134. Реформи 60-90-х рр хх ст спроба вдосконалення радянської господарської сис-ми.

Питання щодо кардинальної економічної реформи вперше було поставлене на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спершу її пов'язували з концепцією «вдосконалення господар­ського механізму», тобто із наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку виробництва, оновленні продукції, ма­теріальному стимулюванні робітників залежно від фінансових результатів діяльності підприємства, тобто із фактичним повер­ненням до ідей реформи 1965 р. Власне економічна «перебудо­ва» розпочалася у червні 1987 р., коли було ухвалено «Закон про державне підприємство», згідно з яким підприємства набу­вали права самостійно планувати свою діяльність, базуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах із постачальниками та споживачами та державних замовленнях. Відтепер діяльність підприємств мала регулюватися не міністер­ствами та відомствами, а довготривалими економічними норма­тивами.Назагал механізм цієї реформи не відповідав задекларованим цілям. Фактично він не допускав плюралізму власності (в серед­ній та великій промисловості), не зачіпав основ адміністратив­но-командної системи управління (зберігалася система міні­стерств з їхньою бюрократичною опікою над підприємствами, певною мірою зберігалося й директивне планування) та не змі­нював мотивацію до праці. Оскільки реформа не змінила відно­син власності, розширення прав підприємств не супроводжува­лося відповідним підвищенням їхньої відповідальності за ре­зультати господарської та фінансової діяльності. Істотне підви­щення частки прибутку, що залишалася в розпорядженні під­приємств, зумовило зростання не капітальних вкладень, а лише заробітної плати, що поклало початок активним інфляційним процесам. Стосовно українських підприємств Закон навіть не створив відповідних умов для отримання ними достатньої само­стійності, адже вони залишалися залежними від союзних орга­нів, котрі й надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема си­ровину, матеріали, устаткування, обладнання, та державні за­мовлення, які майже на 100 % охоплювали виробництво продук­ції державних підприємств. Таким чином, директивно-планові регулятори були порушені, а ринкові так і не запроваджені. По­ловинчасте, непродумане реформування внеможливлювало роз­в'язання пайгостріших економічних проблем, натомість поглиб­лювало народногосподарські диспропорції, розбалапсованість економіки як країни загалом, так і України зокрема.

135. Стан економіки України на момент проголошення незалежності.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний сувере­нітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголо­шення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політич­ної й соціально-економічної ситуації.Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобут­ку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятко­во України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконува­ла функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у 1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбува­лося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в україн­ській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спря­мованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.