86. Синтетична теорія цінності м.І.Тугана – Барановського.

87. Особливості промислового розвитку України на межі XIX – XX ст. Українська економічна думка про становлення та суть монополій.

Досліджуючи кардинальні зміни в пореформеній еволюції економіки України, вітчизняні науковці цілком слушно зауважу­вали про зміни в розвитку продуктивних сил суспільства, відно­син власності, у динаміці процесів усуспільнення виробництва та поділу праці. Представники дореволюційної школи політичної економії дійшли висновку, що країна, хоч і з певним відставан­ням, поступово входила до системи світового капіталістичного ринку. Ринковий тип розвитку передбачав функціонування еко­номіки, що базується на приватній власності на засоби виробниц­тва, активізацію товарно-грошових відносин, вільне ціноутво­рення, розвиток інститутів приватного підприємництва, діяль­ність яких забезпечується законодавчими актами.

Більшість українських учених зазначеного періоду були певні, що національна модель ринку повинна передбачати відведення ролі держави в регулюванні господарських процесів і водночас мати певну цілісність і субординацію всіх економічних відносин на базі приватної власності та розвитку ринкових відносин.

Вплив монополізму на процеси ціноутворення аналізувався в працях професора Новоросійського університету Л. В. Федоро­вича, який схилявся до негативної його оцінки. Оскільки «моно­полія обмежує постачання», то ціпа предметів такого ринку зав­жди перевищує витрати їх виробництва, і цю різницю змушений сплачувати споживач. Особливості розглядуваного процесу ви­вчали М. В. Бернацький, М. І. Туган-Барановський, В. Я. Желєз­нов, Д. І. Піхно, П. І. Фомін.

Таким чином, посилення монополістичних тенденцій в еконо­міці України стимулювало розробки українських учених щодо дії цінового механізму в умовах недосконалої конкуренції. Навіть для звуженого ринку, на їхню думку, закон цінності діє, хоч і по-різному— залежно від того, як складаються обстаиипи, за яких реалізуються товари.

Українські економісти розглянули процес ринкової еволюції, пов'язаний з переходом від вільної конкуренції до переважно монополістичних тенденцій, визначивши характерці риси й особ­ливості трьох типів ринків: вільно конкурентного, монополізова­ного та регульованого, а також специфіку процесів ціноутворен­ня для кожного з них.

88. Становлення світового господарства. Концепції Імперіалізму як відображення зовнішньополітичної політики країн Західної Європи.

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживаться термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважа­ють англійського ліберального економіста Дж. А. Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтере­си класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутріш­нього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіта­лу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризи­ків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за ме­жами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія викори­стовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні аван тюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналі зму, па думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вва жав, що імперіалізм створює надто великі витрати для екоиомІЧ ного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

Дж. Гобсон був упевнений, що імперіалізм можна перемогти за допомогою суспільних реформ, які б обмежували доходи олі­гархічних кіл, які були безпосередньо пов'язані з імперіалістич­ною політикою; перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб сти­мулювати споживання національної продукції широкими верст­вами населення.

Економічну інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гіль-фердинг («Фінансовий капітал»), В. 1. Ленін («Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»), Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (лідери II Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, українсь­кий дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. А. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919), в якій німецький учений з по­зицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа лю­дини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу су­спільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традицій­ною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіта­лізму і породженням вспадкованої від феодального порядку систе­ми протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.

Отже, імперіалізм, па його думку, не'є нормальним розвитком капіталізму, а являє собою результат випадкового поєднання мі­літаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної рин­кової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичу­ються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового проти­стояння між ними. Економічні й територіальні претензії країни-Суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

Головною причиною розв'язання війни було прагнення моно­полій різних країн, і передусім Німеччини, здійснити розподіл економічний, територіальний) світових сфер впливу. «Світова політика» Німеччини була німецьким варіантом «загального» імперіалізму, сутність якої полягала в тому, щоб підняти німецьку імперію з рівня континентальної держави до рівня світової наддержави. Німецька «світова політика» мала за мету підрив бри­танського світового панування, що повинно було

звільнити коло­ніальні території «для середньоєвропейських держав, які прагну­ли розширення». Англо-французька коаліція шляхом воєнних дій намагалася припинити економічне зростання Німеччини, остаточ­но позбавити ЇЇ колоній, сировини та ринків збуту й тим самим повернути собі позиції лідерів у світі.

Проте хоч як це парадоксально, факт розв'язання світової вій­ни свідчив про певний етап формування світового ринку. Світо-господарські зв'язки пронизували економіку багатьох країн. Роз­почався процес взаємопроникнення, інтеграції. Насильницький розрив зв'язків у ході війни був зумовлений прагненням окремих держав перерозподілити сфери економічного впливу у світі, під­корити своїм національним інтересам економіку інших країн, ко­трі потрапили в колоніальну і напівколоніальну залежність до ве­ликих держав.