5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя

Дві українські академії – Острозька та Києво-Могилянська виплекали у своїх стінах еліту рідного краю – видатних письменників, полемістів, друкарів, філософів, твори яких виховували молодь в дусі благочестя, патріотизму, гуманізму. Тим самим вони справили вплив на розвиток соціальної роботи в епоху Українського Відродження.       Важливою подією, що сприяла розвитку педагогічної думки в Україні, став початок вітчизняного книгодрукування, основоположником якого є відомий просвітитель ХVI ст. І.Федоров (1510-1583 рр.). Він заснував у Львові першу в Україні типографію, у 1574 р. видав першу друковану східнослов’янську книгу “Азбука”. У 1578 р. випустив нове видання “Азбуки”. Це було зроблено в Острозі, де він заснував свою наступну типографію. Видана І.Федоровим навчальна література є неоціненним скарбом у розвитку педагогічної справи в Україні. Цими книгами він прагнув захистити дітей від вседозволеності батьків, закликав виховувати в милості, в розсудливості, в смиренності, в терпінні.       У “Повчанні до сина” І.Федоров писав про необхідність виховання любові до людини, турботливого ставлення до сиріт і вбогих:

“Не сътвори насилие убогому, Понеж убог есть, И не стирай нищего во вратех, Яко судити будет господь кривду его. Не дотыкайся межей чужих И на поле сироти невступи, Понеже мститель их силен есть. Иже судити будет Противу тебе кривду их” (7, 257).

      Першим серед українських діячів, хто створив світський твір про суть милосердя і звернувся до проблеми професійного жебрацтва, був Єпіфаній Славинецький. Він відомий як досвідчений педагог-практик, теоретик виховання. Закінчив Київську братську школу, у ній згодом працював, викладав грецьку і латинську мови.       Вперше Є.Славинецький розглядає “людей церкви” (злидарів) не тільки як заступників перед Всевишнім, але й як ледарів, що спекулюють на добрих почуттях християн. Для того, щоб професійне жебрацтво не поширювалось, автор твору “Слово о милости и кии просящих достойни суть милости, кии же ни” запропонував молодим і здоровим надавати роботу й “иные рукоделия”, а для немічних і убогих організовувати “недужнопиталища”. Засоби на їх організацію повинні виділятись духовенством, а не контролюватись “царем и начальником и судьями мирскими”. Не повинно залишатись осторонь і суспільство, яке може надавати організовану допомогу через “братства милосердия”.       В “братства” вступають добровільно і за своїми можливостями надають посильну допомогу. Одні - фінансують, інші - вислуховують нужденних, щоб вияснити потреби, треті – допомагають порадою. Велика увага відводилась превентивним заходам проти убогості. З цією метою повинні створюватись каси для тимчасово нужденних, де під заставу без процентів можна було отримати гроші, причому вдови і бідняки звільнялись від застави. Таким чином, на межі XVII-XVIII ст. з’являються перші проекти заміни мирської опіки на цивілізовані форми суспільної допомоги.       Важливі ідеї з проблем прищеплення любові до ближнього висловлював Є.Славинецький. Він добре усвідомлював необхідність тісного зв’язку між розумовим, моральним і фізичним вихованням, надавав великого значення вихованню в дітей поваги і гуманного ставлення до всіх людей, дотриманню правил поведінки як в сім’ї, так і громадських місцях. У творі “Громадянство звичаїв дитячих” він рекомендував навчати дітей доброти не мати самолюбства, не підноситись вище за інших, завжди пам’ятати про доброчесність, ближньому служити і догоджати”( 5, 328).       Чільне місце у розвитку соціально-педагогічних досліджень в Україні слід відвести випускнику Києво-братської колегії Симеону Полоцькому /1629-1680/. У 1664 р. він переїхав у Москву, був учителем дітей царя Олексія. Особливе місце при дворі царя дозволяло йому друкувати свої твори, обминаючи цензуру.       Педагогічні погляди Полоцького формувались, з одного боку, під впливом народної педагогіки, практики роботи братських шкіл, з іншого – західноєвропейської педагогіки.       Для соціальної педагогіки цінними є ідеї Полоцького про основну роль соціального середовища і виховання у формуванні поглядів дитини, про необхідність самовдосконалення особистості, про правильне виховання у сім’ї як умову формування доброчесної дитини, про громадянське виховання.       У вихованні людини С.Полоцький виділяє три періоди:       1. Від народження до 7 років – період морального виховання. Батьки зобов’язані навчати дітей вимовляти чисті і добрі слова, говорити правду.       2. Від 7 до 14 років – період практичного навчання. У цей час необхідно навчати якомусь ремеслу, потрібному у житті.       3. Від 14 до 21 року – період розумового розвитку і громадянського виховання. Юнак, що розвивається розумово, починає осягати мудрість, навчається бути чесним громадянином.       Найкращим превентивним заходом проти соціально неприйнятної поведінки, на думку Полоцького, є праця. Чимало значить правильне виховання у сім’ї. Де нема дружньої згоди, там страждають діти, адже вони не відчувають доброго прикладу життя і поведінки батьків.       Педагогічні погляди Полоцького висвітлені у творах “Вечеря душевная”, “Вертоград многоцветный” та ін.       С.Полоцький критикував недоліки сучасного йому суспільства: прагнення до наживи, дармоїдство. Останні його думки співзвучні з поглядами відомого українського полеміста Івана Вишенського, що був пропагандистом ідеї рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають тим самим повітрям.       Таким чином, поряд з поширенням ідей милосердя, доброзичливості, взаємодопомоги українські діячі дотримувалися думки про необхідність існування у світі соціальної гармонії, усунення соціальної нерівності, що є у кінцевому результаті метою соціальної роботи.

Література 1. Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні /конспект лекцій/. –Тернопіль: ТАНГ, 2001. – 68 с. 2. Грушевський М. Ілюстрована історія України. /репринтне відтворення видання 1913 р./ - К., 1990. – 524 с. 3. Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х т. –К.: Глобус, 1991. – 238 с. 4. Колісниченко Ю.Я., Плачинда С.Д. Неопалима купина. –Хмельницький: Поділля, 1994. – 208 с. 5. Славинецький Є. Громадянство звичаїв дитячих // Антология педагогической мысли древней Руси и Русского государства ХIV-XVII вв. – М.: Педагогика, 1985. – С. 314-330. 6. Статут Львівської братської школи 1586 р. Порядок шкільний // Антология педагогической мысли Украинской ССР. – М.: Педагогика, 1988. – С. 79-85. 7. Федоров І. Повчання сину. // Антология педагогической мысли Древней Руси и Русcкого государства ХIV-XVII вв. – М.: Педагогика, 1985. – C. 257-258. 8. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб.пособие для студ .высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 432 с. 9. Франко І.Я. Шість записів Іллі Костянтиновича Острозького. // Зібр. творів в 50 т. – Т. 39. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 144-160. 10. Хижняк З.И. Киево-Могилянская академия. – К.: Выща шк. Изд-во при Киев. ун-те, 1988. – 268 с. 11. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 1990. – 592 с.

ЛЕКЦІЯ 6. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ БЛАГОДІЙНОСТІ У ЗАХІДНІЙ ЕВРОПІ ТА РОСІЇ (з ХVI до середини ХVIII ст.)