- •Тема 1. Філософія, її основні проблеми і роль у суспільстві.
- •Тема 1. Філософія, її основні проблеми і роль у суспільстві
- •Тема 2. Філософське розуміння існування світу як буття
- •Тема 3. Давньогрецька класична філософія
- •3.1. Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії
- •3.3. Філософське вчення Платона про світобудову
- •3.3. Філософська система Арістотеля
- •Тема 4. Матерія і матеріальне буття світу
- •Тема 5. Свідомість і психічна діяльність людини
- •Тема 6. Розвиток класичної філософської думки в україні (розвиток класичної вітчизняної філософії)
- •6.1. Філософська творчість г.Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні
- •6.2. Філософія духу — головний мотив філософських пошуків класичної вітчизняної думки
- •6.3. Основні риси національної філософської культури
- •Тема 7. Проблема людини у філософії
- •7.1. Людина в системі наук
- •7.2. Духовно-ціннісні основи людини
- •7.3. Культура творчої самореалізації людини Питання
- •Тема 8. Німецька класична філософія
- •8.1. Трансцендентальна діалектика і. Канта і системи Інтелектуальної інтуїції й. Фіхте і ф. Шеллінга
- •8.2. Діалектика духу в системі об'єктивного ідеалізму г. Гегеля
- •8.3. Система антропологічного матеріалізму л. Фейєрбаха
- •Тема 9. Проблема методу пізнання в філософії (онто-гносеолопчний аспект)
- •9.1. Діалектика і проблема універсального методу пізнання
- •Діалектичний метод пізнання
- •Діалектичний принцип розвитку
- •9.2. Діалектична методологія метафізичного пізнання
- •Інтуїтивне пізнання
- •9.3. Трансцендентальні методи Питання
- •Пізнання методами містичного споглядання
- •Пізнання методами духовного інсайта
Тема 9. Проблема методу пізнання в філософії (онто-гносеолопчний аспект)
9.1. Діалектика і проблема універсального методу пізнання
Питання
1. Проблема філософського методу.
2. Методологія діалектичного методу пізнання.
3. Альтернативні методи пізнання.
Проблема методів пізнання завжди була актуальною в філософії. Саме розроблювана методологія пізнання визначала місце філософії у природознавстві, її приналежність до науки, її статус як «науки наук», деривата чи денотата науки. Специфіка філософського методу пізнання в тому, що вона досліджує основи інших наук. Тому не можна зводити філософські докази або аргументацію до фізичних аргументацій. Філософія безпередпосилочна з боку своєї методології. Вона шукає граничні основи дійсності і тому часто космологічна. Філософський метод пізнання менше пов'язаний з обмеженнями наукових принципів і у ньому більш якраво виражена евристична функція з точки зору передбачення'напрямів розвитку. Але оскільки знання єдине, то, виступаючи з наукових позицій, філософія стає наукою, а наука —філософією.
Проте філософський метод пізнання все ж необхідно відрізняти від науково-прикладного. Філософія наука тією мірою, в якій вона має свій метод, об'єкт і предмет дослідження. Відмінність філософських методів пізнання від інших у тому, що вони є унікальними, всезагаль-ними, загальнонауковими. Для всіх галузей знання і науки вони є за-гальнометодологічною основою для дослідження, задаючи систему вихідних принципів наукового пошуку.
Це відноситься і до об'єкта філософського пізнання. Ним виступає весь світ і його позамежні сфери, а також сама людина в її природно-космічному континіумі («універсальна людина»). Це також уся реальність як вихідний принцип буття, граничні основи світобудови як єдиної цілісності.
Предметом філософського дослідження є найбільш яскраві і потужні аспекти буття, світопроявлення, його предикати і денотати, його всезагальна типологія (родова, видова, функціональна), аспектація світобудови і пошук знання про нього за різними основами: онтологічною, гносеологічною, духовною, а також культурологічною, соціологічною, етичною та іншими.
Наука суттєво звужує філософські задачі. Швейцарський філософ Г.Мерсьє вважав, що філософська культура пізнання розвивається за чотирма напрямами, серед яких наука — лише один із напрямів: наука, мистецтво, морі^ііь, містика. Функція філософської культури — висвітлити ці магістральні шляхи пізнання і утримувати його в руслі філософського пізнання. Наука ж намагається, на думку Мерсьє, поширити свій вплив на філософію, на дух (що у свій час робила релігія), закріпостити духовність людини, зв'язати її канонами науки. Звідси агресивність науки, її аморалізм з постійними намаганнями виправдати свою аморальність (як у випадку з атомною бомбою), апологія «сірого прогресу» (позадуховного, «агресивного прогресу»), агресивна експансія на всяку духовність, в зазіханнях представляти духовність одноосібне (Г, Башляр — «нова раціональність» як «науковий дух». Тут і заперечення мистецтва як загального методу пізнання, споглядання-спостереження, духовно-моральних імперативів людського буття (самовдосконалення, духовна самореалізація та інших). Філософія веде людину до духовної свободи, наука — до технологічного сурогату свободи, повної залежності від створеного технотронного оточення.
Філософія, утверджуючи методологічну культуру пізнання, вважає культуру пізнання в пізнанні культури, і ототожнює пізнання істин культури і буття з самопізнанням людиною своєї духовної сутності.