Завдання і запитання.

1. Які твори Едгара По ви вже читали? Яке враження справляють вони на вас? Які чинники сформували світобачення письменника?

2. У чому полягає новаторство творчості Едгара По а) як поета, б) як автора коротких оповідань, в) як літературного критика?

3. На які основні групи поділяються короткі оповідання Едгара По? Схарактеризуйте їхню тематику та основні елементи поетики?

“Барильце амонтільядо”

“Тотальний ефект”. Оповідання “Барильце амонтільядо” - один із найпоказовіших творів з погляду того, як Едгар По реалізує на практиці свою теорію “тотального ефекту”. Тема твору - помста однієї людини іншій за якусь провину - не є чимось оригінальним у світовій літературі. Нетрадиційним і новим є той спосіб, який письменник обрав, щоб розповісти про неї. Він не витрачає часу на те, щоб хоч підготувати читача і вже в першому абзаці вводить його в курс справи. Оповідач (він же месник Монтрезор) проголошує, що збирається покарати чоловіка на ім’я Фортунато за те, що той образив його. Причому ніхто не повинен знати про те, як і коли має відбутися акт покарання, а месник ні в якому разі не повинен потрапити до рук правосуддя, тому що тоді помста не буде повною.

Завдяки такому початку читач миттєво опиняється всередині ситуації, потік подій приголомшує і несе його. Письменник постійно підвищує емоційний тиск за допомогою різноманітних засобів, які гармонійно доповнюють одне одного і спрацьовують на один і той самий емоційний ефект. В Едгара По все ретельно продумане і вмотивоване: і місце дії (вечір під час карнавалу у Венеції), і вибір імені жертви, в якому відчувається своєрідний “чорний гумор” (“Фортунато” італійською перекладається як “щасливий”), і опис її фізичного стану й одягу (Фортунато хворий на щось, дуже схоже на астму, чимало випив і вдягнений у костюм блазня з дзвониками на капелюсі), і оповідь від першої особи однини (ми ніколи не дізнаємося, яким чином образив Фортунато оповідача, тому що вся історія подається очима останнього, очима людини-маніака, захопленої самим процесом помсти і байдужої до її причин). Окрім зовнішніх чинників ситуації, потрясіння у читача викликає психологічна незвичайність характерів героїв, які Едгар По розкриває з геніальною глибиною і переконливістю. Монтрезор хоче заманити Фортунато в пастку - в родинний склеп, стіни якого вкрито селітрою, речовиною, дуже шкідливою для людей з бронхіальними захворюваннями. Там, у найдальшому кутку підземелля, він вирішив закувати Фортунато в кайдани, замурувати його живцем і залишити помирати в муках. Аби здійснити свій підступний план, Монтрезор талановито грає на амбіціях Фортунато, який вважає себе найкращим знавцем вин. Монтрезор каже, що там, у склепі, у нього є барильце амонтільядо, і він хотів би, щоб саме Фортунато його скуштував, але через те, що той погано себе почуває, Монтрезор вимушений звернутися до Лукезі, ще одного експерта з вин. Не варто казати, що Фортунато, ображений одним лише припущенням, що хтось інший може розбиратись у винах краще за нього, буквально летить назустріч власній загибелі.

І, нарешті, мабуть, найбільше враження на здивованого читача в творі справляє гнітюча атмосфера місця помсти. Монтрезор використовує родинний склеп водночас як льох для вина; скрізь можна бачити кістяки нащадків оповідача, а зі стелі й стін стікає вода. Фортунато бухикає від селітри; дзеленчать дзвоники на його капелюсі, а божевільний Монтрезор, в захваті від того, що йому так чудово вдалося не тільки організувати це вбивство, а й принизити “кривдника”, в екстазі імітує його плач і вигуки, які луна розносить підземеллям.

Усі три вищезгадані елементи діють в одному напрямі як своєрідна магія: захисні системи читача “вимикаються”, і він розчиняється в несамовитому дійстві, зрежисованому геніальним постановником Едгаром По.

Філософія людини Едгара По. Загальній трагічній і жахливій атмосфері твору відповідає і песимістичний його зміст. Едгар По мав власну філософію людини, яку можна схарактеризувати як відверто мізантропічну. На той момент в американській літературі питання про призначення людини активно дискутувалося, і учасники полеміки висловлювали полярні точки зору. Одні з них (насамперед трансценденталісти і за ними Уолт Уїтмен) вважали, що людині треба довіряти, що повернення до природного стану є запорукою її морального відродження. Друга група письменників не погоджувалася з такими висновками, кажучи, що людина - надто слабка істота, з ницими інстинктами, нездатна самовдосконалюватися. Безперечно, Едгар По належав до групи останніх, але його погляди і розчарування були надто радикальними навіть і для них.

На думку По, людина - це дуже небезпечна тварина, яка має геніальні здібності, коли мова йде про скоєння злочинів. Наодинці з собою вона миттєво стає заручником власних фобій і маній. Утіленням саме цієї “нічної” частини людської душі і постає головний герой-оповідач твору. Едгар По в оповіданні створює своєрідну “експериментальну ситуацію”, коли Монтрезорові нічого не заважає вивільнити усі приховані пристрасті, коли його влада над Фортунато є абсолютною. Які ж якості виявляє він тоді? Тільки негативні: жорстокість, підступність, кровожерливість.

Не менш безжалісним є ставлення Едгара По до жертви. Душа Фортунато також сповнена ницих пристрастей, якими вміло користується Монтрезор, і головна з них - марнославство: він божеволіє від одного тільки натяку на те, що експертом замість нього може виступити якийсь Лукезі. До того ж, картину розбурханих інстинктів доповнює й та обставина, що обидва герої постійно прикладаються до пляшки і збуджені алкоголем.

Отже, людина у По постає насамперед як утілення злої енергії. І в цьому, між іншим, є серйозний моральний урок: аби жити в суспільстві, треба знати не тільки позитивні риси, а й вади його членів. Не варто бути надто довірливими й обдурювати себе ілюзіями щодо доброти людини, бо надто часто повернення її до природного стану призводило не до морального вдосконалення, а до злочинів. Історія ХХ ст., з її війнами, концтаборами і безглуздою жорстокістю, цю істину доводила неодноразово. І в цьому сенсі мистецтво По має пророчий смисл: намагаючись виміряти глибину людського зла, письменник накреслив сценарій перевтілення і деградації душі сучасної людини, в якої, одначе, є шлях відійти від тваринного стану. Це той шлях, яким і йшов По - вивчення хвороби з метою її лікування.