Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
39_history_econ_by / 140 / шпора.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.23 Mб
Скачать

98. Посилення ролі держави в господарстві суспільств Західної цивілізації та його аргументація в економічній думці в 50 – 70-ті роки XX ст.

Вагомою особливістю повоєнного часу було створення дер­жавного сектора економіки, а відтак — набутгя державою, поряд із приватним підприємництвом, статусу великого власника. На­буття нового статусу державою, окрім постулатів, аргументова­них Дж. М. Кейнсом за часів Великої депресії, зумовлювалося новими обставинами повоєнного періоду:

-по-перше, відчутними матеріальними втратами національ­них економік. Процес масштабної відбудови господарства став можливим лише за участі держави, яка стимулювала нарощуван­ня обсягів виробництва і зайнятості населення;

-по-друге, потребою в структурній перебудові економіки. Держава мусила прискорити цей процес, з одного боку, як суб'єкт господарювання, а з іншого — як орган, що регулює еко­номічний розвиток.

Безперечним є факт, що саме активна діяльність держави у повоєнний період відіграла вирішальну роль у стимулюванні НТП і забезпеченні сприятливого інституціонального середовища (режиму). Підґрунтя усвідомлення державою власної ролі як локомотиву НТП закладали провідні вчені — прихильники пере­дусім інституціонального напряму, зокрема американський еко­номіст Волт, Вірмен, Ростоу.

Ростоу зазначав, що саме держава має стимулювати НТП, пе­ребравши на себе турботу щодо організації фундаментальних до­сліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчан­ня, здійснення експериментальних і ризикових у комерційному плані проектів. Зв'язок держави з господарством після Другої світової війни здійснювався через її вплив на формування нової матеріальної культури (вдосконалення наявної техніки, упрова­дження нових технологій, розвиток інфраструктури транспорту й зв'язку тощо). Все це працювало на забезпечення швидкого, підконтрольного державі соціально зорієнтованого зростання економіки.

На особливу увагу у повоєнний період заслуговує інетитуціо-пальний напрям. Зазначимо, що від 50—60-х років XX ст. трива­ють дослідження у межах інституціональпо-соціологічного на­пряму, виникнення якого датують кінцем XIX — початком XX ст. Лідери цього напряму є прихильниками активної соціальної політики держави, прямого впливу її на пропорції відтворення шляхом індикативного планування. При цьому передбачалося збереження ринку та приватної власності. Найпоширенішим цей напрям виявився у повоєнній Франції, набувши форми політики дирижизму.

Представники інституціональної економічної теорії одними з перших висловили ідею державного контролю над еко­номікою і в теоретичному плані підготували певну платформу для подальшого поширення кейнсіанства.

Отже, кейнсіанство до середини 1970-х років посідало домі­нантний центр, праве крило займали неолібералізм та неокласи­ка, а відроджений у повоєнний період інституціоналізм був зліва

99. Вплив військово – конверсійних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи після Другої світової війни. План Дж.Маршалла.

Військово - конверсійний, або фактор війни (група факторів не­гативної і позитивної дії на повоєнний розвиток європейської та загальносвітової цивілізацій): геополітичні трансформації; демо­графічна криза й стагнація; дестабілізація економічної системи, фінансової сфери, сільського господарства, сфери праці та між­народних економічних зв'язків, визрівання передумов для їх ста­білізації.

Цей фактор спричинив низку змін геополітичного характеру, зокрема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбудову господарств, поліпшення соціальної сфери, понов­лення міжнародних зв'язків.

Бурхливому розвитку економічної системи європейської циві­лізації і США та Японії у період між 1945 і 1975 роками, переду­вали такі явища світового масштабу як жорстка економічна де­пресія і кровопролитна війна. Повсюдно, за винятком США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Зага­лом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську си­стему та її структурні елементи — національні економіки. Одразу по завершенні війни активізувалася політична підсистема євро­пейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов'язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої світової війни доко­рінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Євро­пейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина — то­тальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послаб­шали, тоді як США збагатилися І почали домінувати над країна­ми Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніаль­ної системи.

З огляду на суттєве посилення ролі інститутів і, насамперед, держави, яка й надалі утверджувалася в статусі гаранта економіч­них, соціальних і політичних прав особистості, місією політич­них еліт провідних європейських країн стає розв'язання завдання захисту і безпеки існування європейської цивілізації.

Утім, незважаючи на інституціональний обвал і завдяки част­ковому збереженню політичної узгодженості дій ще під час війни, й особливо — у повоєнний період, більшість країн Захо­ду вдалися до налагоджування відносин співпраці та соціальної згоди. Головним стимулом для їхньої солідаризації було утво­рення наприкінці 1950-х років світової соціалістичної системи. Тут сформувався внутрішній соціалістичний ринок, система якого мала позаекономічний характер. Цей розкол Європи й утворення ідеологічно незіставиих груп країн зумовив стан «холодної війни», який, своєю чергою, вийшов за межі внутріш-ньоєвропейського конфлікту. Утверджуються, по суті, два ідео­логічно полярні та політично відмінні табори— капіталістич­ний та соціалістичний, які розкололи Європу на два непри­миренні полюси, протистояння яких зумовило пролонгацію на­рощування військового потенціалу на шляху до встановлення балансу сил.

Отже, серед проблем повоєнного відновлення та співіснуван­ня провідних країн світу слід назвати такі:

--повоєнна відбудова національних господарств, упорядку­вання світової економічної системи;

- розв'язання проблем національної й колективної безпеки; --потреба в уніфікації правового простору різних країн і ви­роблення спільних правил гри щодо координації економічної по­літики.

Звісно, головним для політикуму провідних країн світу по за­вершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкри­то конференцію Об'єднаних націй — найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фа­шистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню ми­ру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учас­ники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної бороть­би, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світо­вій арені за роки Другої світової війни.

Ініціаторами створення міжнародної організації з підтримки миру й безпеки були держави антигітлерівської коаліції -— СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися вживати ко­лективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої супе­речки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, за­охочувати повагу до прав людини.

План Маршалла названо на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880-—1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Бри­танії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з ви­вчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвит­ку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи.

Серед причин виникнення й подальшого застосування плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного економіч­ного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит то­варів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх тор­говельних потоків; брак американської валюти («доларовий го­лод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари мож­на було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуні­стичних партій у Франції й Італії),

Плай Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної співпраці, очолювана відомими аме­риканськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу на­давали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку»,

Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків.

По-перше, новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

По-друге, створено умови для модернізації індустріального й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи.

По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи вироб­ництва продукції, полегшилися внутрішньоєвропейські розрахун­ки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

По-четверте, відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття євро­пейського ринку збуту для США і Канади,

По-п'яте, розпочалося відновлення і зміцнення європейського середнього класу —- гаранта політичної стабільності і сталого розвитку.

По-шосте, було усунено загрозу комунізму для Західної Європи.

Соседние файлы в папке 140