3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції

Порушення процесу в справі. Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб — громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження й настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді і брати участь в її розгляді. І тільки коли громадяни за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть відстоювати в суді свої права, прокурор може звернутися до суду з вимогою на захист їх прав й законних інтересів. У випадках звернення

8*1-287 прокурора з вимогою в інтересах громадянина, який має таку можливість або не погоджуєтся із заявленою вимогою прокурора, суд залишає заяву прокурора без розгляду з підстав (п. З ст. 229 ЦПК) як таку, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи в суді.

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України (рішення від 8 квітня 1999 р.) п. 2 ст. 121 Конституції України про пред'явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред'явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Інтереси держави можуть збігатися або не збігатися як повністю, так і частково з інтересами таких державних чи приватних підприємств, установ, організацій. При цьому інтереси держави опосередковуються майновим, політичним, соціально-економічним змістом, пов'язаним з реалізацією загальнодержавних дій і програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, на захист державної, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, на збереження генофонду Українського народу, на охорону землі як основного національного багатства, на захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, на охорону свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (статті 13-19 Конституції України), та ін.

Тому прокурор повинен визначити і обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Наявність інтересу держави в певних сферах політичної, соціально-економічної і іншої діяльності визначено законодавством України, яким закріплені повноваження прокурора на порушення цивільної справи в суді загальної юрисдикції.

Порушення прокурором цивільного процесу по справі в суді першої інстанції настає внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа: у справах позовного провадження — позовної заяви, у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження — заяви (ч. 2 ст. 5 ЦПК), які виконуються в письмовій формі. Позовна заява за змістом виготовляється з дотриманням усіх реквізитів, передбачених ст. 137 ЦПК, з обов'язковим посиланням на норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін по справі, і з обгрунтуванням їх застосування. Генеральний прокурор України у згаданому наказі № 8 зобов'язує при підготовці позовів та заяв долучати до них всі необхідні матеріали, вимоги формулювати відповідно до чинного матеріального та процесуального закону, посилатися на конкретні докази. Пред'явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора по вивченню матеріалів справи, збиранню доказів — використання в цій роботі матеріалів перевірок органів контролю, статистики, податкової інспекції, Держбанку тощо, а також по встановленню усіх учасників процесу.

Вимоги до змісту позовної заяви покладені в основу правового регулювання змісту процесуальних засобів порушення процесу і у справах непо-зовного провадження (статті 250, 257, 268, 274, 285 ЦПК).

Процесуальні документи, які подаються прокурором на порушення цивільної справи в суді в інтересах громадян або держави, державним митом не оплачуються, не несе прокурор й інших судових витрат (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»)

При пред'явленні прокуратурою позовів від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею держаного мита та інших судових витрат вирішується на загальних підставах.

З прийняттям позовної заяви від прокурора порушується цивільний процес по справі. Ця обставина є підставою, за якою п. З згаданого наказу Генерального прокурора № 8 участь прокурора в такій справі у цивільному процесі визначена обов'язковою.

Для забезпечення належного виконання прокурором своїх процесуальних функцій статті 99, 122 та ін. ЦПК надають йому широкі процесуальні

права і покладають на нього відповідні процесуальні обов'язки. Прокурор може заявляти клопотання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб і витребування необхідного доказового матеріалу, подавати заяви про забезпечення доказів і позову, розшук відповідача. Прокурор має право знати про день, час і місце проведення огляду місця, судового засідання розгляду справи, знати прізвища осіб складу суду, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти за наявності підстав (статті 18, 19 ЦПК) їм відводи, а собі — самовідвід. Він може підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів, та відмовитися від них. Відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав і законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 122 ЦПК). Пояснюється це тим, що прокурор не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. З цих причин він не може укласти і мирову угоду. Прокурор може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також давати висновок по суті справи в цілому. Такі міркування і висновки мають бути мотивованими, юридичне обгрунтованими на об'єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому у судовому засіданні, і визначати позицію прокурора з приводу вирішення справи по суті.

Прокурор має право знайомитися з протоколом судового засідання, подавати на нього свої зауваження і брати участь в їх розгляді; подавати заяви про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні, про винесення додаткового рішення і про роз'яснення рішення та брати участь у їх розгляді (статті 200, 213-215 ЦПК), а також наділений іншими правами.

Вступ в цивільний процес для подання висновків у справі. У цій процесуальній формі прокурор користується широкими процесуальними правами, як і при порушенні ним процесу в справі, за винятком спеціальних прав по розпорядженню предметом спору і процесу. Він не може змінити заявлену іншими особами вимогу, збільшити або зменшити її розмір, відмовитисй від неї та ін. Але прокурор може вступити в цивільний процес у справі шляхом пред'явлення самостійної заяви до однієї чи двох сторін в інтересах третьої особи. В таких випадках прокурор користуватиметься процесуальними правами, такими як і при порушенні ним цивільної справи у суді, тобто при участі в цивільному процесі у першій процесуальній формі

Генеральний прокурор України зобов'язує прокурорів, які повинні брати участь у цивільному процесі, ретельно готуватися до судових засідань, брати активну участь у збиранні і дослідженні доказів, з'ясуванні обставин справи; дотримуватися судової етики; міркування щодо спору, який вирішується судом, висловлювати у відповідності із законом та матеріалами справи; виходити з вимог закону про те, що у справах, порушених за позовами чи за заявою прокурора, обов'язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) правами (наказ № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

Перша процесуальна форма представництва прокурора в цивільному процесі 

Перша процесуальна форма – це звернення прокурора до відповідного суду з позовами, скаргами й заявами щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або держав­них чи суспільних інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ передбачено в позовному, наказному й іншому провадженні. (Наказне провадження, до речі, є новим інститутом у цивільному процесуальному законодавстві). Зазначимо, що права звернення до суду на захист невизначеного кола осіб чинний ЦПК не передбачає, на відміну від ст. 5 ЦПК 1963 р. в редакції від 21 червня 2001 р. та ст. 36-1 вка­заного вище Закону. Оскільки новий ЦПК не регулює процедури роз­гляду справ за захистом невизначеного кола осіб, прокурор такі позови повинен пред’являти на захист інтересів суспільства.

Це значить, що прокурор має право подання позову (ст. 118 ЦПК), внесення апеляційної скарги (ст. 292), касаційної скарги (ст. 324), оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами (ст. 353) та подання заяви про перегляд рішення, ухвали чи судо­вого наказу за нововиявленими обставинами (ст. 362). Це робиться також у формі звернення прокурора до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

Відкриття прокурором цивільної справи зумовлюється не­обхідністю захистити інтереси держави або громадянина, однак ст. 45 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві визначати їх у кожному конкретному випад­ку самостійно в будь-якій справі, підвідомчій суду. Це свідчить про факультативність цієї форми участі прокурора в цивільному процесі. Однак у ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» вста­новлено імперативне правило про те, що з метою захисту інте­ресів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред’являє або підтримує поданий потерпі­лим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Зазначене є винятком із загального положення про право прокурора на звернення до суду за своїм розсудом.

До аналізованої форми представництва прокурора можна віднести й положення ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді. 

Друга процесуальна форма представництва прокурора в цивільному процесі 

Друга процесуальна форма – здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановлено­му ЦПК та іншими законами на будь-якій стадії ци­вільного процесу, тобто коли його участь визнається обов’яз­ковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, у ст. 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіат­ричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку роз­глядається в присутності особи, щодо якої вирішується заз­начене питання, його представника з обов’язковою участю прокурора та інших осіб, які подали заяву. Фактично цим пе­редбачається вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру»), хоча безпосередньо статті 45 і 46 чинного ЦПК, на відміну від ст. 121 ЦПК 1963 р., такої форми представництва про­курора в цивільному процесі не передбачають [8].

Надаючи право прокуророві вступити в процес на будь-якій стадії, законодавець, на нашу думку, мав на увазі наступну схему. За ЦПК прокурор має право подати позов у суді першої інстанції. Незалежно від участі у справі він наділений правом оскарження рішень суду як в апеляційному, так і в касаційному порядку та ін. Однак вступ прокурора в цивільний процес на будь-якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу, яка розглядається судом першої інстанції, на стадії судових дебатів. Під стадіями цивільного процесу в сенсі ч. 2 ст. 45 ЦПК треба розуміти: розгляд справи судом першої інстанції (перша стадія); розгляд справи апеляційним судом (друга стадія) і т.д. Звідси випливає, що прокурор має право вступити у справу шляхом пред’явлення позову, апеляційного чи касаційного оскарження рішення, подання заяви (скарги) про перегляд справи за винятковими чи нововиявленими обставинами тощо.

Не повинно викликати заперечення право прокурора на подання до суду заяви про видачу судового наказу в інтересах заявника-стягувача відповідно до правил, передбачених статтями 95 і 96 ЦПК. Адже, пред’являючи таку заяву, прокурор зобов’язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний матеріальний закон, який ці інтереси охороняє, і мотивувати насамперед причину, з якої громадянин не може сам звернутися до суду [244, с. 89-94]. Прокурор може звернутися до суду із заявою або вступити у справу в порядку окремого провадження, приміром, про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб (ст. 287 ЦПК).

Отже, порушення прокурором справи в цивільному процесі викликається необхідністю захистити права й законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 45 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це, як уже зазначалося, свідчить, щоперша процесуальна форма – відкриття прокурором процесу по справі – характеризується факультативністю. Винятком із цього правила є ст. 33 Закону України «Про прокуратуру», яка має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати: вступ прокурора в процес по справі можливий з власної ініціативи, і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, за вимогою закону – обов’язковий. Від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі по справі – способу вступу в процес визначається вид такої участі – факультативна участь (необов’язкова) й імперативна (обов’язкова).  

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі 

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу»), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру») та ін. Участь прокурора в цивільному процесі є також обов’язковою по справах, порушених ним за позовами й заявами. Обов’язковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов’язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання [9].

Чинний Закон України «Про прокуратуру» (ст. 36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави.

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру». До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

 У науці цивільного процесуального права зазнає критики положення закону про обов’язкову участь прокурора в цивільному процесі. Зокрема, В. Аргунов указує, що перелік справ, щодо яких прокурор зобов’язаний порушити цивільну справу, тільки з’ясовує ініціативу прокурора. Порушення справи в суді за наявністю такого обов’язку означає для прокурора необхідність домагатися задоволення такого позову, що може призвести до негативних наслідків. На цій підставі вчений пропонує виключити норми, які передбачають обов’язкову участь прокурора [10]. На нашу думку, право прокурора на участь у цивільному судочинстві все ж випливає із закону, але при цьому воно не повинно мати характеру прямої заборони або дозволу.

Цивільне судочинство – процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом процесуальній діяльності, яка насамперед ініціюється прокурором, можна вирізнити окремі частини або стадії: (а) пред’явлення позову; (б) відкриття провадження у справі; (в) провадження у справі до судового розгляду; (г) судовий розгляд і вирішення справи по суті; (д) заочний розгляд справи; (е) перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по справі рішення; (є) звернення судового рішення до виконання. У цих стадіях виражено зміст правосуддя, визначений Законом «Про судоустрій». Водночас завдання цивільного судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані, коли суд за позовом прокурора ухвалить у справі законне й обґрунтоване рішення.

Потенціальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названі інші стадії, завдання й мета яких реалізуються трьома способами: (а) апеляційним провадженням, (б) касаційним провадженням, (в) переглядом судових рішень у зв’язку з винятковими й нововиявленими обставинами. 

Участь прокурора у виконавчому провадженні 

Захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов’язку – за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання. Тому не випадково наказ Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. зазначає, що представницька функція прокуратури реалізується шляхом забезпечення реального виконання судових рішень.

Виконання судових рішень є самостійною стадією цивільного процесуального права. Оскільки завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд цивільних справ та їх вирішення з метою захисту порушених, невиконаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання цивільного судочинства залишаться невиконаними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до суду в інтересах громадянина або державних чи суспільних інтересах, не зазначено в числі осіб – учасників виконавчого провадження ані в розділах VI і VII ЦПК, ані в ст. 10 Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження», йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих судом при розгляді цивільних справ, у яких він брав участь шляхом подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач.

Деякі роз’яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р., № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацом 3 п. 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст. 361 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, в умовах сьогодення цивільне процесуальне законодавство стосовно представництва прокурора можна в цілому вважати вдосконаленим. І тому зараз відкрита можливість доступу прокурора до правосуддя на будь-якій стадії розгляду цивільної справи. Він має право звертатися до суду з метою захисту інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судового розгляду і виключно на власний розсуд.

ВСТУП ПРОКУРОРА У РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ 

У п. 1 ст. 45 ЦПК передбачено участь прокурора у розгляді цивільних справ. Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені статтями 4, 34 Закону України „Про прокуратуру”. Стаття 34 цього Закону зазначає, що прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, зобов’язаний сприяти виконанню вимог закону.

 Насамперед, прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд, за його заявою може вжити заходи для забезпечення поданого ним позову (ст. 151 ЦПК), а також вирішити інші питання. Під час розгляду справи прокурор зобов’язаний виявляти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого (ст. 162 ЦПК). Втручання прокурора у будь-якій формі у діяльність суду при здійсненні ним правосуддя є неприпустимим. Отже, підтримуючи у суді першої інстанції поданий позов, прокурор діє в межах повноважень, визначених законом.

Стаття 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У разі, коли зазначені у ст. 45 ЦПК органи та інші особи порушують справу в суді в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки особи, в інтересах якої діють, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (п. 1 ст. 46 ЦПК). Отже, процесуальний закон відносить указаних осіб, як і сторони, до осіб, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 26 ЦПК). Із цього випливає, що прокурор, під час розгляду справи по суті, користуються процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки, які передбачені статтями 27 і 31 ЦПК, за винятком права укладати мирову угоду.

Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослухувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219–221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов’язків, прокурор, як особливий суб’єкт цивільного процесу, має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб в процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, в тому, що вони звільнені від оплати державного мита та інших судових витрат. Зокрема, при пред’явленні позову прокурор звільняється від сплати судових витрат (п. 30 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”). Обов’язковість рішення суду за зверненням цих осіб поширюється на особу, в інтересах якої порушено справу. Вищезазначене вказує на те, що прокурор виступає позивачем в процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої ним порушено справу, яка може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до неї, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява. Тому прокурор відповідачем за зустрічним позовом бути не може і він не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

Це означає, що прокурор, котрий, відповідно до ст. 45 ЦПК, звернувся до суду в інтересах інших осіб, не зв’язаний своєю позицією, яка була викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред’явлений позов. Тому, прийшовши у разі розгляду справи до висновку про безпідставність заявлених вимог, він вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим,відмова прокурора від позову або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених прокурором вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК). У разі, якщо прокурор відмовився від заявленого позову і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, то суд на підставі п. 3 ст. 205 ЦПК закриває провадження по справі у зв’язку з відмовою від позову. Згідно з п. 2 ст. 207 ЦПК, залишення судом заяви без розгляду не перешкоджає особі, в інтересах якої була порушена справа, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду із заявою у загальному порядку (повторно).

Недієздатні та обмежено дієздатні особи виключені з числа осіб, яким надано право розпоряджатися своїми вимогами (п. 2 ст. 11 ЦПК). У зв’язку з цим відмова прокурора від заявлених вимог на захист прав і свобод недієздатної або обмежено дієздатної особи має бути перевірена судом, чи не порушуються при цьому права і свободи вказаних осіб, а також права та інтереси інших осіб (п. 5 ст. 174 ЦПК).

Треба зазначити, що у судових дебатах прокурор виступає першим (п. 6 ст. 193 ЦПК). У своїй промові він може посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Суд не може обмежувати тривалість виступу прокурора певним часом. Головуючий може зупинити прокурора лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду прокурор може обмінюватись реплікою. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, участь прокурора у розгляді судами цих справ є обов’язковою. Так, справа за заявою про надання або припинення психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора (п. 2 ст. 281 ЦПК; ст. 22 Закону України „Про психіатричну допомогу”).

Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася за ініціативою інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи (позивача, третьої особи, що заявляє самостійну вимогу на предмет спору тощо).

Якщо прокурор має намір вступити у розгляд справи, порушеної з його ініціативи, він зобов’язани