗККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і якісної сівби культивацію проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння. На більш важчих ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини ТВК-3. ВНП-5,6 та ін. [38, с-9].

Суть інноваційної технології з вирощування зернових культур полягає в мінімальній обробці ґрунту з максимальним використанням можливостей надійних та ефективних машин, якісних і надзвичайно дієвих засобів захисту рослин в комбінації з використанням високоврожайних районованих сортів сільськогосподарських культур.

Важливим для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, а, отже, зменшення виробничих витрат є енергозбереження. При впровадженні у виробництво нових машин на цю їх властивість слід звернути увагу. Одним із важливих факторів, який впливає на енергозбереження в сільськогосподарському виробництві, є спосіб обробітку ґрунту. Із всіх витрачених енергетичних ресурсів на вирощуванні зернових культур від підготовки ґрунту і сівби до збирання урожаю 30-40 % припадає саме на обробіток ґрунту.

З цього можна зробити висновок: великі резерви зниження енергомісткості продукції - саме в способах обробітку ґрунту. Тому не випадково в зарубіжній практиці сільськогосподарського виробництва до цієї операції відносяться серйозно і вже досягли значних успіхів в зниженні трудо- та енергомісткості. Вчені та практики сільського господарства України також досягли певних успіхів в мінімізації витрат на обробіток ґрунту. Способи обробітку та їх вплив на ефективність виробництва вивчені достатньо. Але, нажаль, для масового впровадження у виробництво енергозберігаючих прийомів обробітку ґрунту потрібні не тільки потужні широкозахватні агрегати, але й відповідні дешеві ґрунтообробні причіпні знаряддя [39, с-334].

Своєчасне локальне внесення добрив дає змогу значно зменшити стреси рослин від природних аномалій (низька температура, заморозки тощо, пристосовує їх до навколишнього середовища, активізує кореневе живлення, омолоджує рослини та поліпшує умови отримання високих урожаїв.

Локальне внесення добрив через листя — найбільш ефективна та економічно виправдана форма доставки рослинам елементів живлення протягом усього періоду вегетації, навіть у тих випадках, коли іншим шляхом це виконати неможливо.

Цей метод внесення добрив, завдяки збалансованому складу економічно чистих основних та хелатних мікроелементів, гарантує сто відсотків їх засвоєння, значно скорочує потреби у корневищ добривах

[40, с-367].

Складаючи системи удобрення важливо дотримуватися оптимальних норм внесення добрив під культури. Сучасними технологіями вирощування зернових культур передбачені такі форми удобрення: основне, рядкове та підживлення. Для того, щоб виділені під зернові культури добрива були найефективніше використані, система удобрення повинна передбачати застосування органічних добрив і фосфорно-калійних добрив під час основного обробітку ґрунту, під час сівби локально і решту роздрібно, поетапно під час вегетації рослин залежно від фаз розвитку зернових культур. Як відомо, озима пшениця дуже вибаглива до умов живлення. Найкраще вона росте і розвивається, якщо реакція ґрунту оптимальна. Урожайність озимої пшениці і якість зерна значною мірою залежать від забезпечення рослин елементами мінерального живлення впродовж всієї вегетації. Інтенсивні сорти характеризуються більш високими вимогами до умов живлення і тільки при повному і збалансованому забезпеченні поживними речовинами можуть формувати високі врожаї. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: азоту - 28-37 кг; фосфору - 11-13 кг; калію - 20-27 кг. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища доза мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Так, з урожаєм 50-60 ц/га вже виноситься: азоту - 160-190 кг, фосфору -55-70 кг, калію - 80-100кг.

Динаміка використання мінеральних добрив і засобів захисту рослин у досліджуваному підприємстві представлено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2