Загальні рекомендації до роботи зі схемою аналізу літературного твору

1. Хоча кожний художній твір є не що інше, як гармонійна єдність суспільного, власне художнього та естетичного начал, аналітичний підхід, як бачимо, вимагає розчленування проблематики та ідейного змісту на суспільні, художні та естетичні' Й, отже, самої цінності кожного окремого твору на його художню, суспільну, естетичну та гедоністичну цінність.

2. Дана схема не є остаточною, повною чи незмінною - це лише .« один із багатьох можливих варіантів переліку параметрів аналізу. На нашу думку, на даному етапі саме така схема дозволяє чи не найглибше проникнути в сутність форми і змісту твору, в його ознаки, функції та потенційні можливості для загального розвитку читача і передусім для виховання його почуттів та переконань. Отже, елементи и компоненти змісту, форми та майстерності твору можна визначати й за іншими схематичними композиціями параметрів аналізу, але ціль залишається одна: якомога глибше й повніше осмислити художню, суспільну, естетичну, гедоністичну... цінність твору.

3. Після якісного й кількісного вивчення та осмислення кожного окремого Л компоненту змісту й форми твору необхідно обов'язково зробити проміжний висновок, який містив би у собі оцінку частини змісту чи форми.

4. Суспільну цінність ми рекомендуємо бачити передусім в актуальності, важливості та істинній суспільній цінності проблеми та ідеї (чи ідей).

5. В рівні таланту й майстерності процесу творення образу чи системи образів, | у довершеності образів і, нарешті, у визрілості концепції образу людини, явища чи і процесу радимо вбачати художню вартість

6. Те, наскільки чітко і безсумнівно у творі вимальовуються розуміння добра й 1 зла, ідеалу та антиідеалу, прекрасного і огидного, високого і низького тощо і наскільки письменник глибоко розуміє причини, наслідки і складність діалектичних переходів між названими протилежностями, зумовлює рух від одного полюса до протилежного та ін., свідчить про естетичну грамотність самого письменника й естетичну визрілість (а отже, й цінність) його твору.

Знаючи, що деякі літературознавці й викладач боячись шаблонів і літературо- знавчої одноманітності, принципово виступають проти будь- якої систематизації (а тим більше схематизації) процесу аналізу, вважаємо необхідним заспокоїти такими доказами:

• по-перше, це лише навчальний аналіз; і

• по-друге, повторюємо: перелік параметрів (схема) - не канон, а лише робочий|

• по-третє усі без винятку жанри літературознавства (від відзиву і рецензії на конкретний твір до монографічного дослідження певної проблеми) «творяться» відповідно до певного переліку вимог (параметрів) кожного з цих жанрів. Та й аналіз аналізові різниця: до навчального аналізу ставляться одні вимоги (він повинен бути передусім конкретизованим уже в самій постановці завдання); до літературно - критичного - інші; до історико-літературного - ще інші, а теоретико- літературознавчий аналіз має найширші завдання. І відрізняються всі ці основні різновиди аналізу в основному якістю та кількістю параметрів дослідження.

Інша справа, коли учитель і учень користуються цими переліками творчо чи поверхово й одноманітно. А щоб поверховість і одноманітність, котрі неминуче призводять до запам'ятовування штампів, не мали навіть можливості виявлятися в будь-якій формі, пропонуємо здійснити аналіз за вказаною схемою лише один раз - до розгляду на заняттях питань про свідомість письменника, його світосприймання та світо створення. А кожен наступний аналіз повинен бути і ширшим (шляхом розширення кола вимог параметрів), і глибшим, бо з кожним наступним разом усі компоненти змісту та форми твору повинні розглядатися набагато раніше, а висновки ставати доказовішими і переконливішими.

8) Важливо при цьому, щоб при поглибленні процесу аналізу і при ускладненні системи його завдань не втрачалась, а навпаки, чіткіше виділялась специфіка дослідної роботи над поетичними, прозовими і драматургічними творами. Більше того, старшокурсники мають навчитися чітко розрізняти не тільки особливості виду літератури, а й шляхи та способи вивчення в школі творів ліричного, епічного й драматичного характеру, осягнути специфіку аналізу кожного окремого жанру лі­тератури тощо.

* 9) У процесі аналізу вже з перших кроків слід категорично відмовйтисьвідсліпогоопйсування^шшв7дібранйхавторами підручників і літературознавчих праць, адже аналітичне спостереження за складовими змісту та форми твору й визначення найважливіших з них, а також всебічне їх осмислення та попереднє оцінювання повинні бути тільки самостійними. І лише результати слід синтезувати, щоб дати ос­таточну оцінку досліджуваному явищу.

10. 10) Такий аналіз бодай програмних творів кожного з авторів повинен проводитись протягом вивчення української літератури постійно — лише тоді навички аналізу стануть не тимчасовими, а постійними.

11. Навряд чи варто переконувати вчителя в тому, що самостійність мислення виробляється в системі і лише протягом усього часу навчання, а учневі треба це твердо засвоїти все з перших занять, при виконанні

'Перших же завдань будь-якої дисципліни.

10. При здійсненні аналізу необхідно враховувати специфіку прозового, віршованого та діалогізованого (драматургічного) твору.

Тут можна було б подати кілька окремих найважливіших зауважень типу:

а) при аналізі віршованого твору слід особливу увагу звернути на засоби й прийоми творення образів (поетику), на мелодику, емоційність, проблематику та ідейний зміст і т. ін.;

б) при аналізі прозового твору акценти переносяться з поетики на майстерність зображення повноцінного образу людини, системи образів чи характерів, масштабність тематики, проблематики та ідейного змісту тощо;

в) при аналізі твору драматургії найпильніше слід придивлятися до характеристик дійових осіб уже в їх переліку перед розгортанням подій п'єси; до суті і розвитку системи образів та конфлікту (чи конфліктів); до ідейно-естетичного потенціалу і, отже, жанру п'єси тощо.

Одначе цього було б замало. Наводити тут усі деталі специфіки аналізу віршованого прозового чи діалогізованого драматургічного твору також не має ні рації, ні можливості А тому далі ми подаємо три дещо скорочених, але специфічно відмінних зразки аналізу творів художньої літератури різних видів—поезії, прози, драматургії.