4. Відшкодування майнових збитків як цивільно-процесуальна санкція

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи щодо забезпечення позову, а перед відповідачем – позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (ст. 155 ЦПК). Особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, у разі неподання позовної заяви протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК). Заявник повинен відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною здійснення операцій за цінним папером на пред'явника або векселем (ст. 268 ЦПК).

Понесені стороною витрати у справі (ст. 79 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ч. 2 ст. 85 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок їх відшкодування – як майнова процесуальна відповідальність. На підставі ст. 88 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат на користь держави.

Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки щодо відшкодування судових витрат, покладені на відповідача і позивача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися до суду за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд ухвалив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.

Позивач несе відповідальність щодо відшкодування позивачу понесених судових витрат у випадку відмови суду у задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 27 ЦПК).

Згідно зі ст. 85 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, сплачуються іншою стороною добові, а також компенсація за втрачений заробіток відповідно до середньомісячного заробітку.

На підставі ст. 155 ЦПК України відповідач, у разі відмови у задоволенні до нього позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Умовами цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер мають дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів щодо забезпечення позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно, чим завдали збитків позивачу. У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності вини та причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою, причому при стягненні збитків діє презумпція вини боржника. Стаття 268 ЦПК надає права держателю цінного папера стягнути із заявника збитки, заподіяні йому забороною вчиняти операції за векселем або іншими цінними паперами на пред'явника. Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

Цивільно-процесуальна відповідальність відрізняється від цивільної відповідальності тим, що це є відповідальність за порушення вимог цивільного процесу.