pidruchnyk2000 / WHITMAN

Уолт Уїтмен (1819-1892)

Місце Уїтмена в американській поезії. Поезія Уолта Уїтмена належить до святинь американської літератури. Він продовжив традиції американського і світового романтизму, але водночас здійснив стрибок над прірвою років у майбутнє поезії, у ХХ століття. Вірші та поеми збірки “Листя трави” вирізняються небаченим епічним розмахом, сміливим поєднанням космічних і буденних образів та глибиною філософських узагальнень. Щире серце Уїтмена містить у собі всесвіт: галактики з їхніми сонцями і планетами, війни, велетенський Нью-Йорк та інші міста індустріальної Америки, страждання і біль чоловіків, жінок, дітей, негрів, повій, кожну порошинку на відкритому шляху. “Екстазом широти” назвав поета К.І.Чуковський. Таке оригінальне поетичне світобачення потребувало зовсім іншої, ніж традиційна, поетичної форми. Уолт Уїтмен - один із перших з-поміж поетів нового часу використовував “верлібр” (“вільний вірш” - поетичні твори без рими і чітко визначеного ритму). “Щодо форми моєї поезії, - писав поет, - то я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю; не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад - короткий склад, довгий склад, - як хода кульгавого; така поезія мені чужа. Морські хвилі не викочуються на берег через рівні проміжки часу, як і пориви вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, коли б він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити...” Отже, революція Уїтмена у віршуванні - це ніякий не формальний експеримент. Це спроба (геніальна, бо вдала) поставити мову поезії в рівень із часом, в рівень із тим шаленим ритмом, у якому перебудовувався світ. Спочатку уїтменівський стиль шокував сучасників, ось чому поет не став метром за життя, але в майбутньому його творчість стала одкровенням для таких різних американських митців слова ХХ ст., як К. Сендберг або лідер “бітників” А. Гінзберг. Чималий вплив вона справила на Е.Верхарна, В.Маяковського, В.Хлєбнікова.

Біографія У.Уїтмена. Неповторна поетична свідомість Уїтмена невідривна від тієї землі, що надала його таланту небаченої сили й оригінальності. Уолт Уїтмен - саме американський поет. В його поезіях, як і в творчості Марка Твена, специфічне американське світобачення відбилося найповніше. В уїтменівських верлібрах пульсує енергія цієї нової країни. Поет свято вірив у виняткову історичну місію США, в “американську мрію”, в Людину, Свободу, Демократію і Братерство - гасла, під якими відбувалася американська революція 1776 р. І хоча американська реальність, особливо після Громадянської війни, коли розпочався “позолочений вік” з його гонитвою за грішми і шахрайством, нерідко викликала в Уїтмена розчарування, він назавжди залишився вірним своїм юнацьким сподіванням в остаточну перемогу власних ідеалів.

Уолт Уїтмен народився 31 травня 1819 р. у селищі Вест Хілз біля Гантінгтона, на острові Лонг-Айленд. Тут, а потім у Брукліні, у Нью-Йорку, минули його дитячі роки. Формальну освіту він здобував недовго, але багато читав. Улюбленими для нього були твори Шекспіра, Мільтона, європейських романтиків, Новий Заповіт. Вплинув на нього і Р.У.Емерсон. У.Уїтмен змінив чимало професій. Він працював шкільним учителем, учнем друкаря, журналістом. Поет вирізнявся радикальними політичними поглядами. Він дивився на свою країну з великою надією, як на землю Свободи і Демократії. Протягом 1840-х рр. він підтримував Демократичну партію, виступав проти рабства, і за свої переконання був навіть звільнений з посади редактора “Дейлі Ігл”. Далі він жив випадковими заробітками і потроху публікував власні вірші, оповідання, статті в періодичних виданнях. У середині та наприкінці 1840-х У.Уїтмен захопився музикою і театром. Одну зі своїх рецензій, де наголошувалося на потребі розвитку оригінального американського театру, Уїтмен надіслав до журналу “Бродвей Джорнал”, що його видавав Едгар По. Він не тільки опублікував рецензію, а й підтримав Уїтмена під час особистої зустрічі.

Роки перед публікацією першого видання збірки “Листя трави” позначені напруженою працею духу Уїтмена. Він брав активну участь у політичному житті США, вивчав філософію, естетику, музику, живопис, астрономію, навіть єгипетську старовину, писав багато рецензій. Велику роль у творчій еволюції Уїтмена відіграла його подорож по США 1848 р., коли він відвідав Нью-Орлеан, Чікаго і західний фронтир. Все побачене надзвичайно вразило Уїтмена і спричинилося до цілковитої зміни поетичного стилю. Саме відтоді він почав писати верлібром. Протягом 1850-55 рр. остаточно сформувались майже всі його світоглядні ідеї: віра в пророче покликання Поета, у святість безпосереднього життя, у всесвітнє братерство народів і Демократію. Уїтмена переповнювали рішучі оптимістичні настрої змінити весь звичний устрій світу, відкинути старих Богів і на їхнє місце поставити геніальну, вільну Людину. Отож, склались усі духовні переумови, аби головна книга Уїтмена - поетична збірка “Листя трави” - побачила світ.

Ця знаменна подія сталася 1855 р. Тоді до збірки увійшло дванадцять віршів і поем без назв: відсутність назв у творах мала підкреслити цілісність і наскрізність поетичного задуму. Не менш вагомою, ніж самі поезії, була передмова, в якій поет висловив свої філософські, естетичні, політичні і літературні погляди. Збірка “Листя трави” започаткувала якісно новий період в історії американської поезії. Ось що писав з приводу книги Уїтмена Р.У.Емерсон: “ Я не сліпий і прекрасно бачу всю цінність збірки “Листя трави”. Я вважаю цю книгу найоригінальнішим витвором розуму і мудрості, який коли-небудь дарувала світові Америка...” На жаль, у 1855 р. Р.У.Емерсон був тоді єдиним поціновувачем книги Уїтмена, якій згодом судилося стати одним із символів оновлення поетичної мови.

Уся подальша творчість У.Уїтмена пов’язана головним чином з переробкою і доповненням збірки “Листя трави”. До кожного видання поет додавав нові вірші й поеми, а також удосконалював композиційну структуру всієї книги. Він відгукувався в ній на всі події суспільного життя США і світу. У 1861 р. вибухнула Громадянська війна. Протягом майже всього воєнного періоду поет, працюючи у державній військовій скарбниці, у вільний час допомагав санітарам доглядати поранених і хворих. Свої почуття і враження цих років Уїтмен висловив у циклі “Бий, барабане!”, який включив до “Листя трави”. Тяжким ударом стало для нього вбивство президента Лінкольна. Його пам’яті поет присвятив ще один цикл поезій. Після п’ятого видання збірки (1871р.) до Уїтмена прийшло визнання американських і англійських критиків.

Протягом останніх двадцяти років на долю поета випали важкі випробування. У 1873 р. його розбив параліч (він ніколи вже повністю не одужає), значно погіршилось його матеріальне становище. За свідченнями біографів, він ледь не злидарює. Фізичні і моральні страждання поглиблюються тим, що перемога півничан відкрила простір не для розвитку Демократії, як він сподівався, а для плутократів. З цих причин Уїтмен відчував себе не дуже затишно в повоєнній Америці. У його поезіях відчутні гіркі ноти. Подеколи поет гостро критикує свою Батьківщину. Знижується і творча активність Уїтмена. Але віра в Людину і життєлюбство не залишають поета навіть за тих тяжких для нього років. Удосконалюється його поетична майстерність, поглиблюється філософська глибина думки, складнішими стають ритм і звукопис, з’являються нові цикли збірки “Листя трави”. Тепер він надає перевагу коротеньким поезіям, філософським віршам-роздумам і замальовкам. Перед смертю поет устиг прочитати і внести правки до останнього прижиттєвого видання своєї великої поетичної книги (400 поезій різного обсягу). Помер Уїтмен 26 березня 1892 р.

Характеристика поетичного світобачення Уїтмена. Як можна визначити суть книжки “Листя трави”? Сам Уїтмен характеризує її так: “Листя трави” - це переважно спроба виразити мою власну емоційну та особисту природу ... спроба докладно - від початку й до кінця - відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині дев’ятнадцятого сторіччя в Америці), і зробити це вільно, вичерпно й правдиво”. Тобто змістом книги є духовний шлях самого Поета, Уолта Уїтмена, але не тільки його особисто. Це духовний шлях Людини, яка безупинно шукає свого місця у всесвіті, прагне охопити його весь, перебудувати його наново. “Листя трави” є велетенською, небаченою досі за епічним розмахом хронікою діянь духу з його перемогами і втратами, злетами і падіннями. Ліричний герой збірки “Листя трави” є представником “всіх епох і всіх земель”, вселюдиною. Його духовний шлях “проектується” на найскладніші філософські та релігійні проблеми, на суперечності власної доби, на майбутнє, на історію, на буденну дійсність. Це епос, що відтворює великі історичні епохи, мовить і про велике, і про мале. В книзі лунає розлога поліфонія голосів, над якою вивищується прекрасний сольний голос Уїтмена, найоригінальнішого поета Америки.

Розглянемо особливості уїтменівського поетичного світобачення на прикладі одного з його творів - “Пісня відкритого шляху”. Тут поет використовує відомий образ людини, що йде по дорозі, як метафору пізнання світу, щоб відштовхнувшись від неї, показати нову поетичну свідомість, на основі якої повинна відбутись радикальна перебудова всесвіту.

Уже в першій з 15 частин, що складають поему, читача охоплює атмосфера повної свободи, радості та героїчного ентузіазму, - неодмінні прикмети уїтменівського світобачення:

Я ступаю на шлях відкритий безжурно,

Здоровий, вільний - весь світ переді мною,

Довга тіниста путь веде мене, куди я захочу.

(Переклад Л.Герасимчука)

Веселим і гордим, “дужим і вдоволеним” постає головний герой поеми - Поет, Уолт Уїтмен, вільний від усього: від людських жахів, хвороб, від старих релігій, вірувань, від звичної мови, “хатнього нарікання, бібліотек, буркотливого критиканства”, від географічної карти, бо він “сам собі весела нагода”. Навіть відкритість шляху викликає в ньому захват і приголомшливе почуття щастя.

Уолт Уїтмен - поет космічного світобачення. Це відчувається хоча б у тій інтонації, з якою Поет промовляє: “Земля - цього ж мені досить./ Я не хочу, щоб сузір’я були стали ближче до нас”. Так може розмовляти лише той, кому підвладні час і простір, усі світи, той, хто вважає себе рівним Богу. Всеосяжна душа Поета спроможна умістити в собі усе людство, бо саме воно і є джерелом тієї могутньої енергії, яку випромінює Поет.

А тут я несу свою любу одвічну ношу -

Чоловіків і жінок; де не йду - ця ноша зі мною,

Клянуся, що не зможу їх позбутись,

Бо сам я виповнююсь ними і собою виповнюю їх.

Ось таким, гордим, сильним і вільним, іде Поет по відкритому шляху, і голосно співає свою пісню про любов до всіх людей і тварин, до всього, що взагалі існує “Мабуть, у вас таяться невидимі існування, ви такі дорогі для мене”, - ласкаво посміхається він. Поступово пісня перетворюється на проповідь. Поет пророкує мудрість, яка не “випробовується в школах” і яка “іде від душі”, і з позицій цієї мудрості відкидає старі релігії і філософії:

Тепер я знову перегляну філософії та релігії,

Може, вони в аудиторіях гарні,

Але ні на що не придатні під розлогими хмарами,

Поміж краєвидів і понад потоками бистрини,

а також проголошує знищення фальшивих духовних цінностей:

Allons! Звільнімось від усіх доктрин!

Від ваших доктрин, о кажаноокі бездуховні ченці!

Замість мертвого книжкового знання він обіцяє подарувати “радість і простоту”, які є результатом органічної єдності з природою:

Нині я збагнув таємницю творення найкращих людей:

Треба рости на вільнім повітрі, їсти й спати із землею разом.

Є щось містичне в русі-пізнанні Поета по відкритому шляху. Його не цікавить конкретне, а вабить тільки невидиме, “речі, красу яких не виразити словами”. Немає в його русі й остаточної мети - тут головне не досягнення мети, а саме просування до неї. Тільки такий спосіб життя є шляхом до духовного самовдосконалення. Поетові не до вподоби спокій, він обирає тривогу і вічний пошук:

Хай напхані наші крамниці чудовим товаром, хай зручне житло,

ми не можемо тут залишатись,

Хай гавань захищає від бур, хай води спокійні,

ми не повинні ставати на якір,

Хай довкола гостинні люди, та нам дозволено тішитися гостинністю лише коротку хвилину.

Треба жити не розумом, твердить він, не холодним розрахунком, а щирим серцем. За Уїтменом, основа пізнання - любов, а результат пізнання - щастя, яке є нескінченним “виливанням душі”, віддаванням себе людям і світу доостанку.

Шлях, яким закликає йти Поет, - важке духовне випробування, і треба виховувати в собі терпіння, витривалість і моральну чистоту. Окрім цього, то шлях бунту - боротьби із загальновизнаними канонами, ось чому

Мій клич - до бою, до повстання полум’яного заклик,

Хто піде зі мною, хай озброїться добре,

Хто піде зі мною, матиме обмаль харчів, стріне злидні,

ворога лютого, зраду.

Що ж таке подорож Уолта Уїтмена по відкритому шляху? Це містичний контакт душі Поета і Всесвіту. Це велике відкриття нової Людини і захоплюючої радості буття, Любові до Людини і Природи, Любові не християнської, не релігійної, а земної. Уїтмен буквально обожнює людське і природне, для нього однаково рівноцінні і Душа, і Тіло, і всі явища й істоти. Один з проявів цього обожнювання отримує у нього назву Демократії. Це не якась абстрактна доктрина або віра, а конкретне палке почуття Братерства з усіма людьми, з “негром із густим, кучерявим волоссям,” ... із “жебраком, що дибає п’яний”, з “підлітком, збіглим з дому”. “Все мушу прийняти, всім повинен я дорожити”, - проголошує Поет свій головний моральний закон.

Новаторство змісту поеми підкріплюється новаторством її форми. Передусім це стосується структури твору в цілому. Тут немає звичного сюжету. Йому на зміну йде техніка своєрідного монтажу образів, що спонтанно виникають на очах здивованих читачів. Така вільна форма композиції поеми відповідає вільному польоту мрії Поета під час руху шляхом-всесвітом, надає поемі пророчого звучання.

“Пісня відкритого шляху”, як і всі твори поета, написана верлібром, - гнучким, динамічним віршем, зорієнтованим на органічний ритм вільного подиху або широку ходу незалежної і гордої людини. Верлібр не стримує могутньої енергії Уїтмена, а, навпаки, відкриває їй вихід, і вона потоком ллється з серця поета. Можна в ній помітити й використання такого характерного уїтменівського прийому побудови поетичного тексту, як “каталог” - перелік предметів і явищ з метою створення ефекту всеосяжності.

“О капітане!” Цей всесвітньовідомий вірш відтворює те потрясіння американського суспільства, яке викликало підступне вбивство Абрахама Лінкольна, - одного з найдорожчих для Уїтмена діячів американської історії, одного з символів нової демократичної Америки. В основу вірша покладена символічна ситуація. Величний корабель повертається додому після важкого і виснажливого походу. На березі на нього чекають щасливі люди, готові відсвяткувати перемогу. Грає сурмач. Майорить прапор. Але атмосферу святкування порушує жахливе видовище: на палубі лежить закривавлений тріумфатор, капітан корабля.

О капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь, -

Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.

Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять,

І дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважний і грізний.

Аде … О серце! серце! серце!

О кров червона! Кров,

Де батько впав на палубі,

Упав і захолов!¹

Саме так Абрахам Лінкольн провів свою країну крізь полум’я Громадянської війни і загинув, ледь устигнувши побачити перемогу. Скорботний ритм, який створюється за допомогою майстерного чергування строф із різною довжиною рядків, надає віршу піднесеного трагічного звучання. Ми ніби чуємо важкі кроки історії. Одночасно поетичні рядки звучать як клятва продовжити справу президента Лінкольна, його боротьбу за свободу і демократію.

Уїтмен та українська література. Помітний вплив мав Уїтмен на українських поетів, зокрема на П.Тичину, М.Семенка, Б.-І. Антонича. І.Кулик включив поезії Уїтмена до своєї антології американської поезії (1928). Після Кулика популяризацією доробку Уїтмена в нашій країні займались В.Мисик, В.Коптілов, В.Коротич та ін.

Неодноразово у віршах поета знаходив натхнення І.Драч, який створив кілька творів на уїтменівькі мотиви. З-поміж них на окрему увагу заслуговує поезія “Початок Уїтмена” - своєрідна поетична інтерпретація особистості й філософії американського “барда Демократії”. Вірш українського майстра слова побудований на порівнянні Уїтмена й океану - вільної непередбачуваної стихії, яка ламає кордони і перешкоди. Початком уїтменівського духу, за І.Драчем, є необмежений відкритий простір, в якому ніщо не стримує людську уяву. Уїтменівські поетичні візії - тієї ж самої природи, що й велетенські океанські хвилі.

І в солонім здоров’ю

гойдається далеч гордлива -

Це колиска твоя, -

в захваті від уїтменівської величі виголошує І.Драч.

З іншого боку, океан у вірші українського поета постає як могутній виклик людині, якій доводиться перетворювати хаос стихій на щось нове і небачено прекрасне. Таким титаном велетенської праці, в якій Матеріал і Робітник зливаються у двобої-любові в щось єдине, є Уолт Уїтмен.

Рокотан-океан! Так, Уолтере, збурений теслю.

Галька, гравій, граніт -

це розкришені зуби його.

Ну, а ти ж бо стропила

крейдою хижо накреслюй,

І роби, і рубай, і рабуйся,

Уолтере, чортів огонь!

Так. Це знов океан. Ти лежиш око в око

Перед ним, неоговтаним,

Хитрим теслею княжо лежиш,

То зірвешся, як смерч,

і женеш над замшілим потоком,

То безтямно регочеш -

і подошви лоскоче спориш.

У наведених рядках І.Драча влучно схоплено усі основні ознаки оригінального поетичного світобачення Уїтмена: надприродний масштаб поетичних емоцій, героїчність і водночас буденність, ентузіазм рутинної праці, яка є нічим іншим, як приборканням усесвітнього хаосу. Уолт Уїтмен змальовується І.Драчем як пророк нового способу життя, якому властиві творча тривога і безупинний пошук істини й свободи. Його верлібри - не кабінетне віршування, а запис видінь під диктовку океанських хвиль.

Ти, Уолтер Уїтмен,

океаном розторганий вщерть!

Ти вже визрів, поете, співмірним по духу й захланню.

Пульс прибою і серця

гуркоче в єдинім ярмі,

І згоряє сокира теслярською мирною гранню,

Вся у пасмах графіту, в чуднім таємничім письмі!

Отже, поезія І.Драча є глибоким художнім тлумаченням духу і літери поезії Уїтмена, але водночас вона є чимось більшим. Це ще одна прекрасна і мудра притча, натхнена духом Уїтмена, - притча про вічну боротьбу Поета і Всесвіту, про спроби знайти якусь небачену мову, здатну прославити Людину-творця, Людину-героя.

Завдання і запитання.

1. Розкрийте основні елементи поетичного світобачення Уолта Уїтмена.

2. Чим пояснюється рол поета в американській і світовій поезії?

3. Що таке верлібр? Якими причинами можна пояснити звернення Уолта Уїтмена до цієї поетичної форми, а також її популярність у поезії ХХ ст.?

4. Як відреагував Уїтмен на смерть А. Лінкольна? Чому?

5. Підготуйте повідомлення про інші поезії І. Драча, натхнені творчістю У.Уїтмена.

1 Переклад В. Мисика