1. Авторське право в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.

Авторське право слід розглядати з об'єктної і суб'єктивної сторін:

-В об'єктивному розумінні авторське право: це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в результаті створення автором твору;

-У суб'єктивному розумінні авторське право - особисті немайнові та майнові права автора твору.

В об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

В суб’єктивному розумінні – (ст. 418 ЦК) особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом.

2. Адміністративна відповідальність за порушення права інтелектуальної власності.

Закон України "Про авторське право і суміжні права"

(Закон України N3792-XII від 23.12.93, в редакції Закону N2627-III від 11.07.2001, із змінами, внесеними згідно Законами N850-IV від 22.05.2003, N1294-V від 20.11.2003)

Стаття 52.

2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

3. Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

4. Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

3. Видавничий договір. Договір на депонування рукопису.

Видавничий договір — це один з видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору — виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом з рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і СИМПОЗІУМІВ вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом

4. Виключення в майнових правах. Вільне використання творів.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів) (ст. 444 ЦК України). Зазначена стаття визначає випадки правомірного використання твору без згоди автора. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: 1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах, відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення. За загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами.

Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодавством України мають відповідати певним вимогам. За першою вимогою передусім таке вільне використання може мати місце лише щодо правомірно відтворених творів. Не оприлюднені твори не можуть використовуватися іншими особами без дозволу автора. Закон України «Про авторське право і суміжні права» з цього загального правила все ж встановив два винятки.

Перший виняток стосується публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих церемоній. Другий — відтворення творів для судового і адміністративного провадження, що також виправдовується цією метою (пункти 7 і 8 ст. 21). При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження стосується як оприлюднених, так і не оприлюднених творів. В усіх інших випадках відтворення і використання творів стосується лише оприлюднених творів.

Другою вимогою до вільного використання творів є недоторканність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство, ім'я і недоторканність твору.

Третя вимога до вільного використання полягає в тому, що при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання твору, встановлене законом, обґрунтовується метою використання, чим визначається також і обсяг такого використання. Зловживання правом на вільне використання може розцінюватися як порушення авторського права.

Четверта вимога обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, що стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися підзаконними актами чи судовою практикою.

Визначені законом обмеження авторського права вирізняються між собою за різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання. Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів, досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні критерії для згрупування винятків у п'ять умовних груп. Першу групу таких винятків складають визначені законом випадки вільного використання творів, що мають своєю метою забезпечення більш широкої інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями в науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією самою метою. Цитата — це дослівний уривок із будь-якого тексту, уривок музичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. Мета такого цитування — підтвердити думку автора чи, навпаки, спростувати її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки твору одного автора включаються у твір іншого автора з метою підтримати або розкритикувати висновки чи думки колеги.

За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або інформаційною метою. Навпаки, не прийнято цитування в художній літературі, музичних, сценарних та інших творах, які за своїм змістом та характером не є науковими, критичними та іншими подібними творами.

Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань чи переданих в ефір творів такого самого характеру. Але такі випадки відтворення можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією самою метою дозволяється відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою.

Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок використання творів складають випадки вільного використання творів бібліотеками та архівами репрографічним способом: 1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що: —бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

—відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; —немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов виготовлення таких примірників;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки або архіву. Таке відтворення допускається і для відновлення примірника твору аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, що одержання такого примірника іншим шляхом неможливе і це не має систематичного характеру. Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право: 1)відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіо візуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; 2)репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з опублікованих письмових творів, що також будуть використовуватися для навчання. Таке відтворення може бути за таких умов:

—його обсяг виправданий зазначеною метою;

—відтворення не має систематичного характеру;

—немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.

Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується окремих випадків використання комп'ютерних програм.

Комп'ютерна програма — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми. Поняття комп'ютерної програми не поширюється на поняття «база даних». Зазначені обмеження майнових прав автора комп'ютерної програми передбачені ст. 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Відповідно до неї без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на комп'ютерну програму, дозволяється здійснювати такі дії, якщо інше не передбачено у договорі:

1)внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право; 2)виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому та попередньому пунктах, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним; 3)декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:

а)інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;

б)зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, що необхідні для досягнення здатності до взаємодії;

в)інформація, одержана внаслідок декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право;

4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться у процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.

Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.

Зазначені дії можуть мати місце за умови, що вони не будуть надавати шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на декомпільовану програму. Ці дії можуть бути здійснені за умов, визначених Законом.

П'яту групу випадків вільного використання творів складають використання в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах. Відповідно до Закону про авторське право допускається вільне відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою винагороди, вид, розміри та умови виплати якої розглянуті дещо раніше.

5. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності.

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичай­но молоде і його становлення продовжується одночасно зі станов­ленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історія становлен­ня цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність.

У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною яко­го є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угоршини. Багато чинників і найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше зако­нодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Ук­раїна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.

Були правові традиції і норми звичаєвого права. Наприклад, Ли­товський Статут у трьох його редакціях є пам'яткою не лише бажанням заявника, але не більше як на 10 років. У 1833 р. було зроблено спробу істотно переробити закон 1812 р. Проте за обома цими законами привілеї видавались на розсуд керівництва.

Першим царським законом про винаходи пореформеної Росії був закон від ЗО березня 1870 р., що використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом цар­ської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р. Він дотри­мувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої пе­ревірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 ро­ків і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторсь­ке свідоцтво замість патента, а сам винахід оголошувався надбан­ням держави¹. Наступним етапом був Закон про патенти на вина­ходи (1924 р.). У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентоволодільцем не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавст­во про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та результати технічної творчості³.

Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 р., яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.

Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а та­кож визнано новий об'єкт правової охорони — технічні удоскона­лення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 р., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винахо­ди і технічні удосконалення¹. Це Положення було замшено новим від 24 квітня 1959 р.², за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положеним було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналі­заторські пропозиції 1973 р.³ Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР»⁴. Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 р., але через фактичний розпад він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його основні положення були сприйняті законодав­ствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси рин­кового характеру.

Отже, Україна ніколи не мала законодавства про промислову власність. Тільки після проголошення незалежності в Україні поча­лися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодав­ства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення: 1) результа­ти інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності; 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом⁵.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затвер­джене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис­лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні⁶. Од­ночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єк­тів промислової власності.

Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової масності. Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію¹. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.² Хоча в цілому цей Закон має декларативний ха­рактер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріорите­ти в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.³ У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову влас­ність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»⁵, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво»⁷. Трохи раніше був прийнятий Закон Ук­раїни «Про охорону прав на сорти рослин»⁸. Зазначені закони скла­ли правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таемницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизова­них системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-тех­нічну експертизу» від 10 лютого 1995 р.'¹ У зв'язку з прийняті ям пі­кету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодек­су⁴ та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих за­конів України⁵.

Чи можна вважати становлення законодавства про інтелектуаль­ну власність України закінченим? Безумовно, ні. Процес станов­лення продовжується. З прийняттям нового ЦК Укараїни виникне необхідність розробки ряду інших законодавчих проектів.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавст­вом України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промис­лові зразки положення, що містяться в VI розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього в узагальненому вигляді⁶.

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало ре­зультати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо.

6. Державне управління інтелектуальною власністю.

Структура органів виконавчої влади охоплює такі установи:У складі Міністерства освіти і науки України у квітні 2000 року створений Державний департамент інтелектуальноївласності (далі — Департамент). Його основними функціями є участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, прогнозування та визначення перспектив і напрямів розвитку в цій сфері, розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони прав інтелектуальної власності та її організаційне забезпечення.До сфери управління Департаменту входять державні підприємства "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських та суміжних прав", "Інтелзахист", Інститут інтелектуальної власності і права.При Департаменті створено консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України. Діє Апеляційна палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення походження товарів. З 2005 року у його складі діє Громадська колегія.Інші органи виконавчої влади України забезпечують виконання таких функцій із захисту прав інтелектуальної власності:Міністерство юстиції України — бере участь у розробленні законодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчу діяльність у цій сфері та інших галузях законодавства і відповідає за адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу;Міністерство внутрішніх справ України (МВС) — здійснює заходи з попередження та викриття злочинів, пов’язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, бере участь у створенні та вдосконаленні законодавчої бази, необхідної для протидії цим порушенням. Особливу увагу МВС приділяє попередженню та виявленню фактів тиражування і розповсюдження контрафактної музичної та аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп’ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження продукції з фальсифікованими товарними знаками відомих вітчизняних і зарубіжних товаровиробників. Служба безпеки України (СБУ) — бере участь у розробленні та здійсненні заходів із забезпечення захисту державної таємниці України; у порядку, визначеному законодавством, сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні їхньої комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.Державна митна служба України — забезпечує контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, реєстрацію таких товарів, а також здійснення комплексу передбачених законодавством заходів щодо недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності;

Державна податкова адміністрація України — здійснює контроль за тривалістю нарахування і сплати податків у разі ввезення та виробництва (збирання) аудіо- та відеопродукції на території України.

7. Державний департамент інтелектуальної власності, його завдання і повноваження.

Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ) — є урядовим органомдержавного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки України і йому підпорядковується. Основними завданнями ДДІВ є участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності; прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності. За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

8. Джерела права промислової власності

До джерел права промислової власності належить Конституція (статті 41, 54), ЦК (глави 38—46), Закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна — Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та ін.Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК).

Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Промислова власність — один із видів інтелектуальної власності, є її складовою. Отже, промислову власність можна визначити як результати науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь якій діяльності людей.

9. Договір комерційної концесії (франчайзингу).

За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за платню (роялті) право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Договір комерційної концесії є одним із новітніх договірних інститутів у цивільному праві України. У світовій практиці відповідний інститут має назву «франчайзинг»(фр.franchissage — пільга, привілей).

Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки,фірмового найменування,ноу-хаутощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Така схема дає великим компаніям можливість розширювати ринки збуту, а маленьким та середнім — ефективно здійснюватипідприємницьку діяльність, використовуючи при цьомузасоби індивідуалізації, ноу-хау,репутаціютаділовий досвідперших.

За розподілом прав і обов'язків у зобов'язанні, що виникає за ним, договір є двостороннім — права і обов'язки мають обидві сторони.

За способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Сторонами у договорі виступають суб'єкти підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії є самостійним видом цивільно-правового договору (а не різновидом ліцензійного договору).

Предмет договору

За юридичною метою договір комерційної концесії спрямований на передання права користування комплексом прав, що належать правовласнику.

До комплексу прав належать:

• право на використання об'єктів права інтелектуальної власності.

• право на використання комерційного досвідутаділової репутації.

Договір комерційної субконцесії

За договором комерційної субконцесії особа, що є користувачем за договором комерційної концесії, надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правовласником комплексом прав або частиною комплексу прав. При цьому, з метою забезпечення інтересів правовласника, укладання договору субконцесії можливе лише за умови, що це прямо передбачено договором концесії

Розмежування у законодавстві України

Незважаючи на певну термінологічну схожість, договір комерційної концесії слід відмежовувати від концесійного договору про розробку корисних копалин, а також концесійних договорів, визначених законами України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».

10. Договір на похідні твори.

похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів);

примірник твору - копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі;

примірник фонограми - копія фонограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину;

примірник відеограми - копія відеограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього);

продюсер аудіовізуального твору - особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору;

псевдонім - вигадане ім'я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства;

Якщо твір повторює або включає в себе певні елементи, приміром, твору декоративно-прикладного мистецтва, авторські права на які належать іншій особі, відповідно до ст. 3 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» такий твір буде похідним твором – продуктом інтелектуальної творчості, заснованим на іншому існуючому творі (переробка, адаптація). Безумовно, автор похідного твору повинен зробити свій творчий внесок, а не копіювати вже існуючий твір.

Отже, у разі якщо передаються права на твір, створений у співавторстві, така передача має відбуватися за згодою співавторів. Можна рекомендувати ознайомитися з угодою між співавторами, для того щоб чітко визначити кількість співавторів, подільність (неподільність) твору, умови регулювання взаємин між ними тощо, вберігши себе від недобросовісного співавтора, який, «забувши» про колег, намагається продати вам права, власником яких він не є. У разі якщо така угода є конфіденційною або усною, можна запропонувати співавторам написати гарантійний лист, в якому вказати, що саме ці автори є співавторами, і права третіх осіб стосовно твору не будуть порушені його передачею. У випадку виникнення претензій з боку третіх осіб такий належним чином оформлений гарантійний лист буде доказом під час розгляду судової справи.

11. Договір художнього замовлення.

Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому,що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому особливого значення не має, чи є організація-замовник юридичною особою. Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це творчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити — це його право.

Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Про замовника йшлося вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік автора, ним може бути і неповнолітній автор.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецтва" охоплює досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-прикладного мистецтва, монументально-декоративного та оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.

Права та обов'язки сторін за договором художнього замовлення. Передусім автор зобов'язаний створити і передати замовникові твір образотворчого мистецтва. Автор виконує твір за два етапи. Спочатку він має виконати ескіз майбутнього твору, узгодити його із замовником і лише на основі узгодженого ескізу виконувати сам твір. Автор за власною ініціативою може зробити кілька ескізів на вибір замовнику. Проте оплаті підлягає лише один ескіз.

Прийнято вважати ескіз схваленим, якщо протягом 15 днів від дня його передачі замовникові від нього не надійшло заперечень. Сама робота вважається прийнятою, якщо протягом 30 днів від дня її передачі від замовника не надійде письмова мотивована відмова в прийнятті роботи.

Замовник може також запропонувати авторові доопрацювати твір у бажаному аспекті, але він має чітко сформулювати свої побажання.

Твір може бути відхилений внаслідок творчої невдачі автора, в такому разі виплачений авторові аванс не підлягає поверненню, і сама виконана робота повертається автору.

Як уже зазначалося, замовник зобов'язаний прийняти твір, якщо він виконаний відповідно до умов договору, і оплатити його вартість. Після цього твір переходить у власність замовника, який має право розпорядитися ним на свій розсуд, проте з додержанням законодавства про авторське право. Всі підготовчі матеріали (ескізи, етюди тощо), зроблені автором у процесі роботи над твором, є його власністю, якщо сторони не домовилися про інше.

Замовник має право розірвати договір художнього замовлення в таких випадках:

автор в обумовлений договором строк не передав твору замовникові;

твір не відповідає умовам договору;

автор відмовляється внести зміни чи виправлення, запропоновані

замовником у межах договору;

автор не дотримався умови про особисте виконання роботи або суд довів недобросовісність виконання автором обумовленої роботи.

Якщо роботу не завершено не з вини автора, то замовник зобов'язаний оплатити виконану частину роботи. Розмір плати в такому разі Розмір плати в такому разі визначається з урахуванням розміру обумовленої винагороди за роботу в

цілому і відсотка виконаної частини.

Досить часто твори образотворчого мистецтва виконуються на замовлення громадян. У такому разі право власності на твір переходить замовнику-громадянину, проте за автором зберігаються його авторські права. Стаття 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права" проголошує: "Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в

якому виражено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому виражено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки".

З цієї статті випливає, що автор твору образотворчого мистецтва, право власності на матеріальний об'єкт якого належить іншій особі, зберігає за собою всі авторські права, в тому числі право на відтворення і розповсюдження. Безумовно, така норма досить істотно обмежує права власника матеріального об'єкта твору. Так, наприклад, на замовлення громадянина було виготовлено надгробний пам'ятник, який є оригінальним і мінним витвором високого художнього рівня. Автор цього твору вирішив

його відтворити чи то в мініатюрах, чи то в листівках і розмножити. Власник пам'ятника не може цьому заперечувати. Але з огляду на ті чи інші міркування власник матеріального об'єкта твору може цього не бажати, більше того, це може завдати йому певної матеріальної чи моральної шкоди. Проте автор твору не буде відповідати у такому випадку перед замовником, оскільки діяв у межах закону. Очевидно, законодавство в цій частині варто було б удосконалити.

12. Договірні та позадоговірні порушення прав власника патенту.

В основному Законі країни - Конституції України - у ст. 54 кожному громадянину гарантується право на захист його інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів. Так, будь-яке посягання на права власника патенту на винахід чи корисну модель, передбачене ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", вважається порушенням прав власника патенту і тягне за собою відповідальність згідно з чинним адміністративним, цивільним та кримінальним законодавством України. Для промислових зразків ця норма визначена у ст. 26 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки". Стосовно власників знаків для товарів і послуг - ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Для власників зареєстрованої топографії ІМС - ст. 21 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Порушенням прав власника патенту на винахід чи корисну модель визнаються дії з боку будь-якої особи щодо виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання з зазначеною метою об'єкта, що охороняється патентом.

Аналогічні норми є чинними і для інших об'єктів промислової власності. Наприклад, порушенням прав власника визнаються дії з боку будь-якої особи щодо застосування до зареєстрованого знака, позначеного на упаковці товарів чи у рекламі іншого позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобов‘язань. Позадоговірні зобов‘язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобов‘язань детально регламентуються ЦК. До позадоговірних зобов’язань відносяться зобов’язання:

у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди;

у зв’язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

в результаті рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав; 

по відшкодуванню шкоди.

13. Захист прав патентовласника. Захист прав на знаки для товарів і послуг.

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

— невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

— наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

В адміністративному порядку розглядаються

рішення Держпатенту України щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту України чи копій затребуваних матеріалів.

Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній (ст.15 Закону).

Як уже зазначалося. Апеляційна рада розглядає також заперечення проти видачі свідоцтва.

Якщо рішення Апеляційної ради не задовольняє будь-яку із сторін, воно може бути оскаржене в судовому порядку.

Спори, що виникають у зв'язку з будь-яким посяганням на права власника свідоцтва, розглядаються безпосередньо судом, арбітражним або третейським судом.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобо

в'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки. На вимогу власника свідоцтва з товару, його упаковки має бути знятий незаконно використовуваний знак чи позначення, схоже з ним настільки, що їх можна переплутати, або знищено виготовлення зазначених зображень. Такі самі права має особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

У судовому порядку розглядаються, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, про укладення та виконання ліцензійних договорів, про порушення майнових прав власника свідоцтва.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

( Пункт 1 статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15) від 22.05.2003 ) Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону. { Пункт 1 статті 20 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 254-VI (254-17) від 10.04.2008 } 2. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.

Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. ( Абзац третій пункту 2 статті 20 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15) від 22.05.2003 )

14. Заявочний і конвенційний пріоритет: порівняльна характеристика.

в Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Терміни дії патенту прийнято відраховувати від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту відраховується від дати раніше поданої заявки, що називається конвенційним пріоритетом.

Стаття 15 “Пріоритет” Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р. сформульована так:

   “1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.

   2. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до відомства подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі — учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

   Строки, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, пропущені заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, можуть бути продовжені на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку за умови сплати відповідного збору. Порядок продовження таких строків встановлюється Установою.

   За необхідності Установа може зажадати переклад попередньої заявки українською мовою. Переклад повинен надійти до Установи протягом 2 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. Якщо переклад не надійде у зазначений строк, то право на пріоритет вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

   Строк надходження перекладу попередньої заявки може бути продовжений до 6 місяців від дати одержання запиту Установи. За продовження строку сплачується збір.

   3. Щодо заявки у цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюється від найбільш ранньої дати пріоритету.

   4. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені у попередній заявці, пріоритет якої заявлено.

   5. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.

   6. Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з пунктом 2 цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.

   7. Пріоритет заявки, що виділена з попередньої на пропозицію Установи або за ініціативою заявника до прийняття рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову у його видачі (виділена заявка), встановлюється за датою подання до Установи попередньої заявки, з якої її виділено, або, якщо за попередньою заявкою заявлено пріоритет, — за датою цього пріоритету за умови, що суть винаходу за виділеною заявкою не виходить за межі змісту попередньої заявки на дату її подання”.

   Право пріоритету Паризька конвенція передбачає не лише щодо винаходів та корисних моделей, а й щодо промислових зразків та товарних знаків. Для двох останніх об’єктів промислової власності термін, протягом якого можна скористатися правом пріоритету, становить шість місяців.

   Питання, пов’язані з пріоритетом заявки на промисловий зразок, регулюються ст. 13 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, а з пріоритетом товарного знака — ст. 9 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”.

   Користуючись правом пріоритету, заявник на підставі правильно оформленої першої заявки, яка була подана в одній з країн — учасниць Конвенції, може клопотати про одержання охорони на відповідний об’єкт у будь-якій іншій державі-учасниці. Пріоритет — надзвичайно важлива річ. Він означає, що час перетину заявником фінішної стрічки визначається в усіх країнах-учасницях за датою першого перетину. Цей пільговий термін у патентознавстві відомий як “конвенційний пріоритет”. Наступні заявки в інших країнах на ці ж об’єкти промислової власності визначаються як такі, що подані на дату подання першої заявки. Іншими словами, згадані наступні заявки матимуть пріоритет (звідси і походить поняття “право пріоритету”) щодо тих заявок, які подаються чи могли б подаватися іншими особами протягом зазначених термінів на такі ж винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування.

   Практичне значення права пріоритету полягає в тому, що заявник, який бажає одержати охорону у кількох країнах, не обов’язково мусить подавати негайно і одночасно заявки у цих країнах. Йому надається час подумати, зорієнтуватися і протягом шести чи 12 місяців подати заявки в тих країнах, які його цікавлять.

   Наступні заявки, що базуються на першій заявці, не можуть бути визнані недійсними у результаті дій, що трапилися чи могли б трапитися протягом періоду конвенційного пріоритету. Такими діями могли б бути, наприклад, публікація відомостей про винахід чи його відкрите використання “для необмеженого кола осіб”.

   Можливо, саме з огляду на конвенційний пріоритет Паризька конвенція чинна так довго. Якби конвенційного пріоритету не було, то заявлений для патентування у певній державі винахід не був би у точному розумінні слова “новим”, і його можна було б вважати непатентоспроможним в іншій державі. До того ж, оскільки одночасно запатентувати винахід у кількох державах — справа непроста, то норма про конвенційний пріоритет відповідає інтересам заявників з країн — учасниць Конвенції.

   Патентування, зокрема закордонне, — досить дорогий процес. Він потребує значних інтелектуальних і матеріальних затрат на складання заявки, її переклад, сплату послуг патентних повірених і мита тощо. Протягом періоду конвенційного пріоритету іноземний заявник може визначити економічну доцільність патентування.

   За час конвенційного пріоритету можна ретельно підготувати заявочні матеріали згідно з вимогами країн, до патентних відомств яких планується подання заявок.

15. Категорії судових спорів у сфері інтелектуальної власності.

Способи захисту і законних інтересів авторів і власників прав на об’єкти інтелектуальної власності у судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, господарських судах) поділяються на цивільно-правові та кримінально-правові.

Відмінною рисою цивільно-правової відповідальності є те, що основною її метою стає не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Властивості та специфіка об’єктів інтелектуальної власності обумовлюють деякі особливості проведення процедури вирішення спорів, пов’язаних з правовідносинами, що виникають у процесі створення і використання цих об’єктів.

Характерною рисою таких спорів є те, що, як правило, вони стосуються спеціальних (зокрема технічних) питань, які вимагають особливої компетенції судів у різноманітних галузях науки і техніки і, отже, не можуть бути вирішені судом загальної юрисдикції чи господарським судом без залучення фахівців-експертів 

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи. До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності.

Стосовно об’єктів промислової власності це суперечки:

пов’язані з відмовою у видачі патенту;

за запереченнями третіх осіб про видачу патенту;

про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

про заборону дій, що порушують права на патент;

про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

про визнання дій, що не порушують патент;

про надання примусової ліцензії;

про виплату винагороди автору роботодавцем;

про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державного департаменту інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку

Прийняття Закону, який чітко визначає існування в Україні загальних, адміністративних і господарських судів, посилює розпорошеність розгляду судових справ по різних судових органах. Згідно з Законом, після формування в Україні спеціалізованих адміністративних судів спори у сфері промислової власності мають розглядатися трьома юрисдикційними органами в залежності від виду спорів:

між заявником та відомством – адміністративними судами;

між суб’єктами господарювання – господарськими судами;

між фізичними особами – загальними судами.

Спори, що розглядаються у судовому порядку, які пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції.

16. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право.

1. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

4. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

5. За винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

6. Обмеження майнових прав, встановлені статтями 21-25 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

7. Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, а щодо творів образотворчого мистецтва - з урахуванням положень статті 27 цього Закону. Проте у цьому випадку право здавання у майновий наймчи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право.

17. Міжнародні договори про охорону інтелектуальної власності.

Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ

Сінгапурський договір про право з торговельних марок     Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності     Всесвітня конвенція про авторське право     Паризька конвенція про охорону промислової власності     Договір про патентну кооперацію     Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків     Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів     Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин     Договір про закони щодо товарних знаків     Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури     Найробський договір про охорону Олімпійського символу     Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків     Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків     Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм     Договір ВОІВ про авторське право     Договір ВОІВ про виконання і фонограми     Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення     Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків     Договір про патентне право     Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію     Локарнська угода про заснування Міжнародної патентної класифікації     Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків

Серед джерел міжнародного права щодо захисту авторських прав виділяють наступні Конвенції.

9 вересня 1886 року в Берні було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. У зв'язку з досягненнями технічного прогресу та з метою вдосконалення Конвенцію декілька разів було переглянуто. У преамбулі Бернської конвенції зазначено її мету - охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні та художні твори.

Бернська конвенція відкрита для всіх країн. Приєднуючись до неї, держава стає повноправним членом Бернського союзу, що надає право на право голосу та автоматичне членство в Координаційному комітеті ВОІВ. Україна приєдналась до Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Бернська конвенція побудована на таких принципах:

національний режим - твори, що з'явилися на світ у країнах - членах Союзу, можуть отримати у всіх інших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам;

автоматична охорона - національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, тобто охорона надається автоматично без реєстрації чи депонування;

незалежність охорони - володіння наданими правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору.

Всесвітня конвенція про авторське право була прийнята 6 вересня 1952 р. в Женеві. Колишній СРСР приєднався до Всесвітньої конвенцій 25 травня 1973 р., Україна є членом Конвенції також з цього моменту. В конвенції визначаються об'єкти охорони, принцип національного режиму, суб'єкти й строки охорони, виключне право на переклад, а також знак охорони авторського права.

Договір ВОІВ про авторське право (ДАП) укладено в Женеві 20 грудня 1996 р. Договір є відкритим для країн-учасниць ВОІВ і Європейського співтовариства. Україна є членом Договору ВОІВ з 6 березня 2002 р.

Необхідність підписання ДАП була викликана у зв'язку з сучасними технологіями і не врегульованими раніше правами. Так, серед об'єктів, які охороняє авторське право є комп'ютерні програми незалежно від форми і способу їх втілення, компіляція даних або іншої інформації у будь-якій формі, що становлять собою результат інтелектуальної творчості. Договір розглядає права авторів право на розповсюдження, прокат і доведення творів до загального відома. Серед розділів Договору є розділ щодо захисту електронної інформації про управління правами. Мається на увазі інформація, що ідентифікує автора, твір, інформація про умови використання твору.

З міжнародних джерел, які регулюють суміжні права, виділяють наступні. По-перше, це Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Україна є учасником Конвенції з 12 червня 2002 р. Римська конвенція встановлює національний режим охорони, охорону виконавців від дій, на які вони не давали згоди, охорону прав виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Конвенція встановлює строк охорони суміжних прав у 20 років з моменту, коли було зроблено запис, відбулося „живе" виконання або передача в ефір.

У 1972 р. було прийнято Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм. Конвенція є відкритою для всіх країн-учасниць ООН, Україна приєдналась до неї 18 лютого 2000 р. Конвенція передбачає обов'язок кожної учасниці охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави. Таку охорону надають відповідно до законодавства в галузі авторського і суміжного права, законодавства про недобросовісну конкуренцію і кримінального права.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники, була прийнята у 1974 р.

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ) укладено 20 грудня 1996 р. Україна приєдналась до договору 20 травня 2002 р. Договір стосується прав інтелектуальної власності виконавців і виробників фонограм і надає їм такі види майнових прав:

право на відтворення - виключне право дозволяти пряме або опосередковане відтворення фонограм будь-яким способом і в будь-якій формі;

право на розповсюдження — виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограм шляхом продажу або іншого передання права власності;

право на прокат - виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналу і примірників фонограм, як це дозволено національним законодавством країн-учасниць;

право зробити записані виконання доступними -виключне право дозволяти доведення до загального відома будь-якого виконання, записаного як фонограма, щоб публіка мала до них доступ в будь-який час і з будь-якого місця.

Договір встановлює строк 50 років для захисту виконання і фонограм.

Система міжнародних джерел патентного права складається із наступних найважливіших актів. Паризька конвенція про охорону промислової власності прийнята в Парижі 20 березня 1883 році. Мета Конвенції - утворення Союзу охорони промислової власності і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження або найменування місця походження товару, а також запобігання недобросовіснійконкуренції. Україна є членом Паризької конвенції з 25 грудня 1991 р. У Конвенції регламентуються питання принципу національного режиму, права пріоритету, принцип незалежності патентів, право винахідника на ім'я, видача примусових ліцензій і тимчасова охорона патентоздатних винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури укладено в 1977 р. Україна є учасницею договору з 2 липня 1997 р. Розробка і укладення Будапештського договору було пов'язано із бурхливим розвитком мікробіології і складнощами ідентифікації та визначення новизни штамів мікроорганізмів. Мета договору полягає вобов'язковому депонуванні зразка мікроорганізму в кожній країні, де запитують його охорону. Міжнародним органом депонування є наукова установа, здатна здійснити збереження мікроорганізмів. Така установа набуває статусу міжнародного органу депонування, сьогодні у світі таких установ 33.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків прийнята в рамках Паризької конвенції 6 листопада 1925 р. Мета угоди - спростити міжнародне депонування промислових зразків шляхом єдиного депонування Міжнародним бюро ВОІВ.

Страсбурзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію прийнято в 1971 р. Дана угода передбачає утворення і наступну координацію роботи щодо періодичного перегляду Міжнародної патентної класифікації. Ця класифікація охоплює всі галузі знань, об'єкти яких можуть мати правову охорону. МПК побудована на двох принципах: предметно-тематичному і функціональному. Функціональний підхід розділяє винаходи за їх суттю , а галузевий - за можливою галуззю застосування , класифікаційна система розподілена на 8 розділів, що складаються з 67 000 рубрик. Розділи позначаються літерами латинського алфавіту:

А - „Задоволення природних потреб людини"; В - „Різноманітні технологічні процеси";

С - „Хімія, металургія"; D - „Текстиль, папір"; Е - „Будівництво, гірнича справа";

F - „Механіка, освітлення, опалення, двигуни і насоси, зброя і боєприпаси, вибухові роботи"; G - „Фізика"; Н - „Електрика".

Класифікація необхідна для полегшення пошуку патентних документів з метою визначення попереднього рівня техніки.

Сьогодні діє сьома редакція класифікації (з 1 січня 2000 р.) 8 жовтня 1968 р. було укладено Локарнську угоду про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків. Угода складається з переліку класів (32) і підкласів (223), алфавітного переліку товарів (6600 записів).

Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) укладена в 1994 р. і є обов'язковою для всіх учасників Всесвітньої торгової організації. Угода ТРІПС побудована на таких принципах:

встановлення стандартів охорони і здійснення прав на інтелектуальну власність;

надання національного режиму охорони;

надання режиму найбільшого сприяння;

дотримання міжнародних конвенцій щодо охорони прав інтелектуальної власності.

У країнах-учасницях ВТО встановлюються мінімальні стандарти на охорону й здійснення права інтелектуальної власності - об'єкти авторського і суміжного права, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, географічні найменування, топології інтегральних мікросхем, комерційну таємницю. Угода встановлює чіткі стандарти захисту прав інтелектуальної власності й заходи щодо примусового виконання цих прав.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності.

18. Міжнародні організації, які здійснюють охорону інтелектуальної власності. ВОІВ.

Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO, фр. Organisation mondiale de la propriété intellectuelle або OMPI) — є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.

Станом на 1 січня 2012 року ВОІВ нараховує 184 члени та адмініструє 23 міжнародні угоди. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. Зараз Генеральним директором ВОІВ є Френсіс Гаррі.

Як і у багатьох інших структурних підрозділах ООН, керівний склад ВОІВ призначається Генеральною асамблеєю, а не обирається. Це дало критикам привід стверджувати, що ВОІВ діє не в інтересах громадян, котрі є мешканцями країн-членів цієї організації, а в інтересах абстрактних «національних відомств» (тобто урядових установ країн членів, на які покладено функції захисту інтелектуальної власності і які представляють країни-члени для цілей багатьох міжнародних документів ВОІВ), які в свою чергу можуть лобіювати інтереси окремих держав або транснаціональних корпорацій.

Аби вирішити цю проблему, керівництво ВОІВ намагається приймати рішення шляхом консенсусу. При цьому кожна держава-член має лише один голос, незалежно від кількості її населення та розміру членських внесків. Завдяки цій практиці у 1960-х та 1970-х роках країни, що розвиваються, мали змогу заблокувати прийняття таких суперечливих рішень у галузі інтелектуальної власності, як універсальні фармакологічні патенти чи збільшення строку тривалості захисту авторського та суміжних прав.

Міжнародна федерація виробників фонограм.

Міжнародна федерація виробників фонограм (англ. International Federation of the Phonographic Industry, IFPI) — асоціація, що представляє інтереси звукозаписної індустрії у всьому світі. Головний офіс знаходиться в Лондоні, Англія, регіональні в Брюсселі, Гонконзі, Маямі і Москві.

Завдання IFPI просувати цінність записаної музики, охороняти права рекордних виробників, і розширювати комерційне використання записаної музики. З 1 січня 2005 керівником і головою асоціації став John Kennedy OBE, який працював в цій галузі більш ніж 30 років і був одним з виробників «Live Aid» і «Live8».

Міжнародний альянс інтелектуальної власності.

Міжнародний альянс інтелектуальної власності — англ. International Intellectual Property Alliance (IIPA) — коаліція приватного сектору, заснована в 1984 для представлення авторсько-правових галузей виробництва США і у двосторонніх та багатосторонніх зусиллях для поліпшення міжнародного захисту матеріалів, захищених авторським правом.

До альянсу входить сім торгових асоціацій, кожна з яких представляє значний сегмент авторсько-правової спільноти США.

Ці асоціації-члени представляють понад 1900 американських компаній, котрі виробляють та розповсюджують матеріали, захищені законами про авторське право в усьому світі:

-ділове програмне забезпечення (операційні системи, програмне забезпечення для Інтернету, браузери, пошукові системи, офісне програмне забезпечення, програмне забезпечення для управління базами даних, програмне забезпечення для зелених технологій, програмне забезпечення для безпеки, і мобільні технології);

-розважальне програмне забезпечення (інтерактивні ігри для ігрових консолей, мобільних пристроїв, персональних комп'ютерів та Інтернету);

-театральні фільми, телевізійні програми, домашнє відео і цифрове представлення аудіовізуальних творів,

-музичні композиції, записана музика

-підручники, книги, довідкові та фахові виданнях та журнали, як на друкованих, так і на електронних носіях.

19. Національна патентна система. Процедура патентування.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів промислової власності е наявність в країні патентної системи. Тому країни, у яких відсутня патентна система, створюють її, а країни, де такі системи, будучи успадкованими з минулого, уже не відповідають новим потребам і викликам часу, намагаються удосконалити їх.

Створення національної патентної системи промислової власності переслідує подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні і моральні права авторів і власників об'єктів промислової власності, а з іншого боку - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Так, право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції в промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює, тим самим, створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відбита в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.

Патентна документація дозволяє виявляти альтернативні технології, якими можна замінити менш сучасні існуючі технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.

Патентна документація служить також для виявлення підприємств, що діють у тій чи іншій сфері технології, зокрема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної документації допомагає знаходити рішення технічних проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрямки розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Одне з головних призначень патентної системи полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

Наша патентна агенція надає послуги з патентування винаходів і корисних моделей в Україні і за кордоном.

Що може бути винаходом (корисною моделлю)?

   Винаходом (корисною моделлю) називають результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винаходом (корисною моделлю) може бути:

• пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини;

• процес або спосіб;

• нове застосування відомого продукту чи процесу.

   Основним законодавчим актом в Україні щодо винаходів та корисних моделей є Закон України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі".

   Пристрій, як об'єкт винаходу, характеризується конструктивними (компонувальними) ознаками – взаємним розташуванням елементів, їх взаємозв'язком, формами елементів (деталей, вузлів), співвідношенням розмірів елементів, матеріалом, з якого виконаний елемент. До пристроїв відносяться агрегати, машини, механізми, прилади, інструменти, тощо.

   Речовина, як об'єкт винаходу, характеризується або компонентами, або хімічною будовою. Тут розрізняють, по-перше, речовини, одержані нехімічним шляхом, і, по-друге, хімічні з'єднання. Перші характеризуються інгредієнтами, їх співвідношенням (процентним, ваговим, а в деяких випадках - структурою інгредієнтів). До них відносяться: суміші, склади, метали, мастики, конструкційні речовини, сплави, керамічні маси, скло, тощо. Хімічне з'єднання - це речовина, одержана хімічним шляхом, тобто індивідуальне хімічне з'єднання, утворене будь-яким перетворенням молекули на електронному рівні шляхом будь-якої дії на неї (хімічна, фізична, механічна, мікробіологічна, теплова, світлова).

   Процесом або способом називають сукупність дій, виконуваних над матеріальними об'єктами і направлених на досягнення певного технічного результату. Таким процесом, зокрема, є виготовлення, обробка, переробка продукту і контроль його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів, діагностика, лікування, управління процесом, тощо.

   Винахід "на застосування відомого продукту або процесу" характеризується знаходженням нового взаємозв’язку відомого об’єкта з іншими об’єктами, що дозволяє використовувати його за новим, нетрадиційним для даного об’єкта призначенням. Суть такого винаходу полягає в тому, що виявляють можливість або використовувати відомі властивості об'єктів в нових умовах, або виявляють нові властивості у відомих об'єктів. В будь-якому з цих випадків пропонується використовувати відомий об'єкт в нових, нетрадиційних умовах ("застосувати за новим призначенням"). Жартівливим прикладом такого винаходу може бути вживання курячих яєць як бурового розчину при бурінні свердловин.

Критерії, яким повинен відповідати винахід (корисна модель).

   Щоб отримати правову охорону, винахід повинен задовольняти трьом критеріям:

• винахід повинен бути новим;

• винахід повинен бути неочевидним (тобто мати винахідницький рівень);

• винахід повинен бути придатний до використання у промисловості.

   Корисна модель може отримати правову охорону, якщо вона відповідає двом критеріям:

• корисна модель повинна бути новою;

• корисна модель повинна бути придатна до використання у промисловості.

Які об’єкти не визнаються винаходами (корисними моделями)?

   Не можуть бути визнані винаходами (корисними моделями):

• сорти рослин і породи тварин;

• біологічні у своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не належать до небіологічних та мікробіологічних процесів;

• топографії інтегральних мікросхем;

• результати художнього конструювання;

• відкриття, наукові теорії та математичні методи;

• методи інтелектуальної, господарської, організаційної та комерційної діяльності (планування, фінансування, постачання, обліку, кредитування, прогнозування, нормування тощо);

• правила виконання фізичних вправ, проведення ігор, конкурсів, аукціонів;

• проекти та схеми планування споруд, будинків, територій;

• умовні позначення (дорожні знаки, маршрути, коди, шрифти тощо), розклади, інструкції;

• комп'ютерні програми;

• форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиці, діаграми, графіка, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, книг, аудіо- та відеодисків).

20. Об’єкти авторського права.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений у певній об'єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Творчою діяльністю прийнято вважати індивідуальну чи колективну творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. (Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 p.). З таким визначенням важко погодитися, адже об'єкт авторського права може створити і не професійний працівник. Але важливо зазначити те, що об'єктом авторського права може бути твір або його інтерпретація.

Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформації. Не визнаються об'єктами авторського права твори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

21. Об’єкти промислової власності: поняття і види, загальна характеристика.

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначалося, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво — один із найбільш поширених і масових видів творчості, що практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до винахідництва в одних більша, в інших — менша. Країни з високорозвиненою економікою відзначаються високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосується досить досконалої системи правового регулювання відносин у сфері науково-технічної творчості. Саме тому винахідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, що складаються у сфері створення і використання винаходів, в усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. зі змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р. та ЦК України.

Чинним законодавством встановлено вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати визначення об'єктів.

Винахід — це технологічне (технічне) вирішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності певною технологічною галуззю.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Бувають випадки, коли новатор самостійно вирішує певні задачі. Інколи виявляється, що така задача вже вирішена, але відомості про це ще не дійшли до винахідника. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній літературі або впроваджена у виробництво в Україні чи за її межами.

Винахід є придатним для використання. У Законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, у системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі Закону (п. 1 ст. 7) йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»:

1) галузі застосування винаходу;

2) технічна можливість використання винаходу.

Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають умовам патентоздатності, але вони в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві — немає відповідного устаткування, матеріалів тощо.

Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, не забороненій чинним законодавством. Це може бути діяльність наукова і господарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу формами власності і господарювання. Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, організаціями і установами. Може використовуватися для власних потреб, а також за кордоном шляхом продажу ліцензій тощо.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 6 п. 2 визначає об'єкти винаходу. Ними можуть бути:

— продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо);

— спосіб;

— застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Об'єктами винаходу не можуть бути, тобто винахідницькі рішення не можуть стосуватися: відкриттів, наукових теорій та математичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій; комп'ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.

Поняттям «продукт» охоплюється також і поняття «речовина». Термін «речовина» охоплює індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно належать високомолекулярні сполуки та об'єкти генетичної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот); композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) та продукти ядерного перетворення.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки містить усі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки. На новизну корисної моделі не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до Установи.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом. Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі — Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки.

Об'ємний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене об'ємно-просторова структура, наприклад, зовнішній вигляд меблів, будь-яких машин, люстри тощо.

Площинний промисловий зразок — це композиція, в основу якої покладене лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може бути сприйняте візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини тощо.

Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним зразкам, наприклад, зовнішній вигляд інформаційного табло, виставочної конструкції композиції, будівельної оздоблювальної плитки тощо.

Розрізняють однооб'єктні і багатооб'єктні промислові зразки. До перших належать площинні двомірні — промисловий малюнок — зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб — машина, прилад); об'ємні тримірні, що є частиною виробу, якщо вона призначена для використання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).

До багатооб'єктних промислових зразків належать: набори виробів, тобто сукупність предметів одного призначення, що в сукупності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструментів).

Комплект виробів — це повний набір будь-яких предметів, що складають єдине ціле (наприклад, комплект білизни, комплект частин машини). Гарнітур — це повний набір, комплект предметів, що служать певній меті (наприклад, гарнітур меблів, гарнітур білизни). Сервіз — це повний набір столового або чайного посуду з єдиним художнім оформленням, розрахований на певну кількість людей. Інтер'єр — це архітектурно і художньо оформлене внутрішнє приміщення, внутрішній простір різних приміщень, архітектурних споруд, а також підйомно-транспортних машин і транспортних засобів (наприклад, кабіни, салони, каюти, рубки тощо).

Варіанти виробів — це художньо-конструкторські рішення одного і того самого виробу, які розрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні й ергономічні особливості виробу.

22. Особисті немайнові права авторів.

Особисті немайнові права автора - це право на:

а) авторство;

б) авторське ім'я;

в) недоторканність твору;

г) обнародування твору.

1. Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім'я (ст 13 Закону). Право авторства закріплює факт створення певного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не згадується з суто технічних причин.

2. Право автора на ім'я дає можливість випустити свій твір під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно) (ст. 13 Закону). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

3. Право на недоторканність твору визначається в Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, післямовами і т.д.

4. Право на обнародування твору. Закон містить визначення поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди автора, яка робить твір доступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в інший спосіб.

Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним громадськості в будь-який спосіб, що залежить від посіб, що залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом показу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається обнародуванням (опублікуванням) інформація про твір з викладом його короткого змісту або повідомлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого обнародування твору належить лише автору. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дає автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

23. Особливості захисту авторського права і суміжних прав.

Захисту права інтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності новий ЦК України присвячує ст. 432, яка проголошує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 цього Кодексу. Суд у випадках і в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Захист авторського права і суміжних прав встановлений Конституцією України, чинним Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими і нормативними актами. У цілому створена цілісна система захисту авторського права і суміжних прав, яка, як уже зазначалося, не є бездоганною. Основу цієї системи, безперечно, складають ЦК України та Закон України «Про авторське право і суміжні права», зокрема його розділ V «Захист авторського права і суміжних прав». Згідно з цими законами порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:

1) вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права;

2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

3) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

6) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

24. Особливості оформлення та здійснення патентних прав на об’єкти, що становлять державну таємницю.

У суспільній свідомості вже склалося уявлення про те, що патент – це інструмент ринкової економіки, який засвідчує майнові права на винахід. Проте, одержуючи патент на секретний винахід і намагаючись реалізувати права, які з нього випливають, в умовах ринкової економіки власник патенту додатково потрапляє в специфічне поле дії законодавства про державну таємницю.

Законом України від 1 червня 2000 р. №1771-Ш в Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі – Закон) були внесені положення, які регулюють порядок правової охорони секретних винаходів і корисних моделей. Так в Україні була вперше законодавчо закріплена патентна форма охорони секретних винаходів і корисних моделей.

Відповідно до Закону секретний винахід (корисна модель) — це винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Державною таємницею (секретною інформацією) згідно з Законом України „Про державну таємницю” є вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Строк дії патенту на секретний винахід і патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” строку дії охорони винаходу (корисної моделі). Ці строки становлять відповідно 20 і 10 років від дати подання заявки в Український інститут промислової власності (Укрпатенту), який є уповноваженим Державним департаментом інтелектуальної власності державним закладом для розгляду і проведення експертизи заявок.

Заявки на винаходи і корисні моделі Укрпатент надсилає відповідному Державному експерту з питань таємниць (далі - Державний експерт). Державний експерт розглядає матеріали заявок, і в разі наявності в них відомостей, які відносяться до державної таємниці, складає експертний висновок. Експертний висновок містить:

• ступінь секретності матеріалів ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"), який характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою. Ступінь секретності встановлюється шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей;

• державний орган, якому надається право приймати рішення щодо кола підприємств, установ, організацій, які матимуть доступ до секретного винаходу (корисної моделі);

• строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці.

Державний експерт надсилає свій експертний висновок разом з матеріалами заявки через компетентний орган до Укрпатенту, який негайно повідомляє про нього заявника. У разі незгоди з рішенням Державного експерта, заявник може подати до закладу експертизи мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки чи оскаржити рішення Державного експерта до суду.

Наступний розгляд заявки здійснюється Укрпатентом у режимі секретності. Патент на секретний винахід видають за результатами кваліфікаційної експертизи на відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності). Патент на корисну модель – за результатами формальної експертизи, в ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об’єкти до переліку об’єктів, які можуть бути визнаними корисними моделями, і відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам. Патент видають на підставі позитивного рішення експертизи щодо заявки на винахід (корисну модель) і експертного висновку Державного експерта.

Відомості про видачу секретного патенту заносять до Державного реєстру патентів на секретні винаходи і до Державного реєстру патентів України на секретні корисні моделі. Реєстри мають гриф «таємно». Ознайомлення з цими відомостями здійснюється з дотриманням вимог Закону України „Про державну таємницю”.

Власник патенту на секретний винахід (корисну модель) має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених Законом.

Розсекречування патенту здійснюється за рішенням Державного експерта на пропозицію власника патенту або на підставі рішення суду. Протягом року від дати одержання власником патенту на секретний винахід (корисну модель) рішення про розсекречування він має право подати клопотання про видачу звичайного патенту на винахід або на корисну модель на строк, що залишився до закінчення дії патенту на секретний винахід (корисну модель). У цьому випадку за умови сплати відповідних зборів та державного мита Укрпатент вносить відповідні зміни до Реєстру, здійснює публікацію відомостей про видачу патенту на винахід (корисну модель) і видає патент.

25. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Як зазначалося вище, автор пропозиції, що має ознаки винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, може стати суб'єктом патентних прав лише після відповідної кваліфікації даної пропозиції компетентним державним органом. Для цього автор пропозиції повинен надати їй об'єктивної форми, яка б робила останню можливою для сприйняття іншими особами. Пропозиція повинна бути втілена в креслення, дослідний зразок чи просто описана так, щоб її сутність була зрозумілою і доступною іншим особам і придатною для користування.

Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корисної моделі чи промислового зразка належить Держпатенту України. Лише після того як Держпатент України визнає заявлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, прийме рішення про внесення її до відповідного Державного реєстру і видачу патенту автору, останній офіційно визнається автором свого творіння і для нього виникають певні права та пільги, встановлені законодавством. Тільки після цього акту автор, а також інші особи можуть розголошувати сутність пропозиції шляхом публікації, усних доповідей тощо.

Право на винахід, корисну модель чи промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це, передусім, подання належним чином оформленої заявки до Держпатенту України.

Наступний етап — це проведення спеціальних експертиз поданої заявки в тих випадках, коли вони передбачені. Останній етап — занесення до спеціального державного Реєстру об'єктів, які відповідають умовам патентоспроможності. Після державної реєстрації видається спеціальний правоохоронний документ — патент.

Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, передусім, має автор. Він може (але не зобов'язаний) подавати заявки до Держпатенту України через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і юридичні особи подають заявки тільки через представників у справах інтелектуальної власності.

Право на подання заявки має також роботодавець, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця.

Право на подання заявки мають також правонаступники як авторів, так і роботодавців, а також Фонд винаходів України.

Заявка складається українською мовою і має стосуватися лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових зразків не допускається.

Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно; опис винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; формулу винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; креслення (якщо на нього є посилання в описі); реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на корисну модель — п'ять років від дати подання заявки до Держпатенту України і за клопотанням власника може бути продовжений, але не більш як на три роки. На промисловий зразок патент видається строком на 10 років від дати подання заявки до Держпатенту України і може бути продовжений за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

За одержання патенту та підтримання його чинності слід сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія патенту на винахід, корисну модель і промисловий зразок може достроково припинитися повністю або частково з двох підстав:

— за заявою власника патенту;

— за несвоєчасну сплату встановленого річного збору за підтримання чинності патенту.

Патент може бути визнаний недійсним повністю або частково у випадках:

— встановленої невідповідності запатентованого об'єкта умовам патентоспроможності;

— наявості у формулі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;

— порушення порядку зарубіжного патентування.

26. Оформлення прав на корисну модель.

1. Що таке винахід (корисна модель)

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (далі — Закон).

Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;

Секретний винахід (корисна модель) - винахід що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;

Набуття права інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом.

Патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки.

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки.

Патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки.

Строк дії патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки.

Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

5. Як отримати патент України на винахід (корисну модель)?

Особа, яка бажає одержати патент на винахід (корисну модель) і має на це право, може подати заявку на його видачу до Державного департаменту інтелектуальної власності (далі – Держдепартамент), який приймає, розглядає та проводить експертизу заявок.

Заявка подається до Держдепартаменту на адресу Державного підприємства "Український інститут промислової власності" (далі – "ДП "УІПВ"): вул. Глазунова, 1, м. Київ-42, 01601, Україна.

Вимоги до складу й оформлення матеріалів заявки, подання заявки визначаються Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та Правилами складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України № 22 від 22.01.2001 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України за № 173/5364 від 27.02.2001 (далі – Правила).

За дорученням заявника заявку можна подати через представника в справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу.

Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).

Заявка – сукупність документів, необхідних для видачі патенту.

Заявка на винахід повинна стосуватися одного винаходу або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу).

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі.

Заявка складається українською мовою й повинна містити:

• заяву про видачу патенту на винахід (корисну модель);

• опис винаходу (корисної моделі);

• формулу винаходу (корисної моделі);

• креслення (якщо на них є посилання в описі);

• реферат.

За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до "ДП "УІПВ" разом із заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано клопотання про продовження строку надходження документа про сплату збору за подання заявки та сплачено відповідний збір.

Строки та порядок сплати зборів за подання заявки, а також їх розміри зазначені в Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 23 грудня 2004 року (далі – Порядок).

Якщо заявник має пільги щодо сплати збору за подання заявки, то до заявки додаються клопотання про надання пільги та копія документа, який підтверджує право на звільнення чи часткове звільнення від сплати зазначеного збору.

27. Охорона прав на сорти рослин, породи тварин.