- •Основи медичних знань
- •1.1. Предмет, завдання та значення курсу «Основи медичних знань». Загальні закономірності росту і розвитку дитини.
- •1.6. Запобігання порушенням зору, слуху, мовлення
- •1.9. Основні захворювання серцево-судинної системи,
- •2.5. Перша медична допомога при впливі на організм високих
- •2.6. Перша медична допомога при травмах голови,
- •Передмова
- •Самозахист організму
- •1.1.4. Здоров'я та його складові
- •Щеплення
- •Малярія
- •Виховання та психологічна підтримка віл-інфікованих дітей
- •Виховання гігієнічних навичок віл-інфікованих дітей
- •Слідкування дітей з іншими віл-інфікованими дітьми
- •Атипова пневмонія (5ак8)
- •Туберкульоз
- •Гонорея
- •Урогенітальний хламідіоз
- •Урогенітальний мікоплазмоз
- •Статевий герпес
- •Дифтерія
- •Вітряна віспа
- •Скарлатина
- •Краснуха
- •Епідемічний паротит
- •Дизентерія
- •1.5.4. Педикульоз (вошивість)
- •Педикульоз голови
- •Педикульоз тулуба
- •Педикульоз лобка
- •1.5.5. Гельмінтози
- •Аскаридоз
- •Ентеробіоз
- •Трихоцефальоз
- •Гіменолепідоз
- •Лямбліоз
- •Мал. 4. Схема анатомічної будови ока:
- •Гігієна зору
- •Мал. 8. Будова мовного апарату:
- •Порушення постави школяра
- •1. Вправи з початкового положення лежачи на животі.
- •II. Вправи з початкового положення на спині.
- •III. Вправи з початкового положення стоячи.
- •1.7. Профілактика
- •Центральна нервова система
- •Неврози. Їх види, профілактика
- •Застосування гірчичників
- •Ставлення та знімання банок
- •Правила ставлення банок
- •Частота пульсу
- •Наповнення і напруження
- •Ішемічна хвороба серця
- •Стенокардія («грудна жаба»)
- •Інфаркт міокарда
- •Непритомність
- •Гіпертонічна криза
- •Нейроциркуляторна дистонія
- •Діагностика отруєнь
- •Харчові отруєння
- •Печінкові кольки
- •Класифікація кровотеч
- •Штучна вентиляція легенів дітям
- •Ураження отрутою риб і медуз
- •Укуси скажених тварин
- •Вогнепальні ушкодження
- •Розтягнення і розриви
- •Переломи кісток таза
- •Струс мозку (комоціо церебрі)
Урогенітальний мікоплазмоз
Урогенітальний мікоплазмоз належить до найбільш поширених захворювань сечостатевої системи людини, часто є причиною порушення репродуктивної функції, інколи - інвалідності новонароджених. Це захворювання стало серйозною проблемою.
Збудником захворювання є мікоплазма - внутрішньоклітинний паразит. Вперше вона була виділена в 1954 році.
Основний шлях зараження - статевий, можливий також через предмети домашнього вжитку, медичні інструменти в акушерсько-гінекологічних та урологічних кабінетах при порушенні правил їх дезінфекції. Встановлена також можливість інфікування плода внутрішньоутробно та при проходженні його через інфіковані мікоплазмою пологові шляхи.
79
Інкубаційний період може тривати від 3 днів до 5 тижнів.
Клінічні прояви урогенітального мікоплазмозу не мають жодної специфіки, яка б відрізняла їх від урогенітальних запальних процесів, спричинених іншими збудниками, тому діагноз підтверджують тільки лабораторними дослідженнями. Клінічні прояви хвороби, ускладнення та лікування такі ж, як і у випадках урогенітального хламідіозу.
У вагітних жінок, хворих на урогенітальний мікоплазмоз, у 23 % випадків має місце інфікування плода, що проявляється тяжкою клінічною картиною - уражаються органи дихання, очі, печінка, нирки, центральна нервова система. Приблизно 50 % дітей, народжених хворими на мікоплазмоз жінками, помирають після народження, у 12 % спостерігаються вроджені вади розвитку
Вірусний гепатит В (ВГЬ)
Неможливо обійти увагою ще одну вірусну хворобу - вірусний гепатит. Вірогідність передачі його статевим шляхом підтверджується тим фактом, що збудник ВГЬ знайдено у сперматозоїдах людини Збудник гепатиту довго зберігається в зовнішньому середовищі, не гине при кип'ятінні протягом 30-40 хвилин. Місце його розмноження в організмі - ядро га цитоплазма клітин печінки (гепатоцитів). Віруси, уражаючи клітини печінки, порушують структуру та функції одного з найважливіших органів.
Основними функціями печінки, що забезпечують нормальну життєдіяльність організму, є:
знешкодження отруйних речовин, що потрапляють в організм;
обмін білків, жирів, вуглеводів, пігментів; синтез вітамінів та їх засвоєння; накопичення мікроелементів;
— утворення жовчі та її виділення в дванадцятипалу кишку. Ушкодження клітин печінки призводить до різких порушень її
функцій і супроводжується такими ознаками хвороби: жовтухою (жовтими шкірою, склерами, слизовими оболонками рота й очей внаслідок потрапляння жовчних пігментів у кров); порушенням травлення, що пов'язано із запальними процесами у шлунку, жовчному міхурі, кишечнику, підшлунковій залозі; загальною інтоксикацією (підвищеною температурою, болем у суглобах, відсутністю апетиту, нудотою тощо). Найбільш тяжкою формою ураження печінки при ВГЬ є так звана печінкова недостатність, яка може спричинити смерть хворого.
Джерелом інфекції є хвора на ВГЬ людина або носій вірусу гепатиту Ь. Найбільш небезпечним для передачі збудника є хворий в інкубаційному періоді та в перші 2-3 тижні з моменту захворювання.
80
Хвороба широко поширена. Згідно з оцінками спеціалістів у світі нараховується більше ніж 200 мли носіїв вірусу ВГЬ. Відомо, що існують групи з високим ризиком виникнення цієї хвороби. До них належать особи, які ведуть неупорядковане статеве життя, гомосексуалісти, наркомани; діти, народжені від матерів, що хворіли на гепатит Ь; медичні працівники хірургічних спеціальностей, стоматологи, маніпуляційні сестри, які мали професійні контакти з хворими. Найбільш високий ризик зараження існує при переливанні крові. Збудника також знаходять у сім'яній рідині чоловіків та на слизових оболонках жіночих статевих органів, з чим пов'язаний статевий шлях поширення захворювання на ВГЬ. Існують відомості про те, що серед гомосексуалістів 30 % хворіють на ВГЬ, у той час як у людей, які мають нормальні статеві контакти, захворювання виявляється лише у 5 % випадків.
Лікування ВГЬ здійснюється в умовах стаціонару і включає противірусну терапію та заходи, спрямовані на підвищення імунітету. Існують фармакологічні препарати для специфічної профілактики вірусного гепатиту Ь - вакцинація.