119. Зміна галузевої структури вир-ва та становлення і роз-к теорії постіндустріального сус-ва.

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільст­ва зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладе­но теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера —- розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У до індустріальному суспільстві ви­значальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сього­дні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як голов­ними інститутами суспільства; в індустріальному — промисло­вість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріаль-ному — сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження.Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане пере­дусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки — відбувається докорінна зміна структури вироб­ництва (панування третинного та четвертинного за межами тре­тинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зай­нятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального су­спільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американсь­ким соціологом Д. Беллом.

Д. Белл подав концепцію постіндустріального суспільства як теорію соціальних змін, що можуть статися в суспільстві най­ближчими десятиліттями перш за все внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспіль­ства, організованого за «економізованою» моделлю в напрямі моделі «соціологізованої».

Д. Белл розглядав становлення пост індустріального суспіль­ства як переважно еволюційний процес, у результаті якого інду­стріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами.Найголовніша праця Д. Белла — «Прийдешнє постіндустріаль-не суспільство» (1973) — це завершенне теоретичне дослідження, в якому проблема постіндустріалізму розглядається в усіх її ви­явах: від аналізу джерел концепції до вивчення політичних і культурних процесів, що супроводжують становлення нового су­спільства. Фундаментальними складовими теорії пост індустріаль­ного суспільства є такі: домінування підходу, що грунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип доміну­вання технологічних аспектів організації суспільного виробницт­ва над оцінкою класової структури поширено не лише на історич­ну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного роз­витку сучасних суспільств.

Головну роль у становленні пост індустріальної теорії відіграла інституціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінила­ся в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не за­лежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

Ще наприкінці 40-х років XX ст. у працях американського економіста К. Кларка «Економіка у 1960 році» та французького суспільствознавця Ж. Фурастьс «Велика надія XX століття» були сформульовані найваоїсливіий методологічні принципи теорії пост індустріального суспільства — розподіл усього суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство та видобувна галузь), вторинний (промисловість та будівництво), третинний (сфера послуг).