43. Суспільство, як динамічний процес. Історичний розвиток та теорії суспільного прогресу

Прихильники натуралістичних концепцій пов'язували розвиток суспільства зі зміною природних основ соціального життя, кліматичними, біологічними і навіть космічними факторами (Шарль Луї Монтеск'є, Володимир Вернадський, Лев Гумільов). Послідовники марксистської соціологічної теорії і філософи-технократи (Уолт Ростоу, Збігнєв Бжезинський та ін.) визначальну роль у суспільному розвитку відводять матеріальному виробництву, прогресу техніки і технологій. Інші філософи пов'язували процес соціального розвитку зі змінами в культурному житті, системі духовних цінностей (Огюст Конт, Пити-рим Сорокін та ін.). Соціальна революція є способом вирішення суперечностей, що назріли в суспільстві, і, на відміну від еволюції, являє собою стрибок, що приводить до виникнення нової якості - нових суспільних відносин. Згідно з теорією марксизму соціальні революції є не тільки закономірним явищем у суспільному житті, але і бажаним, оскільки, виконують роль "локомотивів історії".Однак не всі філософи згодні з такою оцінкою. Наприклад, Арнольд Тойнбі вважає соціальну революцію симптомом занепаду цивілізації і гальмом у розвитку суспільства. Таку ж точку зору поділяли Микола Бердяєв і Володимир Соловйов, які стверджували, що революція як форма соціальної дії є неефективною, марною, пов'язаною з колосальними витратами і з усіх поглядів поступається еволюційним формам розвитку. Проблема динаміки розвитку суспільства і соціальних процесів, починаючи з Огюста Конто, знаходиться в центрі уваги більшості провідних філософів, соціологів. Саме Конт вперше розробив соціологічну концепцію соціальної статики і соціальної динаміки. Соціальна статика, на його думку, відбиває умови і закони функціонування суспільної системи. А соціальна динаміка описує закони розвитку і зміни соціальних систем. Значний внесок у дослідження динаміки соціальних систем зробив Толкотт Парсонс. Розглядаючи проблему соціальної зміни, він ґрунтується на принципах системного аналізу, виробленого класичною кібернетикою. Зокрема, він виходить з того, що суспільство як система має стійкість, здатність до самовідтворення, що виявляються у сталості і стабільності її основних структурних елементів. Другим видом зміни, за Парсоном, є зміна структури, яку він розуміє як ситуацію, за якою тиск на систему зсередини чи ззовні стає настільки вагомим, що вона робиться нездатною відновити втрачену рівновагу. Модифікації зазнають цілі підсистеми - економічна, політична, система цінностей і т. д. Отже, за Парсоном, зміни соціальних систем можуть: 1) не приводити до структурних перетворень або 2) приводити до структурних перетворень.

37. Рівні та форми суспільної свідомості

Сознание - это высшая, свойственная только человеку и связанная с речью функция мозга, заключающаяся в обобщенном и целенаправленном отражении действительности. Возникновение сознания связано, прежде всего, с формированием культуры на основе практической деятельности людей, с необходимостью закрепления навыков этой деятельности.

Общественное сознание представляет собой многогранный динамический процесс, поддерживаемый активностью индивидуальных сознаний.

Общественное сознании в собственном смысле слова это, прежде всего то, чем сознание людей, объединенных в некоторые группы, отличается от сугубо индивидуального сознания человека, направленного, например, на решение его личных проблем, на организацию индивидуальной жизни.

В этом смысле общественное сознание — это сознание, всегда направленное на решение общих проблем устройства общественной жизни в целом и на изучение таких свойств окружающего мира, которые имеют общее значение.

В структуре общественного сознания выделяются два уровня

Уровни общественного сознания: 1) социальная психология, т.е. обыденное массовое сознание, формирующееся эмпирическим путем в процессе повседневной житейской практики. Это во многом стихийное, спонтанное отражение людьми всего потока социальной жизни без какой-либо систематизации общественных явлений и обнаружения их глубинной сущности. 2) научно-теоретическое сознание, включающее идеологию как духовное выражение коренных интересов общественных классов. На этом уровне социальная действительность отражается в виде теорий, что связано с активным, деятельным мышлением, с оперированием понятиями. Теоретическое сознание есть осмысление явлений общественной жизни путем обнаружения их сущности и объективных закономерностей их развития. В качестве субъектов теоретического сознания выступают далеко не все люди, а только ученые, специалисты, теоретики в разных областях знаний.

Формы общественного сознания: 1)Политическое - совокупность полит. концепций, программ, взглядов и представлений. Возникает вместе с появлением классов, но оказывает сильнейшее влияние на др. формы общественного сознания, в т.ч. и на экономику. Особенность: она выражает коренные интересы различных больших соц. групп. 2)Право - совокупность норм и правил поведения людей, утвержденных гос-вом. 3)Мораль - совокупность норм поведения, не установленных гос-вом.(обеспечиваются традициями, общественным мнением, авторитетом всего общества) 4)Художественное - духовная деятельность людей в сфере культурной жизни, которая затрагивает какие-то струны души, волнует, вызывает раздумья, доставляет удовольствие или неудовлетворение.(книги, фильмы, картины, музыка и др.) 5)Религиозное - религиозные верования в духовной жизни общества. 6)Наука - научные представления.