закон визначає форму реалізації положень криміналістичної техніки та криміналістичної тактики. Збір та дослідження доказів проводиться тільки з дотриманням норм кримінально-процесуального законодавства. Вплив криміналістики на кримінальний процес проявляється в тому, що розроблені тактичні рекомендації досить часто стають підґрунтям для створення процесуальних норм.

Зв'язок криміналістики з кримінальним правом проявляється в тому, що останнє, вивчаючи зміст і структуру злочинних діянь, покарання та порядок їх застосування до винних осіб, дає основу для створення методичних рекомендацій щодо розслідування окремих видів злочинів.

Кримінологія ж, вивчаючи причини та умови вчинення злочинів, проблеми попередження злочинів, дозволяє використовувати отримані дані для формування криміналістичних характеристик злочинів.

Криміналістика тісно пов'язана з оперативно-розшуковою діяльністю. Цей зв'язок виражений у прийомах та засобах, що використовуються для виявлення та збирання доказової інформації. Проте оперативно-розшукова діяльність характеризується негласністю, більшою мобільністю і, відповідно, збиранням тільки орієнтуючої, а не доказової інформації.

РОЗВИТОК, СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

1. Питання боротьби зі злочинністю пов'язані з виникненням держави та права. Перші рекомендації криміналістичного характеру зустрічаються в законодавчих пам'ятках Древнього Єгипту, Древнього Вавілону, Римської Імперії. Проте дані рекомендації були спрощеними, безсистемними, а в деяких випадках і містичними.

Криміналістичні засоби і прийоми знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі ("Русская правда"). Літописи ХУ-ХУІ ст.ст. свідчать про використання криміналістичних знань під час виявлення підробок у документах.

Формування ж наукових основ криміналістики починається тільки з XIX ст.

2. XIX ст. характеризується впорядкуванням криміналістичних знань. У 1829 р. у Парижі був заснований Кабінет судової ідентифікації, у якому заповнювалися й зосереджувалися реєстраційні картки, які призначалися для встановлення особистості злочинців і з'ясування їхньої судимості. Картки розкладалися по десятиліттях і за абеткою (за прізвищами зареєстрованих осіб). У 1879 р. до Кабінету судової ідентифікації прийшов працювати писарем Альфонс Бертільон (1853-1914), якому вдалося розробити й успішно перевірити на практиці систему реєстрації людини по розмірах частин її тіла, якій він дав назву антропометричної ідентифікації.

У середині XIX ст. були опубліковані перші практичні настанови для слідчих, які містили всі відомі на той час способи слідчої роботи (Ягеманн - 1838 р.; Циммерман - 1852 p.; Ріхтер - 1855 р.). У 1841 p. виходить робота Я.І. Баршева "Основания уголовного судопроизводства, с применением к уголовному российскому судопроизводству", у якій аналізуються особливості проведення слідчих дій.

Фундаментом сучасної криміналістики є робота австрійського судового слідчого Ганса Гросса "Руководство для судебных следователей как система криминалистики", яка була видана в 1892 р. в Австрії.

У 1892 році Ф. Гальтон опублікував у Лондоні книгу "Отпечатки пальцев" ("Finger prints"). У цій роботі він обґрунтував можливість використання дактилоскопії для ідентифікації особистості й навів розроблену ним систему класифікації відбитків пальців.

На початку XX ст. дактилоскопія визнається основним методом криміналістичної ідентифікації.

3. Історію розвитку криміналістики України у XX столітті можна розділити на три періоди:

-1920-1945 pp. - створення експертних установ (Харківський НДІ судової експертизи, засновник - М.С. Бокаріус; кабінет науково-судової експертизи в Одесі, засновник - МП Макаренко), оснащення відділів розшуку засобами криміналістичної техніки;

-1945-1970 pp. - розробка теоретичних основ криміналістичної науки. Даний період пов'язаний з іменами таких видатних вчених, як В.Г. Гончаренко, В.-. Коновалова, С.М.