21. Право і економіка. Економічні інтереси в праві.

Взаємодія права та економіки виражається, перш за все, в соціально-економічній обумовленості права і у вторинному впливі права на економіку, яке відбувається трьома основними способами:

право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач);

право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор);

право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо знову виниклі (право як охоронець).

22. Право і політика.

Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади.

Незважаючи на те, що категорії "політика" і "право" близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства.

Політика держави безпосередньо виявляється в характері змісту норм права, який виражає загальнообов'язкову державну волю. "Державна воля" — політична категорія, оскільки держава — політичний інститут, який займає центральне місце в політичній системі суспільства. Політика держави неминуче пов'язана з інтересами, волею тих або інших суб'єктів цієї системи, насамперед тих, хто певною мірою здобув державну владу (партія, яка перемогла на парламентських виборах, може суттєво змінити характер правопорядку у певних сферах життя).

Державна воля, яка виявляється у характері державних рішень та об'єктивована у відповідну правову форму (закон, указ, постанову та ін.), може виражати інтереси всього населення країни чи його більшості, або навіть меншості. Але будь-які інтереси людей, перед тим як набути форми права, мають бути опосередковані державною політикою.

Політика народу безпосередньо виявляється в характері змісту законодавчих актів, що приймаються на референдумі. Ці акти виражають його волю, яка стає загальнообов'язковою.

Принципи справедливості та свободи, закладені у праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру.

Право є засобом вираження політики, її реалізації, робить легітимними політичні рішення. Право конституційно закріплює політичний устрій суспільства, механізм дії політичної системи. Воно закріплює і гарантує політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.

23. Джерела (форми) права. Місце і роль правозастосовчої (судової) практики в правовому регулюванні суспільних відносин.

«Джерело права»і«форма права»взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права нормативно організується і виражається ззовні.

Поняття «джерело права»вживається у розуміннях: матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному).

Джерела права в матеріальному розумінні - це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм.

Джерела права в ідеологічному розумінні - це правова і політична свідомість суб'єктів нормотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм.

Джерела права в інституційному розумінні - це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб'єктів формування і встановлення права.

Джерела права у формальному (юридичному) розумінні - акти уповноважених суб'єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше, це зовнішні виявлення буття об'єктивно існуючих правових норм і принципів, які є мірою охоронюваного державою права.

Форми права - вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення. При написанні «джерело (форма) права»підкреслюється, що мова йде саме про джерела права у формальному (юридичному) розумінні.

Судову практику можна віднести до допоміжного джерела права романо-германского типу. Відповідно до чинної доктрини права (правові норми приймаються парламентом і уповноваженими ним органами) судовій практика не відведена роль джерела права. Проте об'єктивно спостерігається явне зростання ролі судового прецеденту в правотворчій діяльності держави, чому сприяють недосконалість законодавства (суперечності і прогалини в ньому); піднесення "третьої влади" - судової, що дозволила суддям розробляти принципові рішення, уточнювати положення закону таким чином, що народжуються нові норми, так звані правопо-ложення судової практики. Вони в основному е результатом діяльності суддів касаційних судів як вищих судових інстанцій. Підтвердження касаційним судом судових рішень, особливо прийнятих на основі аналогії або загальних принципів, може сприйматися іншими судами при рішенні подібних справ як фактичний прецедент.Норми - правоположення судової практики повинні враховуватися всіма юристами, що застосовують право. З цією метою вони публікуються в судових збірниках і довідниках. У деяких країнах роль судової практики як додаткового юридичного джерела права підтверджується постійним виданням судових збірників і довідників.

Між нормами, відпрацьованими судовою практикою, і нормами, створеними законодавчим органом, є розходження. Дія судової практики українах романо-германського типу відбувається в межах, встановлених законодавцем. Створена судовою практикою правова норма носить обмежений характер, оскільки не володіє такою ж загальністю і узагальненість як норма права, що виходить від парламенту. При розгляді нової справи вона може не враховуватися. У цьому полягає головна відмінність норми, створеної в процесі судової діяльності країн, що належать до романо-германського типу, від пріоритетного становище судового прецеденту в країнах англо-американського права.

Отже, романо-германський тип правової системи характеризується пріоритетом норми, що міститься в законодавчих актах. Проте він припускає і пошук кожним юристом у конкретному питанні рішення, що відповідає принципу справедливості.