Ек-на теорія прав власності

Своєрідність цієї теорії полягала в трак­туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи ек-ого аналізу. Поняття «вла-сність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу. Ця частка включає 11 ел-ементів: право володіння, право корис­тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані сус-вом. 2-а особливість теорії – категорія власності виводиться з проблеми обме-женості ресурсів. Ті ресурси, к-ть яких не обме-жена, не стають об'єктом власності. З приво­ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин. Чітке визн-ня прав власності, усунення ін. осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів госп-ня.

74. Теорії трансформації кап-зму: “народного кап-зму”, “колективного кап-зму”, “соц-ого партнерства”.

У 2-ій пол. XX ст. великого поширення набрали так звані теорії «трансформації» (перетворення) кап-зму. Ці теорії виходили, як правило, з реаль-них соц-но-ек-них процесів і явищ кап-ого розв-ку, але тлумачили їх досить своєрід­но. Крім того, розв-к світової сис-ми соціалізму, зростання її впливу після 2-ої світової війни стали причиною певної «непопу­лярності» навіть самого терміна «кап-зм». За цих умов і почали формуватися різні теорії перетворення кап-зму на «новий» сус-ний лад.

Теорія «народного кап-зму» виникла у 50-х рр. у США. З її обгрунтуванням виступили такі ек-сти і соціологи, як А. Берлі, М. Наддер, С.Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та ін. Най­більше при-хильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Авст­рії, Англії, Італії. Ця теорія складається з 3 частин: 1) теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) тео­рії «управлінської менеджерської революції»; 3) теорії «революції в доходах». Теорія «дифузії власності». або «де-мократизація капіталу». З розв-ком кап-зму пос-тупово змі­нюється структура кап-ної власності. Теорія «управлінської революції» Її прихильники стверджують, нібито з розв-ком акціонерних то-вариств влада капіталістів-власників слабшає або і зовсім зникає і замінюється владою найма-них управлінців — мене­джерів. Вони є «довірени-ми особами народу» і керуються не моти­вами прибутку, а сус-ими інтересами. З обгрунтуван-ням цієї концепції виступили амер. ек-сти А. Бер-лі, Дж. Бернхем, П. Дракер та ін. Ця теорія теж відображає реальні процеси в розв-ку кап-з­му: відокремлення капіталу-власності від капіталу-ф-ції, розме­жування власності й управлінської дія-льності. Теорія «революції в доходах» Її прихильники стверд-жують, що в розвину­тих кап-них країнах стався принциповий переворот у роз­поділі нац-ого дохо-ду, суть якого полягає у поступовому зближенні доходів різних верств і класів кап-ого сус-­ва. Цю тезу пропагували С. Кузнець, Дж. К. Гелбрейт, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.

Особливих зусиль для обгрунтування теорії док-лав амер. ек-ст С. Кузнець. У праці «Частки ви-щих за доходами груп у доході і заощадженнях» (1953) навів дані про динаміку розпо­ділу нац-ого доходу в 1919—1948 рр. Зробив висновок про си-сте­матичне зниження доходів вищих груп насе-лення. Розрахунки й висновки широко рекламу-вались у пресі.

Концепція «колективного кап-зму» Г. Мінза та А. Берлі. Ця концепція склалась у 60-ті рр. XX ст., про­те її початки сягають 30-х рр., коли амер. ек-сти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні під-ва є вже не приватними, а ко-лективними. У їхньому трактуванні корпора­ція із організації приватної власності перетворюється на «соц-­ний інститут», мета якого вже не ототож-нюється з максимізацією прибутку. Концепція «колективного кап-зму» має багато спільного з те­орією «народного кап-зму». Ця спільність наса-мперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». У концепції «колективного кап-зму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпорації), але ігнорується їх соц-но-ек-ний зміст. Отже, корпорація, на думку де-яких учених, перестала бути автономною щодо сус-ва, а стала соц-ним інститутом, соц-ною си-лою, котра забезпечує розв'язання сус-них проб-лем. І не випадково саме на цьому грунті в 60—70-х рр. сформувалась концепція «соц-ної відпо-відальності» корпорації перед сус-вом.

Концепція «соц-ого партнерства». 1-і концепції «соц-ого партнерства» з'явилися ще наприкінці XIX ст., коли соціал-реформісти почали розроб-ляти різні сис-ми «участі робітників у кап-них при-бутках». Після 2-ої світової війни принцип «соц-ого партнерства» поширюється у багатьох захід-ноєвро­пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь­кий ек-ст і соціолог Р. Арон, нім. професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт та ін. Вони намагалися довести, що в сучасному кап-ому су­с-ві внаслідок розв-ку НТР, посилення ек-ної та соц-ної ролі держави, зростання к-ті ве-ликих корпорацій докорінно змінилось становище робітників, зникли кла­сові суперечності і класові конфлікти. Відбувається нібито «об'єднання» й «по­глинання» класових інтересів завдяки тому, головне, що робітникові дається певний комплекс соц-них гарантій і мотивом діяльності корпорацій «уже не є прибуток». Мат підставою «соц-ого па-ртнерства», на думку Гауглера, є поширення уча-сті робітників у кап-ній власності і прибутках. Се-ред аргументів стосовно поширення «соц-ого па-ртнерст­ва» досить часто називають практику уч-асті трудящих в управ­лінні кап-ним під-вом. Така практика й справді має місце. Але вона обмежує-ться вирішенням другорядних питань, не змінюю-чи статусу робітників на під-ві. Цю концепцію ши-роко використовували західнонімецькі неолібера-ли в теоретичних розробках «соц-ого ринкового госп-ва», «сформованого сус-ва».