17. Голод 1932-1933 рр.:причини та наслідки.

Голодомор 1932—1933 pp. — штучний голод, організований тоталітарною владою СРСР, акт геноциду стосовно Українського народу.

На початку 30-х років у СРСР загострилася криза колгоспного ладу. її суть полягала у катастрофічному зниженні рівня ефективності сільськогосподарського виробництва, наростаючих настроях соціального невдоволення селянських мас. Ця криза була спричинена відсутністю на різних рівнях досвіду управління масштабним колективним господарством, що зумовило значні втрати під час посівної кампанії, вирощування, збирання і зберігання сільськогосподарської продукції, утратою селянами-колгоспниками матеріального стимулу до праці, їх незацікавленістю здавати державі хліб за ціну, що граничила з конфіскацією.

Спираючись на командні методи, влада СРСР взимку 1931—1932 pp. у багатьох районах республіки вилучила залишки товарного хліба і майже все продовольче та насіннєве зерно. Метою цієї акції було не лише поповнення стратегічних союзних запасів хліба, створення експортного резерву продовольства, а й придушення опору українського селянства державній політиці у сільськогосподарській сфері. Такі дії влади різко спричинили голод на значній території України, різко ускладнили, унеможливили виконання хлібозаготівельних планів наступного господарського року.

Причинами голодомору стала реалізація комплексу заходів, ключовими серед яких були:

1. Нереальні плани хлібозаготівлі. План здачі хліба з урожаю 1930 р. для України було встановлено на завищеній межі — 440 млн. пудів.У багатьох районах республіки не залишилося запасів продовольчого та фуражного зерна.

2. Надмірний експорт хліба у зв'язку з потребами форсованої індустріалізації. У 1931 р. радянські закупівлі техніки за кордоном становили 30% світового експорту машин і обладнання, у 1932 р. — майже 50%. Такі масштабні придбання вимагали значних коштів. Одним із ключових джерел їх фінансування був експорт зерна.

3. Створення законодавчої бази для розгортання терору голодом. прийняття постанови «Про охорону майна державних підприємств і колгоспів ...», яка передбачала розстріл за розкрадання державного майна або 10 років ув'язнення (закон про «п'ять колосків»).

4. Недостатній рівень необхідної допомоги продовольством з центру.

5. Активне включення у процес колективізації та хлібозаготівель органів безпеки. Лише в листопаді 1932 — січні 1933 р. ДПУ УСРР знешкодило 1208 «контрреволюційних» колгоспних груп.

6. Масштабні репресії. Найпоширенішими формами їх здійснення були: а) судове переслідування, розстріли б) «чорні дошки» в) «товарні репресії»

7. Блокування інформації про голод. В партійних і державних документах термін «голод» не вживався. Вся документація, пов'язана з проблемою голоду, зберігалась під грифом «Таємно», відправлялась на місця зашифрованою.

загальна кількість жертв катастрофи 1932— 1933 pp. в Україні досі не відома. Історики лише наближаються до її реальної статистики. Тільки протягом 1933 p., за даними В. Цапліна, у республіці померло 2,9 млн. осіб. Серед дослідників поки що немає єдності у визначенні демографічних втрат України від голодомору: Р. Конквест називає цифру 5 млн., Н. Верт — від 4 до 5 млн., С. Кульчицький — 3,5 млн. осіб.

Голодомор став формою терору голодом, методом геноциду українського народу, засобом морального тиску на суспільство, жорстокою платою за сталінські модернізацію та «великий перелом».

Наслідки

Форсовані темпи і переважно адміністративні методи її здійснення призвели до катастрофічних наслідків

Голод 1933 р. на Україні – наслідок особливої політики щодо України та українців у інших частинах СРСР. За найбільш обережними оцінками, заснованими на аналізі радянської статистики, жертви голоду в Українській РСР становлять 7,5 млн. українців, з яких 4,8 млн. вмерли від голоду в один рік (1932 – 1933), а кількість , що залишилася, становить втрату природного приросту українського населення за цей період. Загальні втрати українського населення по СРСР в цілому становлять для цього періоду 8,1 млн. чоловік.

Не підлягає сумніву, що Україна була важко уражена голодом у 1932 – 1933 рр. українська та радянська влада знали про страшну нестачу продуктів для населення. Знаючи про драматичне становище на Україні, радянська влада утрималась від будь-якої допомоги до літа 1933 року.

Радянська влада вживала різних заходів юридичного характеру, які збільшували страшні наслідки голоду, перекриваючи будь-який доступ людей до продовольства і забороняючи залишати регіон, уражений голодом.

У 1933 р. Сталін, намагаючись уникнути економічної катастрофи, відмовився від прискорених темпів індустріалізації і від безрозмірної продрозкладки. За таких умов колгоспи поступово почали виходити з кризи. У 1935 р. в містах було скасовано запроваджену в 1928 р. карткову систему.

Наприкінці 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень продуктивності, який існував до початку суцільної колективізації. Ситуація покращувалася, але проблеми в аграрному секторі були ще досить значними.

Отже, у сталінській моделі побудови соціалізму домінуючою ланкою була форсована індустріалізація. Роль аграрного сектору полягала в «обслуговуванні» процесу індустріалізації і в збереженні в країні стабільної ситуації з продовольством. Тобто сільське господарство мало дати потрібну кількість хліба для експорту, для зростаючих промислових центрів і армії, а також забезпечити промисловість необхідною кількістю робочих рук і технічною сировиною. Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектору.