- •Історія соціальної педагогіки та соціальної роботи
- •1. Поняття соціальної педагогіки та соціальної роботи
- •2. Принципи конвергенції соціальної педагогіки і соціальної роботи
- •3. Предмет, завдання, джерела. Принципи побудови курсу.
- •1. Архаїчний період в історії соціальної роботи
- •2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища
- •3. Особливості соціального виховання на різних етапах первіснообщинного ладу
- •1. Благодійність у державах Стародавнього Сходу
- •2. Соціальне виховання та суспільна опіка у Древній Греції та Древньому Римі
- •3. Релігійні вірування про виховання моральних якостей та благодійність
- •4. Зародження елементів соціальної педагогіки у творчості давньогрецьких та давньоримських мислителів. Висвітлення проблем соціальної допомоги
- •1. Християнська церква як перший соціальний інститут
- •2. Становлення і розвиток конфесійних теоретичних підходів до проблем допомоги і підтримки. Педагогічні ідеї християнських теологів
- •1. Формування гуманістичних традицій у древніх слов’ян
- •2. Форми соціальної допомоги
- •3. Основні тенденції благодійності в Київській Русі. Княжа підтримка і захист
- •4. Церковно-монастирські форми опіки
- •5. Теоретичні аспекти соціальної роботи та їх висвітлення у творах письменників княжих часів
- •1. Особливості соціальної роботи в період Українського Відродження
- •2. Філантропічні функції братств України та їх продовження у братських школах
- •3. Виховання гуманізму і милосердя як одне з основних завдань козацької педагогіки. Соціальна допомога у Запорізькій Січі
- •5. Педагогічна думка епохи Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя
- •1. Обгрунтування необхідності переходу до нової системи благодійності
- •2. Соціальна допомога у Західній Європі
- •3. Висвітлення проблем суспільної гармонії та державного виховання у соціально-педагогічній творчості
- •4. Церковно-державна благодійність у Росії
- •2. Проблема щастя людини та гармонійного розвитку в творчості г.С. Сковороди. Висвітлення шляхів запобігання бідності
- •3. Т.Г. Шевченко про соціальне виховання
- •5. М.І. Пирогов про необхідність зв’язку школи з життям
- •6. Філантропічна діяльність о. Духновича, х. Алчевської, м. Корфа
- •1. Реформування системи опіки в епоху Просвітництва та розвитку нового суспільного устрою
- •2. Оформлення наукового етапу соціальної роботи у XIX ст.
- •3. Державна благодійність у Росії у другій половині хvііі – першій половині XIX ст.
- •1. Суспільна опіка на територіях підросійської України
- •2. Соціальна допомога в Галичині (на західноукраїнських землях)
- •3. Приватна благодійність в Україні. Філантропічна діяльність Андрея Шептицького
- •1. Аналіз системи соціального забезпечення в перше десятиріччя після встановлення Радянської влади в Україні
- •2. Завершення формування української радянської системи соціального захисту в 30-ті роки
- •3. Соціальна допомога в роки другої світової війни та повоєнний час
- •1. Розвиток соціальної роботи в незалежній Українській державі.
- •2. Аналіз предметної сфери соціальної роботи/соціальної педагогіки
- •3. Зарубіжний досвід організації соціальної та соціально-педагогічної роботи
- •4. Професійна підготовка соціальних працівників / соціальних педагогів в Україні
1. Особливості соціальної роботи в період Українського Відродження
Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою, Київська Русь, її українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів. Поневолювачі українського краю повсюдно запроваджували католицьку віру, намагалися витіснити із сфери вжитку та культурного життя рідну мову. Полонізація українського народу набула великого розмаху, та саме колоніальний гніт розбудив національну свідомість українців. Українське культурне відродження розгорталося на національній основі, але, безперечно, в тісному зв’язку і під впливом світових культурних процесів. На розвиток суспільної думки, освіти і культури справили вплив ідеї Гуманізму і Реформації, які панували у Європі в XV-XVII ст. Не зважаючи на велику шкоду, якої завдали Україні монголо-татарські спустошення, чужинські впливи, війни та чвари, закладені з часів Київської Русі традиції благодійницької діяльності не були забуті. Необхідно відзначити, що епоха Українського Відродження /друга половина XV-ХVII ст./ в історії соціальної роботи співпадає з періодом церковно-державної благодійності. Для цього етапу є характерним переплетення двох провідних напрямів суспільної опіки, що взаємно доповнюють один одного. Перший – продовження традицій Володимира Великого та інших князів, які показали приклад особистого благодіяння і захисту убогих, перестарілих, сиріт та інших категорій нужденних; другий – посилення організуючого начала, вдосконалення форм і розширення масштабів державної підтримки соціально вразливих верств населення при збереженні і заохоченні благодійницької діяльності церкви. Значну соціальну допомогу вразливим верствам населення у вказаний період продовжували надавати монастирі та церква. Крім релігійної і просвітницької діяльності монастирі розвивали різного роду ремесла, садівництво, городництво, надавали притулок і допомогу старцям, осиротілим, потерпілим від лиха. Що стосується церкви, то вона поступово перетворилась на духовний центр, що поєднував у собі храм, школу і шпиталь. У храмові дні (празники) біля церков влаштовувалися громадські обіди, обдаровування старців, калік, сиріт. Заохочувалася милостиня і в інші дні. Основний тягар соціальної допомоги на селі взяла на себе громада, яка несла відповідальність за всіх її членів, особливо за злидарів, жебраків, волоцюг, бродяг. Згідно зі статутом, вона була зобов’язана утримувати убогих, а панський двір мав дбати про забезпечення їх певним заробітком, видачу готівки для придбання найнеобхіднішого. Керівники громади мали організувати притулок убогим (у спеціальному будинку або вільних хатах). Перестарілим, а також збіднілим сім’ям односельців допомагали харчами напередодні свят, особливо Великодня і Різдва. Водночас стимулювалося благодійництво. Наші предки вірили, що за обдаровування бідних, скривджених віддається на небесах. Безвідмовною була громадська допомога погорільцям. Громада із своїх коштів або заможні селяни з власних запасів допомагали потерпілим одягом, харчами, насінням, будівельними матеріалами, влаштовували толоку для зведення житла. Особливу турботу проявляла громада про сиріт і вдів. Для опіки над сиротами створювались сирітські ради. Специфічним різновидом громад виявились церковні братства, які брали активну участь у вирішенні багатьох соціальних проблем своїх членів і тогочасного українського суспільства.