Норман Дэвис (англ. Ivor Norman Richard Davies, 8 июня 1939 Болтон, Ланкашир) — британский историк.
[Править]Биография
Учился в колледже Святой Магдалины в Оксфорде, затем в аспирантуре Ягеллонского университета, где занимался исследованием советско-польской войны. С 1971 преподавал польскую историю в Лондонском университете. В 1981 году вышла его книга «God’s Playground» об истории Польши, а в 1984 году — книга «Heart of Europe» о роли польской истории в её настоящем.
Некоторые историки обвиняли Дэвиса в «полонофильстве» в описании польско-немецких, польско-русских и польско-еврейских конфликтов. Особенно острой критике он подвергался со стороны еврейских историков Люси Давидович и Абрахама Блумберга. Предположительно, это было одной из причин, по которой Дэвису в 1986 году отказали в постоянной профессорской ставке в Стэнфордском университете. Дэвис подал в суд за нарушение контракта, но суд решил, что у него нет юрисдикции в решении академических споров.
В 1990-х годах Дэвис написал две большие книги «Europe» (1996) — общее описание истории Европы, в котором Дэвис постарался уделить равное внимание всем частям Европы, в частности славянским странам. В 1999 году вышла книга «The Isles» об истории британских островов.
Україна
Україна—земля, по якій найбільше європейських народів прийшли на свою кінцеву батьківщину. У стародавні часи вона була відома під назвою Скіфії чи Сарматії — за назвами тих народів, які панували у причорноморських степах задовго до приходу слов’ян. Україна займає найбільшу частину південної зони Європейської рівнини — від волзької переправи до карпатських ущелин; по ній проходить головний суходільний шлях з Азії до Європи. Її сучасна слов’янська назва означає "на краю" [* Тут автор повторює поширену помилку, яка ґрунтується на схожості слова Україна та російського "окраина". Борис Грінченко у своєму Словнику української мови першим значенням слова Україна дає "країна" і не наводить жодного значення, подібного до "околиці" чи "кордону". Таке значення практично було неможливим для слов’ян, які вважали територію теперішньої України центром слов’янських земель. — Перекл.], що є близьким до американського терміна "прикордоння". За фокусну точку України на дніпровських порогах, де степовий шлях перетинався з річковою торговельною магістраллю, люто билися всі новоприбульці, адже це була точка переходу між заселеними землями на Заході й відкритим степом на Сході. Україна має багаті мінеральні ресурси, скажімо, донецьке вугілля та криворізьке залізо. Її уславлені чорноземи — найбагатші сільськогосподарські ґрунти Європи, і до 1914 р. Україна була чи не найбільшим експортером зерна на континенті.
А втім, крім Кримського півострова і долин головних річок — Дністра, Дніпра й Дону, — де містились як Хозарія, так і перша держава східних слов’ян, більшу частину України було послідовно заселено лише за нових часів. Доти ж на широких відкритих просторах "диких степів" панували кочовики й точилися війни козаків з татарами. Османське врядування у XV-XVIII ст. наблизило Україну до Чорного моря й мусульманського світу. Польське врядування після 1569 р. привело на Україну силу польських землевласників і польських євреїв. Російське врядування, яке поступово, з 1654 по 1945 р., охоплювало дедалі ширші території, принесло росіян і русифікацію. 1775 р. російська армія зруйнувала Січ запорозьких козаків на одному з дніпровських островів; Кримське татарське ханство було знищене Росією 1783 р. За царату всю країну офіційно називали "Малоросією". Південні провінції, які призначалися для нової колонізації, отримали назву "Новоросії".
Не дивно, що після аж надто багатьох примх та поворотів долі жителі сучасної України мов прикипіли серцем до рідної землі. Цю любов відображено в сумовитій поезії: