8. Поняття та види джерел міжнародного права: загальна характеристика

Термін «джерела права» вживається в двох значеннях — матеріальному і формальному. Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж джерелами розуміють ті форми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми. Жодний із документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вважають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, прийнятого 26 червня 1945 року. Цей Статут, що є невід'ємною частиною Статуту ООН, виступає в якості міжнародного договору, у якому беруть участь майже всі держави світу. Відповідно до цього документа до джерел міжнародного права належать: а)міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, що сперечаються; б)міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в)загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; г)судові рішення і доктрини, найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй уякості допоміжного засобу для визначення правових норм. Всі ці джерела міжнародного права в залежності від їхньої обов'язковості розділяють на основні і допоміжні.

9.Міжнародний договір та міжнародний звичай як джерела міжнародного права. До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у силу їхньої значимості, поширеності й інтенсивного застосування, виступають і в якості універсальних джерел міжнародного права. У відповідності зі статтею 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір розуміється як міжнародна угода, укладена між державами в писемній формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування. Договір і звичай мають ряд спільних рис:- договір і звичай утворюються в результаті взаємних дій держав або інших суб'єктів міжнародного права і мають спільну юридичну основу;- обидва джерела містять правила поведінки, що носять обов'язковий характер, тобто зв'язують волі суб'єктів, що їх створили. - недотримання або порушення як договору, так і звичаю веде до припинення їхньої дії, виникнення яких-небудь вимог про задоволення претензій, що випливають із невиконання договору або звичаю. -обидва джерела підпорядковані дії загальних принципів права, на базі яких вирішується питання про їх правомірність і право на існування;-спільність договору і звичаю виражається в наявності в міжнародному праві змішаних, звичаєво-договірних норм. Договір і звичай мають дуже суттєві розходження: - Договір завжди виникає з активних дій держав (або інших суб'єктів), направлених на досягнення саме такого результату, як писана норма. Звичай може виникнути не тільки з активних,але і з «мовчазних» акцій. - договір має чітко виражений у часі процес створення. - факт існування конкретного договору, тобто писаної норми, може бути підтверджений посиланням на текст документа. - явне розходження договору і звичаю виявляється при порівнянні засобів їх вираження зовні. Необхідність для договору писемної форми обумовлює наявність узгодженого тексту, чітких логічних зв'язків, формулювань, певної компактності, що дає можливість його промульгації; - писана норма підлягає тлумаченню у випадку виникнення неясностей або ускладнень при її застосуванні; -звичай завжди йде слідом за практикою, лише фіксуючи її. Навпаки, писана норма в ряді випадків сама створює практику, установлюючи правила обов'язкової поведінки держави в нових галузях співробітництва або вносячи зміни в попередні норми. Перераховані розходження свідчать на користь договору як джерела міжнародного права, що найбільш повно відповідає потребам держав, їхнім інтересам, цілям подальшого розвитку самого міжнародного права в сучасну епоху. Незважаючи на перераховані переваги договірної форми, рано було б робити висновок про марність звичаю, він має усі права на існування, звичаєві норми входять до складу міжнародно-правової матерії, складаються і застосовуються донині. Таким чином, як і раніше правомірне твердження, що сучасне міжнародне право в основному формується двома видами джерел.

10.Поняття та юридична природа основних принципів МПП Ядро современного МП образуют его основные принципы - обобщенные нормы, отражающие характерные черты, а также главное, содержание МП и обладающие высшей юридической силой. Основные принципы МП были зафиксированы в Уставе ООН, Декларации о принципах МП, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН 1970 г., Заключительном акте ОБСЕ 1975 г. Принципы МП постоянно находятся в развитии в связи с усложнением общественной и юридической практики. Например, первые два документа зафиксировали семь таких принципов, а Заключительный акт добавил к ним еще два.Принципы исторически обусловлены. С одной стороны, они необходимы для функционирования системы межд. отношений и МП. С другой - их существование иреализация возможны в данных исторических условиях.Принципы МП имеют свои характерные черты:• универсальность, которая понимается как обязанность всех субъектов МП соблюдать их;• необходимость признания всем мировым сообществом;• наличие принципов-идеалов.•взаимосвязанность, что означает выполнимость ими своих функций только в том случае, когда они будут рассматриваться как система взаимодействующих •авангардность регулирования при появлении новых субъектов МП или новой сферы сотрудничества •иерархичность (например, центральное место занимает принцип неприменения силы). Принципам МП присущи две основные функции: стабилизирующая, которая заключается в определении основ взаимодействия субъектов МП путем создания нормативных рамок, и развивающая, суть которой состоит в закреплении всего нового, что появляется в практике межд. отношений. Классификация основных принципов имеет скорее теоретический, чем практический характер и осуществляется по ряду оснований. По форме закрепления принципы делятся на писаные и обычные, что не означает различия в юридической силе. По историческому признаку принято различать принципы, возникшие в период рабовладения, феодализма, капитализма, так называемые доуставные принципы, уставные принципы, возникшие после Второй мировой войны, послеуставные - новейшие - принципы МП (принцип всеобщего и полного разоружения, принцип сотрудничества государств по охране окружающей среды).По степени важности защищаемых принципами отношений. Тут можно выстроить систему, на первом месте которой будут принципы, обеспечивающие общечеловеческие ценности (уважение прав и свобод человека). На втором - принципы, связанные непосредственно с интересами государств (невмешательство во внутренние дела государств). По объекту сотрудничества можно выделить три группы принципов: а) защищающие мир и безопасность;б) обеспечивающие мирное сотрудничество государств;в) защищающие права человека, народов и наций.