1. Від міфу до Логосу. Особливості виникнення філософського світогляду

Логос – слово, мысль, смысл. Гераклит понятием Логоса выражает свое представление о целостности, единстве и гармонии мира. У него понятия Логоса и Космоса во многом совпадают. Если для чувства мир является Космосом, возникшим из огня, то для ума он Логос, т.к. главное, что фиксируется в мире и отражается в представлении о Космосе, – его организованность, мироустройство, что превращает мир единичных вещей, мир разнообразный в Единый. Таким образом, если суммировать все высказывания Гераклита о Логосе, то получается следующее: Логос – это тот закон, который придает миру системность, субстанциальность и развитие. Исторически первой формой мировоззрения является мифология. Она возникает на самой ранней стадии общественного развития. Особое место занимают мифы о достижениях людей: добывания огня, изобретении ремесел, развитии земледелия, приручении диких животных. Миф - это система восприятия мира , выраженная в художественных образах. Носит антропологический характер. Мифы устанавливали гармонию между миром и человеком, природой и обществом, обеспечивали внутреннее согласие человеческой жизни, миф закрепляет и передает человеческий опыт, поддерживает связь и преемственность, . На ранней стадии человеческой истории существовала и религия. Воплощенные в мифах представления тесно переплетались с обрядами, служили предметом веры. В первобытном обществе мифология находилась в тесном взаимодействии с религией. Однако они не были нераздельны. Мифология существует отдельно от религии как самостоятельная, относительно независимая форма общественного сознания. Специфика религии обуславливается тем, что основным элементом религии является культовая система, т. е. система обрядовых действий, направленных на установление определенных отношений со сверхъестественным. И поэтому всякий миф становится религиозным в той мере, в какой он включается в культовую систему, выступает в качестве ее содержательной стороны. Основная функция религии состоит в том, чтобы помочь человеку преодолевать исторически изменчивые, преходящие, относительные аспекты его бытия и возвысить человека до чего-то абсолютного, вечного. Философия вынесла на первый план интеллектуальные аспекты мировоззрения, отразив нарастающую в обществе потребность в понимании мира и человека с позиций знания. Философия унаследовала от мифологии и религии их мировоззренческий характер, их мировоззренческие схемы, то есть всю совокупность вопросов о происхождении мира в целом, о его строении, о происхождении человека и его положении в мире и т. д. Она унаследовала также весь объем знания, которое на протяжении тысячелетий накопило человечество. Философия - это мировоззренческая система общих теоретических взглядов на мир в целом, место в нем человека, уяснение различных форм отношения человека к миру, человека к человеку. Таким образом, философия - это теоретический уровень мировоззрения.

17. Філософія Нового часу. Французький раціоналізм

Основоположником протилежного раціоналістичного напрямку став французький філософ Рене Декарт. Найважливішою характеристикою філософії Рене Декарта є антиемпіризм. Свою методологію він будував на принципах раціоналістичної дедукції, вважав, що нічого не можна сприймати на віру, все підлягає критичному аналізу та сумніву. Не викликають сумнівів лише найочевидніші положення та судження, саме очевидність вважав критерієм істини. А найбільш очевиднішим із суджень є твердження «Я мислю — отже, я існую». Тому найочевидніше має стати вихідним положенням філософії. З очевидного положення випливають два основні висновки:

по-перше, розумовоосягнений світ істинніший, вищий, аніж світ чуттєвий;

по-друге, самосвідомість людини має дуже велику цінність.

Суть дедуктивного методу Рене Декарт зводить до чотирьох правил:

перше — вихідний пункт наукового пізнання — визнання джерел, початку. Істинними можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність для розуму самоочевидна;

друге — формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ, кожну складну проблему слід ділити на простіші;

третє — дотримуватись певного порядку мислення — йти від простого до складного;

четверте — досягнення повного пізнання, повноти пізнання.

Рене Декарту належить ідея створення загального наукового методу — універсальної математики, що забезпечить панування над природою. Наукові знання, як їх уявляє Рене Декарт, це не окремі відкриття, а їх система. Суттєве місце у філософії Рене Декарта займає поняття субстанції, яку визначив як річ, що не потребує для свого існування нічого іншого, крім самої себе. Створений світ поділяє на два роди субстанції — духовну та матеріальну. Головна ознака духовної субстанції — неподільність, матеріальної — подільність до безмежності. Основні атрибути субстанції — мислення та протяжність. Духовна субстанція містить у собі ідеї, що властиві їй із самого початку, а не здобуті у досвіді. Рене Декарт прихильник теорії вроджених ідей і роздуму як умови загального та необхідного знання, тобто науки та філософії. Матеріальна субстанція ототожнюється з природою і вважається, що все у природі підкоряється суто механічним законам, що можуть бути відкриті за допомогою математичної науки — механіки. До Рене Декарта ніхто не наважувався ототожнити природу з протяжністю, тобто з кількістю.