10. Соціально-політична криза кінця 1920-початку 1921 рр.

У листопаді 1920 р. громадянська війна закінчилася. Антибільшовицькі сили були розгромлені Червоною Армією, радянська влада усталилася на території всієї країни. Після тягот військового часу населення країни сподівалося на полегшення свого становища. Але політика "воєнного комунізму" тривала. У селі як і раніше продзагони вилучали все "надлишки" зерна, селяни голодували.

І радянське керівництво виявилося перед обличчям важкої політичної та соціально-економічної кризи. У політичному плані РКП (б) втрачала довіру народу, посилилися суперечності в партійному керівництві, між партійним керівництвом і рядовими членами з'явилися тертя.

Економічна криза. Економіка країни була розорена до крайності. У 1920 р. виробництво промисловості впало, валова продукція сільського господарства скоротилася, матеріальне становище робітників і селян різко погіршилося. На міжнародній арені країна продовжувала перебувати в ізоляції. Робітники йшли в село, де ще можна було прогодуватися. Закінчення бойових дій не принесло полегшення. На початку 1921 р. закрилися багато хто з ще діючих підприємств, у тому числі кілька десятків найбільших петроградських заводів.

Продрозверстка призвела до скорочення посівів і валового збору основних сільськогосподарських культур. Продукція сільського господарства в 1920 р. становила дві третини довоєнного рівня. У 1920-1921 рр.. в країні вибухнув голод.

Проявом соціально-економічної та політичної кризи стало збільшення відкритих збройних виступів проти радянської влади. Взимку 1921 р. у ряді міст почалися робочі хвилювання. Робітники виступали проти безробіття, брак продуктів харчування, примусової праці, вирівнюючої системи оплати праці, обмеженні прав профспілок. Вони вимагали демократизації політичної системи і скликання Установчих зборів.

В кінці 1920-го - початку 1921 рр.. Середнє Поволжя, Дон, Кубань, Західний Сибір охопили селянські виступи. Селяни протестували проти продрозкладки, проти продзагонів. Великий розмах отримало повстання селян у Тамбовській губернії у 1920 - 1921 рр.. під керівництвом есера А.С. Антонова. . На придушення повстань були направлені загони Червоної Армії і ВЧК під керівництвом М. Н. Тухачевського і В.А. Антонова - Овсієнка.

Невдоволення політикою більшовиків почали виявляти й військові. 24 лютого 1921 в Петрограді почалися страйки робітників під гаслами "Хліба!". Виступи робітників були жорстоко придушені. На знак солідарності з робітниками Петрограда, підняли повстання моряки військово-морської фортеці Кронштадт. Команди лінкорів "Петропавловськ" і "Севастополь" прийняли резолюцію з економічними і політичними вимогами. Моряки і приєдналися до них жителі, комуністи Кронштадта зажадали звільнення з-під варти всіх представників соціалістичних партій, проведення перевиборів до Рад і вигнання з них всіх комуністів, надання свободи слова, зборів і союзів всім партіям, забезпечення свободи торгівлі, дозволу селянам вільно користуватися землею і розпоряджатися продуктами своєї праці. Повсталі вважали, що "повна шкурників партія комуністів захопила владу ... Прийшов час скидати комісародержавства". Виступ моряків Кронштадта, яких вважали "красою і гордістю Жовтня", зробило в країні приголомшливе враження. Тим часом повсталі вислали до Петрограду дві делегації для переговорів. Але вони були заарештовані й розстріляні.

8 березня 1921 розпочав роботу Х з'їзд РКП (б). Повсталі кронштадтці чекали, як сприйме з'їзд їх вимоги. З'їзд виконав одну з головних вимог - зняв продрозверстку. Але далі на з'їзді В.І. Ленін заявив, що "Кронштадт більш небезпечний, ніж Денікін, Юденич і Колчак, разом узяті". Було прийнято рішення - відразу ж відправитися штурмувати Кронштадт. На штурм фортеці вирушили полки Червоної Армії, загони ВЧК і 300 делегатів з'їзду. Більшовики провели небувалу у військовій історії операцію: силами піхоти 18 березня взяли морську фортецю. Частина повсталих, близько 8 тис. чол. вирвалася з фортеці, і по льоду пішла до Фінляндії. 2100 чол., Взятих у полон, розстріляли, а табору було відправлено понад 6450 чоловік. Одночасно В.І. Ленін сформулював два принципових "уроку Кронштадта". Один був такий: "Тільки угоду з селянством може врятувати соціалістичну революцію в Росії, поки не настала революція в інших країнах". Другий "урок" вимагав посилити "боротьбу проти меншовиків, соціалістів-революціонерів, анархістів" і інших опозиційних сил з метою їх повної ізоляції від мас.

Керівництво розуміло, що продовження політики "воєнного комунізму" загрожувало обернутися новою війною. Необхідно було переглянути внутрішньополітичний курс і визначити нові шляхи соціалістичного будівництва.