Завдання і запитання

1. Поясніть своїми словами, що таке “яснобачення”. Чим “яснобачення” Рембо відрізняється від звичайного “яснобачення”?

2. Яким чином розкриваються принципи нової поетичної свідомості в сонеті Рембо “Голосівки”? В інших віршах поета?

3. Що таке синестезія? Наведіть приклади використання цього прийому в поезіях Рембо.

4. Порівняйте сонет Ш.Бодлера “Відповідники” і А.Рембо “Голосівки”. Визначте тему, ідею обох творів. Що спільного в трактуванні обома поетами завдань поезії?

5. У чому полягає новаторство Рембо-поета? Доведіть свою точку зору аналізом його творів.

Негоціант Артюр Рембо. Розлучившись із Верленом, А.Рембо зазнав глибокої духовної кризи і розчарувався в силі слова як засобу перебудови всесвіту. Подальша доля його віршів поета більше не цікавить, а про відомість, що прийшла до нього в другій половині 1880-х рр., він майже нічого не знає. А.Рембо розпочинає другий етап своїх авантюр – цього разу земних: він вирішує назавжди переселитися з Європи на Схід або в Африку. Проте не так легко було видертися з цупких рук Старого світу. П’ять років Рембо рвався втекти, але рухаючись зачарованим колом, знову і знову опинявся в Шарлевілі, на фермі матері.

1875 р., зустрівшись з Верленом і жорстоко пересварившись з ним, він пішки іде до Швейцарії, далі до Італії, де доходить до Бріндізі, аби відбути на Схід. Здійснити цей план заважає йому сонячний удар – хворий і втомлений, він вимушений повернутися до Шарлевіля. Влітку 1876 р. у складі голландських військ А.Рембо перебуває на острові Ява, але його кар’єра солдата триває тільки два тижні – він дезертирує і повертається до рідного міста. 1877 р. він спробував дістатися до Росії: під Віднем його пограбували, і йому нічого не залишилося, як знову повернутися до Шарлевіля. Того ж року він подорожує з мандрівним цирком Німеччиною, Данією, Швецією. З останньої країни його було вислано додому, але його це не зупиняє. Він наймається вантажником на корабель у Марселі і відпливає до Олександрії. Ще раз хвороба стає на заваді, і він вимушений повернутися до Шарлевіля. 1878 рік приніс дві невдалих спроби потрапити на Схід – перша через Гамбург, а друга восени, коли він пішки перетнув Альпи, потрапив до Генуї, і звідти на Кіпр. Там він знову захворів і 1879 р. повернувся до Шарлевіля. І тільки 1880 р. А.Рембо зміг відірватися від Європи: попрацювавши нетривалий період на будівництві на Кіпрі, він стає агентом у торгівельній фірмі, що працювала в Йємені, Самалі й Ефіопії. Двадцять разів А.Рембо ходив з караванами до Антотто (сучасна Адіс-Абеба), але повернутися до Франції йому все ж таки судилося – аби зустріти там свою смерть. Навесні 1891 р. у нього утворилася пухлина правого коліна, і його було вивезено до Марселя, де згодом ампутовано ногу. Операція, зроблена надто пізно, не врятувала його. Лікар записав у книзі реєстрації померлих: “10 листопада 1891 р. у віці 37 років пішов з життя негоціант Артюр Рембо”.

Після смерті поета до нього прийшла всесвітня слава. Його ім’я стало символом світового поетичного авангарду. Без яснобачення Рембо не було б великої поетичної революції Г.Аполлінера, французьких сюрреалістів, лідер яких Андре Бретон назвав його своїм попередником, інших поетів ХХ ст. Він був вчителем для таких американських письменників-бунтівників, як Г.Міллер і Ч.Буковські. «Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до вираження найшаленішої краси» - схарактеризував внесок Рембо у світову поезію П.Неруда.

Український Рембо. Творчість Рембо привертала увагу багатьох українських літераторів. Значний інтерес до неї виявили Юрій Клен (Освальд Бургардт), інші неокласики. Василь Бобинський ще за 30-х рр. готував окреме видання французького поета. Поезії А.Рембо також перекладали М.Терещенко, Г.Кочур, М.Лукаш, Дм. Павличко, Г.Латник, В.Стус, Вс.Ткаченко, М.Москланеко та ін.

Вічним бунтівником, гнаним суспільством, постає А.Рембо у вірші Л.Костенко “Хлопчичок прийшов із Шарлевілю”. Українська поетка художньо переосмислює чимало реальних фактів з життя автора “П’яного корабля”. В основі твору – приїзд Рембо до Парижа на запрошення Верлена і вимушене повернення до рідного міста, на ферму матері. Перша ж зустріч сімнадцятирічного юнака-генія з французькою столицею позначена гострим конфліктом, який загрожує йому крахом:

О Парижу, це малий Рембо.

Не доводь його до божевілля,

Постарайся вберегти або

Хоч принаймні пожалій, щоб вижив.

У цій вічній бійці Поета з оточенням Л.Костенко знаходиться на боці Поета, і тому схильна применшувати агресивність Рембо, виправдовувати його нечемність і погане виховання, яким він цілком заслужено славився. Вже Матильда Моте, дружина Верлена, називала його грубіяном. “Переросте”, – відповідає на це українська поетка. Ще один контраргумент на захист митця – несправедливість самого суспільства:

Він не може звикнуть до принижень,

може, він скажений через те.

І, врешті-решт, Артюрові Рембо дозволяється робити взагалі все тільки на підставі того, що він – Поет:

Він нестерпний? Дами і добродії!

Етику порушив, етикет?

Не доводьте дійсність до пародії,

вам нічого, але ж він поет!

Серед вас, чужих і бородатих,

може, йому снився Лангедок.

Особливого значення набувають останні два рядки поезії:

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю.

Мученик вернувся в Шарлевіль.

Тут образ Рембо постає страждальцем, мучеником за красу.

З погляду історії літератури, Л.Костенко, поза сумнівом, намагається представити А.Рембо ідеалізованим. В реальності все було набагато складніше: він, безумовно, жорстоко страждав від французького суспільства, але і французьке суспільство не менше страждало від нього. З іншого боку, навряд чи переконливими виглядають сьогодні спроби виправдати А.Рембо на основі добре відомого вчення про дві моралі: однієї для геніїв, яким заради створення геніальних текстів дозволяється робити все, ображати і принижувати людей, іншої – для пересічних громадян, у яких немає таланту, і тому вони повинні схилити свої голови перед поетом.

Проте варто пам’ятати, що поезія Л.Костенко – це не віршований переказ біографії А.Рембо, а унікальний і неповторний поетичний твір, викликаний українською дійсністю. За конфліктом французького поета та його оточення стоїть одвічний непримиримий конфлікт українського Поета і його суспільства, ворожого до нього, агресивного й некультурного. Художня інтерпретація долі Рембо в поезії Л.Костенко є полемічно загостреним зверненням до сучасності, до сьогодення. За постаттю мученика-Рембо легко впізнати сотні геніальних митців слова, які загинули на Соловках і в ГУЛАГАХ, померли в злигоднях і повному забутті.