40. Суспільний прогрес та глобальні проблеми сучасності

Поняття „глобальний” використовується протягом останніх двох десятирічь для фіксації для фіксації найважливіших загальнопланетарних проблем сучасної епохи.

Глобальні проблеми сучасності зумовлені нерівномірністю екологічного демографічного, екологічного, політичноо, науково-технічного і культурного розвитку. До глобальних проблем належать встановлення міцного миру на Землі, знищення осередків міжнародної напруженості, охорона навколишнього середовища, запобігання найбільш небезпечним захворюванням, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення потреб в екологічно чистих продуктах харчування, в енергії, розвиток фізичних та духовних сил людини. Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непердбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі сторони життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємопов’язані, що практично не можна добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того, однобічний підхід до вирішення глобальних може призвести до тяжких наслідків, які негативно позначаються на перспекктива розвитку всього людства. Своєрідність глобальних проблем полягає і в тому, що вони не можуть бути вирішені зусиллями окремих держав. Це передбачає скоординовані зусилля всього світового співтовариства. Самий факт віднесення проблеми до проблеми до глобальних ставить її на наднаціональний, планетарний або загальнолюдський рівень і зумовлює необхідність дослідження і вирішення її з урахуванням не лише теперешньої, а й майбутьньої долі цивілізації. Дослідники пов’язують виникнення глобальних проблем з переходом світової економіки і політики на якісно новий етап розвитку, який характеризується вираженим ступенем взаємозалежності держав світу.

15. Головні риси філософії доби Відродження

Философией эпохи Возрождения называется совокупность философских направлений возникших и развивающихся в Европе в 14-17 вв. Эти направления объединяла антицерковная направленность, устремление к человеку, вера в его великий физических и духовный потенциал, жизнеутверждающий и оптимистический характер. Идеалом знания становится не религиозное, а светское знание

Предпосылками возникновения философии и культ. эпохи возрождения были:

-усиление городов, превращение их в торгово-ремесленные, военные, культурные и политические центры, независимые от феодалов и Церкви;

-укрепление, централизация европейских государств, усиление светской власти;

-отставание от жизни, кризис Церкви и схоластической (церковной) философии;

-повышение уровня образованности в Европе в целом;

-научно-технические открытия (огнестрельного оружия, станков, доменных печей, микроскопа, телескопа, книгопечатания, открытия в области медицины).

Главная особенность философии Возрож. - теперь оказывается уже не Космос античности и не Бог средневековья, а человек поставлен в центр исследований. Место человека в мире, его свобода, его судьба волнуют мыслителей

Возникла новая система ценностей, где на первом месте стоит человек и природа, а затем религия с ее проблемами. Человек прежде всего природное существо. Отсюда другая особенность ренессансной культуры и философии — так называемая «секуляризация» — освобождение от церковного влияния.

Это время становления опытных наук, которые постепенно выдвигаются в ранг важнейших наук, дающих истинное знание о природе (Коперник, Кеплер, Галилей, Бруно и др.), что произойдет в самом конце эпохи.

Характерные черты и особенности:

-гуманизм – преобладание интереса к чел-ку, вера в его безграничные возможности и достоинство;

-отрицание не самой религии, Бога, а организации сделавшей себя посредником между Богом и верующими, а также философии – схоластики);

-перемещение основного интереса от формы идеи к ее содержанию;

-принципиально новое, научно-материалистическое понимание окружающего мира (шарообразности, вращения Земли вокруг Солнца, бесконечности Вселенной, новые анатомические знания и т.д.);

-большой интерес к социальным проблемам, обществу и государству;

-широкое распространение идеи социального равенства.

Основные направления философии эпохи Возрождения.

гуманистическое (представители: Данте Алигьери и др.) – в центр внимания ставило чел-ка, воспевало его достоинство, величие и могущество, иронизировало над догматами Церкви;

неоплатоническое (представители: Кузанский, Парацельс и др.) – развивали учение Платона, пытались познать природу, Космос и человека с точки зрения идеализма;

натурфилософское (предст: Коперник, Бруно, Галилей и др.,) -опираясь на астрономические и научные открытия пытавшиеся развенчать ряд положений учения Церкви;

реформационное (представ. Мартин Лютер, Томас Монцер и др.) – стремились коренным образом пересмотреть церковную идеологию и взаимоотношение между верующими и Церковью;

политическое (Макиавелли) – изучало проблемы управления государством, поведение правителей;