33. Про настанови Святого

Преподобний же отець наш Теодосій, який справді був сповнений Святим Духом, помножив Божий талант і населив це місце великим числом ченців. Те, що колись було пусткою, стало нині славним монастирем. Він не хотів створювати у ньому великого скарбу, а вірою й надією покладався на Бога, не уповаючи надмірно на маєтки. Тому часто заходив до келії своїх учнів і коли у когось щось знаходив (чи то поживу, чи одяг поза уставом, чи щось з інших статків), то забирав це і кидав у вогонь, наче ворожу частку і спокусу до гріха. При цьому говорив їм: «Не личить воно нам, браття, будучи ченцями і покинувши все світське, знову нагромаджувати по своїх келіях маєтки. Бо як зможемо принести Богові чисту молитву, маючи у своїх келіях заховані скарби? Про це ви чули від Господа, який сказав: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21). І ще про тих, хто нагромаджує: «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12, 20). Тому, брати, вистачить нам дбати лише про наш уставний одяг і про поживу, яку келарій подає на трапезі, а в келіях із таких речей не можна нічого мати, щоб з усією пильністю і всіма помислами ми приносили до Бога свою чисту молитву». Таке і багато іншого говорив він їм, з усім смиренням і зі сльозами навчав усіх, ніколи не будучи нав'язливим, розгніваним чи сердитим, а завжди милосердним, і тихим, і мав любов до всіх. А коли хтось зі святої отари занепадав духовно і відходив із монастиря, то Блаженний дуже сумував через нього і молився Богові, щоб така овечка, що відлучилася від отари, повернулася назад, і так довго плакав і молив Бога за нього, поки такий брат не повертався назад.

Тоді Блаженний, прийнявши його з радістю, навчав не піддаватись ворожим підступам, не підпускати їх до себе, а твердо стояти. Говорив-бо, що це не мужня душа, яка розслаблюється тими печальними напастями. І тоді, багато чого такого навчивши та втішивши його, з миром відпускав до своєї келії.

34. Про того, що часто виходив із монастиря

Був тут один нетерпеливий брат, який часто тікав із монастиря Блаженного. А коли знову повертався, то Блаженний із радістю приймав його, кажучи: «Бог не повинен його залишити так блукати, щоби поза монастирем помер. Хоча він часто від нас відходить, та повинен він померти у цьому монастирі». І благав зі сльозами Бога про нього, випрошуючи йому терпіння.

По багатьох таких відходах повернувся він знову до монастиря, просив Великого Теодосія, щоби його прийняв. А той, як справді милосердний для заблуканої овечки, яка повернулася, прийняв його і зарахував до своєї отари. Тоді той чернець, що Із праці своїх рук придбав якийсь маєток [бо був шевцем і кравцем], приніс його і поклав перед Блаженним. Отож Святий і каже йому: «Якщо бажаєш бути досконалим ченцем, то візьми це і вкинь у вогонь, бо воно походить від непослуху». І той, маючи палку віру, за велінням Блаженного поніс і кинув до печі, і воно згоріло. Сам же відтоді проживав у монастирі, де провів решту свого життя. І саме тут, за пророцтвом Блаженного, спочив із миром у Господі.

Такою була любов Блаженного і таке милосердя до своїх учнів він мав, щоби жоден не відлучився від його отари, а всіх разом, наче добрий пастир, випасав. Випасав, і навчав, і потішав, і словами переконував, наповнюючи їхні душі нетлінною поживою вічного життя і безперервно напоюючи із джерела, а цим привів багатьох на Божий розум і спрямував багатьох до Небесного Царства.

Звідси знову повернімося до подальших подій життя отця нашого Теодосія.