3. Комунікативні девіації під час міжкультурного спілкування.

Учасники міжкультурної комунікації належать до різних лінгвокультурних спільнот, тому стикаються зі значною кіот кістю проблем у спілкуванні.

Семіотична класифікація невдач.

1. Один із комуні кантів зовсім не розуміє значення знаку іншої культури.

2. Представник однієї культури приписує знакові функції незнаковим або асемантичним одиницям іншої культури і навпаки.

3. Інтерференційний вплив культури, коли тотожні знаки пов’язані з різними значеннями.

Лінгвістична або лінгвокультурна класифікація невдач.

1. «Технічні» помилки, спричинені неправильним фонетичним або графічним оформленням мовлення.

2. «Системні» помилки, зумовлені недостатнім володінням системою мовних значень різного рівня і способів їх вираження:

• інтонаційні, спричинені недостатнім розумінням смислорозрізнювальних можливостей інтонаційної системи мови, якщо розмовляються носії різних культур;

• лексичні, спричинені недостатнім володінням системою лексичних значень;

• граматичні, зумовлені недостатнім володінням системою граматичних значень мови, якою відбувається спілкування;

• словотвірні, пов’язані з неточним утворенням слів або форм одного й того ж слова.

3. «Дискурсивні» помилки, спричинені неправильним використанням системи мови, не володінням носіями догматів іншої культури:

• етикетні помилки як результат незнання правил мовленнєвого етикету, соціально-рольових аспектів комунікації, перенесення етикетних правил рідної культури і мови на чужі;

• помилки у використанні стереотипів спілкування.

4. «Енциклопедичні» помилки, спричинені не володінням іноземцем тими фоновими знаннями, що є спільними для певної лінгвокультурної спільноти.

5. «Ідеологічні» помилки, зумовлені відмінностями у світоглядних позиціях комуні кантів.

Основні теми для перевірки та самоконтролю

1. На чому ґрунтується розрізнення мовних і комунікативних девіацій?

2. Охарактеризуйте найважливіші типи комунікативних невдач, пов’язаних з особою адресанта, особою адресата, процесом комунікації, з особливостями використання каналів спілкування.

3. Наведіть приклади комунікативних невлач із текстів художньої літератури і поясніть їх причину.

4. Чому за основу типології мовних девіацій взято процес породження мовлення?

5. Назвіть етапи породження мовлення і визначте притаманні їм типові помилки слововживання.

6. Визначте найтиповіші помилки в комунікативній поведінці й мовленні друзів. Підкажіть шляхи їх уникнення.

7. Окресліть межі впливу національно-культурних символів і стереотипів у процесі міжкультурної комунікації, зокрема їх вплив на формування етнічних упередженостей.

8. У чому виявляється національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету?

9. Охарактеризуйте типи комунікативних табу.

Лекція №2. ( 2 години).

Тема. Масова комунікація. Масова і публічна комунікація.

Мета.

1. Навчити студентів розуміти предмет вивчення масової комунікації як об’єкта соціолінгвістики.

2. Сформувати уміння і навички використання засобів масової інформації для досягнення комунікативних завдань.

3. Виховувати культуру спілкування в засобах масової комунікації.

План

1. Масова комунікація: визначення предмета аналізу.

2. Масова комунікація в ракурсі різних дослідницьких традицій.

3. Масова комунікація: нормативні принципи функціонування, інститути, організації.

4. Інформаційне суспільство як новий тип соціальної організації.

5. Основні напрямки досліджень масової комунікації.

Література

Основна

1. Буданцев Ю. Социология массовой коммуникации / Ю. Буданцев. - М., 1995. – 230 с.

2. Верезин В. Теория массовой коммуникации / В. Верезин. - М., 1994. – 134 с.

3. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г. Г. Почепцов. - М.– Киев, 1999. – 267 с.

4. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов. – К., 2000. – 247 с.

Додаткова

1. Крылов И. В. Теория и практика рекламы в России / И. В. Крылов. — М., 1996. – 1 25 с.

1. Масова комунікація: визначення предмета аналізу.

Масова комунікація – це інституціоналізоване виробництво і систематичне поширення повідомлень серед чисельно великих, розпорошених аудиторій, це такий вид комунікації, в якому перехрещуються й інтегруються інтереси та очікування різних соціальних груп.

Технологічні фактори, що визначили становлення і роль масової комунікації у сучасному світі – винахід на межі 19 – 20 століть телеграфа, кінематографаЮ радіо, техніки звукозапису. Серед матеріальних засобів, що забезпечують комунікацію, прийнято розрізняти:

• засоби масової інформації (ЗМІ) – друк, радіо, телебачення;

• засоби масаового впливу, які не відрізняються регулярністю звернення до аудиторії – кіно, театр, цирк, художня література;

• власне технічні засоби комунікації – телефон, факс, телетайп.

Соціальні фактори, що визначають становлення і роль масової комунікації у сучасному світі:

• індустріальний розвиток суспільства і урбанізація, що підірвали значення старих способів соціальних зв’язків;

• ідейно- політична диференціація і боротьба різних сил за владу у суспільстві, що спричинило до необхідності щоденно формувати свідомість суспільства, спираючись на засоби масової комунікації.

Особливості масової комунікації:

• відправник повідомлень є частиною організованої групи, а частіше і представником установ, які мають задачі, відмінні від поширення інформації;

• у якості споживача інформації виступає індивід, який є і частиною аудиторії з властивими їй загальними характеристиками;

• система засобів масової комунікації залежить від очікувань аудиторії, від адекватності запитів споживачів інформації;

• масова комунікація охоплює широкий діапазон як смислової, так і оцінної інформації;

• для масової комунікації характерна асиметричність відношень сторін, що передають і сприймають інформацію, розвивається прихований зворотній зв’язок.

Функції засобів масової комунікації:

• інформативна;

• регулююча;

• культурологічна.

2. Масова комунікація в ракурсі різних дослідницьких традицій.

Структурно-функціональна традиція (Р. Мертон, П. Лазарфельд, Г. Лассуелл). Передбачається два рівня вивчення функціональних особливостей масової комунікації:

• на рівні суспільства функції інформаційна, підтримки соціальних зв’язків, забезпечення наступності, рекреативна, мобілізуюча;

• на рівні індивіда функції інформаційна, особистісної ідентифікації, інтеграції і соціального спілкування, розваг.

Коцепція ідеології і методологія аналіза масової комунікації (К. Маркс, А. Грамши). Під ідеологією розуміється «ілюзія епохи», «псевдо свідомість», що забезпечують стабільність існуючої соціальної нерівності.

Критична традиція (Франкфуртська школа, Ч. Р. Міллз). Аналізується індустрія культури, важливим елементом якої є масова комунікація. Матеріали масової комунікації набувають форму товару, втрачають художню цінність.

Теорії інформаційного суспільства (Д. Белл, М. Кастельз). Досліджуються наслідки розвитку інформаційних технологій, параметри суспільства мережевих структур: глобалізацію, реструктурування господарства, появу організаційних мереж, поширення культури віртуальної реальності.

Засоби масової комунікації в постмодерністській перспективі (М. Маклюен, Г. Дебор, Ж. Бодріяр). У центрі – заперечення необмежених можливостей раціонального, прагнення до пізнання істини.