Новгород

Стародавній Новгород містився в лісовій зоні, а отже, майже повністю був збудований з дерева: з дерев’яними будинками, дерев’яними церквами, дерев’яними вулицями, дерев’яними риштаками і навіть системою письма на бересті. Новгород зародивсь як торговельний пункт на берегах річки Волхов на північному краї Балтійсько-чорноморського і Каспійсько-Балтійського торговельних маршрутів. Деревина, певне, завжди була одним з головних новгородських товарів.

У 1951-1962 рр. у Новгороді проведено ретельні розкопки, і одна середньовічна археологічна знахідка поставила науку дендрохронологію перед поважним викликом. Просякнута водою земля зберегла дерев’яні залишки в напрочуд доброму стані, і за 13 сезонів експедиція археологів на чолі з А. В. Артіховським та Б. О. Колчиним розкопала городище площею 9000 кв. м., виявивши 1150 будівель з колод. Найдивовижніше те, що на колишній центральній вулиці виявлено не менше ніж 28 рівнів дерев’яного покриття, верхній рівень датовано 1462 р., а найдавніший — 953 р. Протягом п’яти сторіч дорогу оновлювали пересічно кожні 18 років, просто накладаючи новий шар соснових колод на старі, пошкоджені возами і саньми. Великі скарби монет (два з них — середньоазіатські монети VIII ст.) показують, що далекі торговельні контакти Новгорода по-справжньому ніколи й не уривались, навіть під час монгольської навали.

З 400 берестяних грамот усі, крім однієї фінськомовної, написано давньоруською мовою. В грамоті № 17, знайденій на 5-му рівні (1409-1427 рр.), управитель заміського маєтку пише до свого пана:

"Михайло з поклоном до свого пана Тимофія. Землю зорано і вже треба сіяти. Пане, приїздіть, бо все готово, а без вашого наказу ми не можемо взяти жито".

Фраґмент грамоти № 37, знайденої між рівнями 12 і 13 (1268-1299 рр.), містить шлюбну пропозицію:

"Від Микити до Уляниці. Вийди за мене, я хочу тебе, а ти мене. А Ігнатій буде нам за свідка".

Ходячи дерев’яними вулицями старого Новгорода, що його жителів вирізали московські посіпаки, можна тільки гадати, як змінився б світ, якби Росія сформувалася під проводом мирної Новгородської республіки. Новгородська Росія, безперечно, дуже відрізнялася б від Московської Росії, що перемогла всіх своїх суперників. Але такі думки неісторичні. Хай там як, середньовічна археологія не дає нам ясної відповіді.

Володимира, князя Київського, часто порівнюють з Карлом Великим, творцем ще однієї великої, але ефемерної держави. Ця паралель досить влучна, не останньою чергою й тому, що обидва володарі стали героями пізніших національних леґенд. Звичайно, Володимир Руський — не більший росіянин, ніж Карл Великий Франкський — француз. За Володимира Росії ще не було, так само як за Карла Великого ще не було Франції. На лихо, Російська православна церква, вийшовши через п’ять сторіч на історичну сцену, висунула монопольні претензії на київську спадщину, і сучасна російська пропаґанда пнеться зі шкури, аби придушити конкурентні претензії і традиції, насамперед українські. А тим часом, як Карл Великий став національним героєм chansons de geste, так і святий князь "Владімір" обернувся на центральну постать середньовічних російських билин. Роланд, Олів’єр і єпископ Турпін мають своїх відповідників у образах Альоші Поповича, Добрині Нікітіча і звитяжного селянина Іллі Муромця — товаришів "Красного солнышка". Ніхто б не реготав гучніше з цього народнопоетичного означення, ніж сам той дуже несвятий святий.