Небезпека випромінювань лазерів в залежності від їх класу

Клас лазера	Небезпека вихідного випромінювання лазера
1	Не є небезпечним для очей та шкіри
2	Становить небезпеку при опроміненні очей прямим або віддзеркаленим випромінюванням
3	Становить небезпеку при опроміненні очей прямим, від­дзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим випромі­нюванням на відстані 10 см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при опроміненні шкіри прямим або від­дзеркаленим випромінюванням
4	Становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від цієї поверхні
Усі лазери повинні бути марковані знаком лазерної небезпеки.

Установка лазерів дозволяється тільки у спеціально облад­наних приміщеннях. На дверях приміщення, де знаходяться лазе­ри 2,3,4 класів, повинні бути нанесені знаки лазерної небезпеки.

Лазери 4 класу повинні бути розташовані у окремих приміщен­нях. Велике значення має стан приміщення всередині. Всі предме­ти, за винятком спеціального устаткування, не повинні мати дзер­кальної поверхні.

Тема 6.7 Іонізуюче випромінювання.

6.7.1 Виробничі джерела іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання.

Джерелами іонізуючих випромінювань в промисловості є установки рентгеноструктурного аналізу, високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиномери, густиномери і ін.

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, які складаються з частинок з масою спокою, яка відрізняється від нуля (альфа-, бета - частинки, нейтрони) і електромагнітні випромінювання (рентгенівське і гамма-випромінювання), які при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

У зв'язку з тим, що однакова поглинена доза різних видів випромінювання викликає в організмі різний біологічний ефект, введено поняття еквівалентної дози , яка дозволяє визначати радіаційну небезпеку впливу випромінювання довільного складу.

Одиницею вимірювання еквівалентної дози є зіверт (Зв); 1 Зв = 100 бер (біологічний еквівалент рада) – спеціальна одиниця еквівалентної дози.

. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, росте крихкість і проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітки перероджуються в злоякісні, виникають лейкоз, променева хвороба.

Одноразове опромінювання дозою 25–50 бер зумовлює необоротні зміни крові. При 80–120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінювання 270–300 бер.

Опромінювання може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопу всередину організму, і зовнішнім; загальним (опромінювання всього організму) і місцевим; хронічним (при дії протягом тривалого часу) і гострим (одноразовий, короткочасний вплив).

Згідно цим нормативним документам опромінювані особи розділяються на наступні категорії:

А – персонал – особи, які постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б – обмежена частина населення – особи, які не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами мешкання або розташування робочих місць можуть підлягати опромінюванню;

В – населення області, країни.

По ступеню зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінювання яких спричиняє за собою найбільший збиток здоров'ю:

I – все тіло, статеві органи і червоний кістковий мозок;

II – щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III – шкіра, кости, передпліччя, литки, стопи.

Дози опромінювання приведені в табл. 2.13.

Таблиця 2.13 Дози зовнішнього і внутрішнього опромінювань бер/рік

	Группа критичних органів
	I	II	III
ГДД для осіб категорії А ГД для осіб категорії Б	5 0,5	15 1,5	30 3

Залежно від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б – границя дози (ГД) за рік.

ГДД – найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

6.7.2 Методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання.

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватися шляхом використання наступних принципів:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопу;

• скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

• віддалення робочого місця від джерела, іонізуючого випромінювання;

• екранування джерела іонізуючого випромінювання. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або ослаблення іонізуючого випромінювання. Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованних комплексів.

Залежно від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати і шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Дієвою мірою забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль по рівнях опромінювання персоналу і по рівню радіації в навколишньому середовищі.