18.Безпосередні переговори. Добрі послуги та посередництво.

Безпосередні переговори — це найбільш простий, зручний і поширений спосіб мирного вирішення спорів між державами. Зміст безпосередніх переговорів полягає в пошуку рішення розбіжностей самими сторонами, що сперечаються, шляхом установлення безпосереднього контакту і досягнення угоди між ними. Таким чином, у них беруть участь заінтересовані (держави, що сперечаються), які вирішують питання про метод, зміст рішень спірної проблеми у певному місці переговорів, частіше усього на території третьої держави або в міжнародній організації, тому що повинен бути дотриманий принцип суверенної рівності сторін. Багато держав світу при вирішенні міжнародних конфліктів стоять на позиції першочерговості безпосередніх (прямих) дипломатичних переговорів, як найбільш ефективному способі вирішення міжнародних конфліктів. Переговори можуть вестися через звичайні дипломатичні канали або на нарадах, що спеціально скликаються. Звичайно переговори ведуться в усній формі. Можливі також письмова форма, обмін документами, телеграмами й іншими засобами зв'язку. Прямі дипломатичні переговори проходять без попередніх ультимативних умов, примусу, диктату або погроз.Переговори можна класифікувати: а) стосовно предмету спору (мирні, політичні, торгові і т.д.);б) за кількістю учасників (двосторонні і багато сторонні); в) за рівнем представництва сторін (переговори глав держав і урядів; переговори міністрів закор донних справ; переговори дипломатичних представ ників; переговори уповноважених або спеціальних місій). Переговори повинні вестися на основі поваги законних прав і інтересів всіх учасників. Вступивши в переговори, учасники зобов'язані утримуватися від дій, здатних зашкодити розв'язанню спору. Одним з різновидів переговорів є консультації. Відповідно до раніше досягнутої домовленості держави зобов'язуються періодично або у випадку виникнення певного роду обставин консультуватися одна з одною для усунення можливих розбіжностей. Метою консультацій є попередження виникнення міжнародних спорів. Добрі послуги полягають в наданні стороною, що не бере участь у конфлікті, допомоги тим, що сперечаються, у налагодженні прямого контакту, в організації безпосередніх переговорів. Звичайно добрі послуги пропонуються третіми державами або міжнародними організаціями самостійно. Після доведення відносин сторін, що сперечаються, до стадії переговорів функції суб'єкта, що робить добрі послуги, завершуються, тому що він у самих переговорах участь не приймає. Але при згоді сторін він може бути присутнім при переговорах. Посередництво припускає активну участь посередника в переговорах, включаючи внесення пропозицій з окремих аспектів питання або у відношенні спору в цілому. При посередництві держави, що сперечаються, обирають третю особу (державу, представника міжнародної організації), що бере участь у переговорах у якості самостійного учасника. Остаточне рішення у спорі приймається учасниками спору і посередником шляхом взаємної угоди, що підписується всіма сторонами. Добрі послуги і посередництво можуть надаватися державою, що не приймає участь в спорі, міжнародною посадовою особою або приватними особами. Для виконання ними своїх функцій необхідна згода сторін, що сперечаються. Добрі послуги і посередництво можуть бути зроблені з ініціативи як тих, що сперечаються, так і тих, що їх пропонують. Проте між наданням добрих послуг і посередництвом є і відмінності. Так, для здійснення посередництва необхідна попередня згода всіх учасників спору, у той час як добрі послуги можуть пропонуватися самостійно третьою особою або використовуватися лише за згодою одного учасника спору. Крім того, посередник є активною стороною в переговорах, його мета полягає не тільки в полегшенні контактів і доведенні сторін до переговорів (на чому закінчуються добрі послуги), але й в узгодженні позицій сторін: посередник може виробляти свої проекти врегулювання спору і пропонувати їх сторонам.

19.Міжнародна арбітражна процедура. Міжнародна судова процедура Международный арбитраж (третейское разбирательство) – разрешение спора третьей стороной, решение которой обязательно для спорящих сторон. Современной международной практике известны два вида арбитражных органов: ad hoc и постоянный арбитраж. Арбитраж ad hoc учреждается соглашением сторон в отношении данного конкретного спора. Такое соглашение называется компромиссом, или третейской записью. В нем стороны определяют предмет спора, подлежащий разрешению третейским судом, компетенцию суда, принципы и процедуру третейского разбирательства, состав суда. Третейская запись должна включать также взаимное обязательство сторон относительно принятия и исполнения третейского решения. Постоянный арбитраж – это постоянный арбитражный орган, в который стороны могут по взаимному согласию передавать возникающие между ними споры. Существует два вида юрисдикции постоянных арбитражных органов – добровольная и обязательная. При добровольной требуется обоюдное согласие сторон на обращение в арбитражный орган, а при обязательной достаточно требования од¬ной из сторон в споре. Обязательный арбитраж оформляется путем включения в тот или иной международный договор так называемой арбитражной оговорки. Исполнение арбитражного решения является обязательным. Международное судебное разбирательство является относительно новым средством мирного разрешения споров, хотя его теоретические основы были разработаны еще в XIX веке, и существенный вклад в это внес русский юрист Л.А. Камаровский. Впервые международный суд был создан в 1921 году в рамках Лиги Наций. Им явилась Постоянная палата международного правосудия, прекратившая свое существование 18 апреля 1946 г. Во второй половине XX века практика создания международных судов значительно расширилась. Созданы суды на универсальном уровне (Международный Суд ООН, Международный трибунал по морскому праву) и на региональном уровне (Европейский суд по правам человека, Европейский суд, Экономический суд СНГ и др.).Международное судебное разбирательство имеет много общих черт с международным арбитражем. Главное, что их сближает, это обязательность решений. При этом с точки зрения международного права решения международного суда и решения третейского суда имеют одинаковую силу. Различие между ними носит главным образом организационный характер: состав арбитража зависит от воли спорящих сторон, а состав международного суда определен заранее; третейский суд формируется при обращении к нему заинтересованных сторон, а международный суд заседает постоянно, и судьи обязаны быть в его распоряжении во всякое время. Международные суды, кроме Международного Суда ООН, могут рассматривать, как и арбитражи, споры с участием международных организаций и отдельных граждан.