Література

1. Агіографія (від грец. «святий» і «пишу») – вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; це розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.

2. Бароко літературне українське – літературно-мистецьке явище, риси якого виявилися наприкінці XVI ст. і яке розвивалося протягом понад двох століть в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, хоча й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов’янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), «раки літеральні» І. Величковського – вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо. До явищ українського літературного бароко належать також «Послання» І. Вишенського та козацько-старшинські літописи, найпомітніше «Літопис Самійла Величка». Визначальні риси: посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; трагічна напруженість і трагічне світосприймання; настрої песимізму, скепсису, розчарування.

3. Белетристика – художня література.

4. Бестселер – видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: «те, що найкраще розходиться».

5. Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою – писалом. За змістом це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов’язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

6. Бурлеск (фран. burlesque, від італ. burla — жарт) – стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, наприклад «Енеїда» І Котляревського на тему однойменної героїчної поеми Вергілія.

7. Валуєвський циркуляр 1863 р. – розпорядженням міністра внутрішніх справ П.О. Валуєвим заборонялося друкувати шкільні підручники, науково-популярні, релігійні видання та викладати в школах українською мовою.

8. Генетична пам’ять літератури – здатність національного письменства безпосередньо переживати актуалізовані події та явища української історії. Генетична пам’ять літератури найчастіше оприявнюється в метафоричних регістрах літературного тексту як одна з репрезентацій національного міфу.

9. Експромт – прозовий, віршовий чи музичний твір, який створюється без підготовки.

10. Елегія – ліричний вірш сумного характеру.

11. Епіграма – короткий сатиричний або гумористичний вірш, спрямований проти якої-небудь особи або явища.

12. Епопея – великий художній твір, що відзначається широтою схоплення подій та глибиною їх висвітлення.

13. Епос (грец. «слово», «розповідь», «історія») – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

14. Жанрово-стильова повнота українського літературного процесу – притаманна письменству в інтегративні єдності його складових здатність адекватно відповісти на виклики Історичної процесуальності. Жанрово-стильова повнота свідчить про художню зрілість та образотворчу вивершеність національної літератури у контекстах дискурсу світової культури. За Д. Чижевським, неповнота української літератури, виявлена ким у письменстві кінця XIX ст. зумовлена драматичним процесом денаціоналізації культурно активних верств суспільства в умовах бездержавності, у результаті цього українська нація стала неповною. Створення повної літератури, тобто такої, що може задовольнити духовні потреби усіх суспільних груп, відбулося лише на початку XX ст. і стало заслугою модерної літератури з її різноманітністю напрямів, течій і стилів.

15. Жаргонізми – слова, що вживаються в жаргоні – соціальному діалекті мови, яким користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, віком, ситуацією.

16. Збірка – книжка, що містить зібрані за певним принципом твори; зібрання.

17. Ікос – популярний вид перекладної літератури часів Київської Русі, який складався з кількох пісень, що розкривали суть християнських свят, проповідували християнські та житійні легенди.

18. Історична тяглість розвитку літератури – органічна єдність етапів та періодів розвитку українського письменства, яка обумовлює факт генетичної спорідненості стилів і методів у національній літературі, унеможливлюючи існування розривів поміж культурно-історичними епохами — незважаючи на всю несприятливість зовнішніх обставин (заборони українського слова, планомірна колонізація і русифікація і т. ін.).

19. Катрен – 4-рядкова строфа, що має скорочену думку, чотиривірш.

20. Кодифікація – встановлення й офіційне визнання літературної норми, зафіксованої в граматиках, словниках, довідниках. Кодифікація регулює розвиток літературної норми, забезпечує стабільність функціонування літературної мови.

21. Культурно-історичні епохи розвитку української літератури – цілісні періоди розвитку української літератури, що виокремлюються з-посеред загального плину розвитку письменства якоюсь домінантною естетичною характеристикою.

22. Лірика – один з трьох родів художньої літератури; твори ліричної поезії; також – ліричний настрій.

23. Література – вид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

24. Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду усталених, кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобів масової інформації, науки, художньої культури та літератури. Літературна мова протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Залежно від суспільного використання літературної мови формуються її функціональні стилі.

25. Літературний напрям – це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу.

26. Літопис – історичний твір у Давній Русі, в якому розповідь сучасника подій та фактів подано у хронологічному порядку; також – послідовний запис будь-яких подій, історія чого-небудь.

27. Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

28. Манускрипт – стародавній рукопис; рукопис взагалі.

29. Мемуари – літературний твір у формі записок, написаний від першої особи – учасника чи свідка описуваних подій.

30. Нестор – видатний давньоруський письменник і літописець; був ченцем Києво-Печерської лаври, автор низки агіографічних творів, серед них – «Повість минулих літ».

31. Новела – невеликий розповідний художній твір про незвичайну подію з несподіваним фіналом.

32. Оповідання – невеликий за обсягом прозовий художній твір, розповідь; новела.

33. Пам’ятки української мови – писемні тексти, що використовуються для вивчення історії системи мови (у т. ч. її говорів) та дослідження історії української літературної мови.

34. Памфлет – літературно-публіцистичний твір, в якому є гостра критика чи сатира.

35. Повість – літературний художній розповідний твір, що займає проміжне місце між оповіданням і романом.

36. Поезія – словесна художня творчість, твори, написані віршами; вірш.

37. Поема – великий поетичний оповідний твір; також – музичний твір ліричного характеру.

38. Притча – оповідний літературний твір алегорично-повчального характеру, змістом близький до байки.

39. Проза – художні твори, написані звичайною розмовною мовою.

40. Пролог – вступна частина літературного або музичного твору.

41. Публіцистика – вид літератури, що висвітлює актуальні проблеми життя суспільства.

42. Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

43. Ремарка – авторська примітка-коментар у тексті.

44. Роман – великий за розміром і складний за побудовою художній оповідний літературний твір, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкриваються характери, психологія персонажів тощо.

45. Сказання – жанр давньоруської розповідної літератури про історичних діячів та події, у яких вони брали участь.

46. Словесність – художня література та усна народна творчість, а також сукупність творів літератури й фольклору якого-небудь народу; також – філологічні науки.

47. Строфа – у віршуванні – ритмічно завершена частина твору, повторюване у вірші поєднання кількох рядків.

48. Сюжет – система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів та весь зміст твору.

49. Тропи – форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).

50. Фабула – канва, схема розвитку подій у художньому творі, розвиток сюжету в послідовності.

51. Фейлетон – невеликий літературно-публіцистичний твір критичного плану.

52. Хроніка – запис історичних подій у часовій послідовності, літопис; літературний твір на основі історичних подій.

53. Цитата – точний дослівний уривок з якого-небудь тексту.

54. Часопис – періодичне друковане видання – газета або журнал.