54. Об'єкти правових відносин.

Об'єкти правовідносин — це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Види об'єктів правовідносин:

1) матеріальні блага — це предмети матеріального світу (природ­ні ресурси, земля, надра, ліс тощо), речі (засоби виробництва, предмети споживання) та цінності (цінні папери, гроші тощо);

2) духовні блага — це результати творчої, інтелектуальної діяль­ності людини (твори літератури, мистецтва, музики, винаходи, наукові відкриття, комп'ютерні програми тощо);

3) послуги виробничого і невиробничого характеру — це ре­зультати певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культу­рної, освітянської та інших сферах діяльності людини (договір на перевезення вантажу, підряд на будівництво будинку, вико­нання пісень на святковому концерті тощо);

4) особисті немайнові блага — це життя, здоров'я, безпека, честь, гідність, свобода особи, недоторканість житла та інші права і свободи людини (наприклад, між студентом і адміністрацією вищого навчального закладу виникають правовідносини, так об'єктом цих правовідносин буде не отримання диплому, а отримання відповідного рівня освіти).

55. Суб'єкти правових відносин.

Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): громадяни даної держави; іноземні громадяни чи піддані; особи без громадянства (апатриди); особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди).

2) колективні суб'єкти (юридичні особи): державні органи; підприємства, установи, організації; органи місцевого самоврядування; посадові особи, тобто представники державної влади, які ви­конують організаторськорозпорядчі чи адміністративногос­подарські обов'язки; громадські об'єднання (політичні партії, профспілкові органі­зації, релігійні організації тощо).

3) соціальні спільності: народ; нація; населення адміністративнотериторіальної одиниці; трудові колективи та ін.

Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовід­носин визначається його правосуб'єктністю.

Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здат­ність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Основні види правоздатності:

1) загальна правоздатність — це здатність особи мати будь- які права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством. Вона визнається державою за фізичними особами з моменту їх наро­дження і припиняється зі смертю.

2) галузева правоздатність — це здатність особи чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права. У кожній галузі пра­ва строки її настання можуть бути неоднаковими;

3) спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з пе­вними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль­них знань і навичок (наприклад, судді, працівники правоохорон­них органів тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно чинному законодавству — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльно­сті, обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксо­вані у статутах і положеннях цих юридичних осіб, і припиняєть­ся разом з їх ліквідацією.

Правоздат­ність сама по собі ніякого реального блага не дає, вона дає тільки пра­во мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи ін­шим благом, здійснення відповідних дій тощо. Суб'єкт, наділений правоздатністю, не повинен обов'язково реалізовувати всі надані йому права.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність осо­би своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Іншими словами, це можливість реалізувати правоздатність.

Згідно чинному законодавству України, повна дієздатність фі­зичних осіб настає за досягненням нею 18 років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з 21 року особа може обиратися до органів міс­цевого самоврядування; з 25 — призначатися суддею тощо). Однак у цивільному і трудовому праві особам надається повна дієздатність і у більш ранньому віці.

Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздат­ною може лише суд у випадках, визначених чинним законодавством. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у разі видужання чи значного поліпшення психічного стану.

Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність.

Деліктоздатність — це передбачена нормами права здат­ність особи нести юридичну відповідальність за вчинення проти­правних дій.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність фі­зичної особи під час здійснення суспільно небезпечного діяння усві­домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.