4.Германські,фіно-угорські та тюркські етноси у Північному Причорномор*ї та Криму в II-IX ст. Чи велике переселення народів і землі україни

Наприкінці V – на початку VІ ст. тут оформився новий союз племен, об’єднаних булгарами (угро-фінським з походження, але на той час уже тюркомовним етносом). Останніх, своєю чергою, невдовзі підкорилиавари – угри зі степів нинішнього Північного Казахстану. Це племінне об’єднання у 60-х роках VІ ст. під проводом войовничого хагана на ім’я Баян виступає на історичну арену як потужний поліетнічний союз – Аварський каганат. Візантійські свідчення VІ-VІІ ст. нерідко плутають аварів таслов’ян, оскільки останні були широко втягнуті в походи Каганату як данники чи союзники аварів. Тоді ж, як уже згадувалося, вперше фіксуються три слов’янські “народи”:венеди [венети] – на північ від верхів’їв р.Вісли,склавіни– у межиріччі Дністра та Дунаю до верхів’їв Вісли,анти – на північ від Чорного моря між Дніпром і Дністром.

Археологічні дані, підтверджуючи інформацію писемних джерел, засвідчують, що між V-VІІ ст. на території склавінів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов’янських племен. Їхні гіпотетичні назви відомі з руських літописів пізнішого часу:поляни– на Київщині й Канівщині,деревляни– на Київському Поліссі й Східній Волині,уличі– на південь від полян, у Південному Подніпров’ї і Побужжі, тиверці – у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби – у верхів’ях Дністра та бесейні Західного Бугу, хорвати – у карпатському регіоні, сіверяни – на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров’я з лівого боку Дніпра заселяли впереміш алани, булгари іслов’яни, залежні від заснованого у VІІ ст. тюркськими народамиХозарського каганату, до якого ми ще повернемося далі.

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ -переміщення в 3-4 ст. германських, слов'янських, сарматських та ін. племен на територію Римської імперії, що розпочалось в Українському Причорномор'ї. Причиною В.п.н. стало прагнення воєнної знаті до захоплення нових земель і військової здобичі, швидкий приріст населення, який при екстенсивному характері ведення господарства збільшив потребу у нових пасовиськах і орних землях. В.п.н. почалось поступовим пересуванням готів з Прибалтики в Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). В 375 гунни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, покорили більшу частину остготів та ін. племена. Восени 376 під тиском гуннів вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму, на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). В 377 внаслідок постійних утисків римських чиновників вестготи підняли повстання, до якого приєднались раби і колони. 9.8.378 повсталі розгромили римську армію під Андріанополем. Лише в 382 імператору Феодосію вдалося придушити повстання. На початку 5 ст. вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію і 24.8.410 здобули Рим. Згодом вони захопили значну частину Галії, а пізніше і Іспанії, заснувавши на цих землях Тулузьке королівство (419-507). До середини 5 ст. германські племена (вандали, алемани, бургунди, франки, англи, сакси) заселили територію Західної Римської імперії і створили в кінці 6-7 ст. свої королівства. Гунни, які утворили величезну державу на чолі з Аттілою, намагалися захопити Галлію та Італію. Проте після поразки на Каталаунських полях (451) та смерті Аттіли їхня держава розпалась. В 455 Рим зайняли і зруйнували вандали. В 476 вождь племені скирів Одоакр скинув останнього імператора Ромула Августа, і Римська імперія перестала існувати. В 6-7 ст. почався завершальний етап В.п.н. В цей період племена антів, гепідів, болгарів, хорватів, сербів, аварів та ін. вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії). З 527 анти, склавіни разом з гуннами здійснювали часті походи на Константинополь. В 577 слов'яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку 7 ст. Далмацію та Істрію. Наприкінці 7 ст. слов'яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії. В.п.н. стало однією з причин падіння рабовласницької Західної Римської імпері