3. Кейнсіанська революція

Світова економічна криза 1920--1930-х років, зокрема Велика депресія 1929--1933 років у США, емпірично довели неспроможність підходів неокласиків і, ймовірно, виявилися головною «конкретно-історичною» причиною кейнсіанської революції.

Кейнсіанська революція була реакцією на недоліки класичного підходу до аналізу економічного життя. Вона відкинула принципи оптимізації і методологічного індивідуалізму як обов'язкові передумови для виведення економічних функцій змінних і побудови економічних моделей; внесла фундаментальні зміни в економічну теорію, здійснивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.

У результаті вдалося довести необхідність активного втручання держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства. Таке втручання найкращим чином здійснюється при проведенні дискреційної (макроекономічної) політики -- політики, яка втілюється в життя на розсуд уряду в залежності від стану економічної кон'юнктури.

Завдяки кейнсіанській революції відбулося відокремлення макроекономіки в самостійну дисципліну, у той час як моделі класиків і неокласиків не виділяли макроекономічні питання як самостійний об'єкт розгляду.

Висновок

Кейнсу належать такі роботи: «Грошовий обіг і фінанси в Індії» (1913), «Економічні наслідки миру» (1919), «Трактат про грошову реформу» (1923), «Кінець laissez-faire» (1926), «Трактат про гроші» (1931), «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936), «Трактат про ймовірність».

Кейнс прагнув викладати найважливіші думки - яким він вважає «ясними і, здавалося, самоочевидними». Разом з тим мова його була піднесена, причому не тільки заради більшої переконливості. Він вважав, що економічна наука повинна бути інтуїтивною, тобто описувати навколишній світ мовою зрозумілим більшості людей. Почасти тому Кейнс був проти зайвої її математизації, що заважала її сприйняття неспеціалістами. Він негативно поставився б і до мовного «імперіалізму» цієї науки, яка узурпувала слова з нашого звичайного лексикону (на кшталт слова «раціональність»), перетворивши їх в терміни та спотворивши первісний зміст. Наукова дефініція «раціональної поведінки» як такого, що відповідає теоретичним моделям (з оголошенням всякого іншої поведінки ірраціональним), силкується перетворити людство в слухняну натовп, провідну себе так, як наказують економісти. Особливому відношенню до мови відповідало його перевагу простих фінансових систем, в піку складним. Кейнс виступив би і проти розростається, як атомний гриб, хмари похідних інструментів, яке накрило фінансову систему, зробивши її непрозорою навіть для банкірів. Безглузда складність такого роду Кейнса не захоплювала.

Сучасних макроекономістів, зайнятих побудовою власних моделей, не бентежить той факт, що в їх припущеннях відсутній реалізм. Навпаки, в цьому вони бачать перевагу своїх моделей. Під захистом складних математичних побудов вони рішучіше, ніж їхні попередники - економісти класичної школи, звернулися до ідеального, або «платонічного», мислення, приносячи правду в жертву витонченості математики. У цьому вони суперечать Кейнсу, який вимагав «реалістичності припущень».

Кейнс був одночасно філософом, економістом і дослідником звичаїв. Він не переставав задаватися питанням про кінцеві цілі економічної діяльності. Коротко кажучи, Кейнс вважав, що тяга до багатства - «любов до грошей», за його висловом, - виправдана лише тому, що вона дозволяє «жити добре». А «жити добре» - це, по Кейнсу, не означає «жити багато», це означає «жити праведно». Для Кейнса єдиним виправданням економічної активності людини є прагнення до морального вдосконалення світу. Кейнс прогнозував, що в міру зростання продуктивності праці тривалість робочого дня буде скорочуватися, що створить умови, в яких життя людей стане "розумною, приємною і гідною". В цьому і полягає відповідь Кейнса на питання про те, навіщо потрібна економічна наука.

Список використаних літературних джерел

Мочерний С.В., Довбенко М.В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка). Навчальний посібник / За ред. Мочерного С.В. - Львів: “Новий Світ - 2000”, 2008. - 480 с.

Леоненко П.М, Юхименко П.І. Історія економічних вчень: підручник, Київ «Знання» 2008

Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій.- К., 1998

Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник.- К.: Астон, 1999

Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. - К.: ОСНОВИ, 2001.-517с.

Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 1999. 3. Кемпбелл Р. Макроекономіка. - Львів: Просвіта, 1997.

Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування - К.: МАУП, 1998.

Савченко А.Г. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1995

Вклад Дж. Кейнса в развитие экономической теории

Огромное воздействие на эволюцию современной экономической мысли оказали работы Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946 гг.), который не только создал макроэкономическую теорию рационального использования ограниченных ресурсов, но и встал на позицию учета реальных противоречий капиталистической системы XX века. Исходя из недостатков и противоречий рынка, он обосновал необходимость государственного регулирования современной экономики через создание эффективного спроса. Тем самым Дж. Кейнс выработал основу для современной экономической политики государства и создал целостную систему взглядов на современную экономическую систему XX века в рамках данного направления.

В известном смысле Дж. Кейнс вышел за пределы традиционных представлений сторонников теории эффективного и рационального использования ограниченных ресурсов. Он находится во многом на стыке ряда направлений экономической мысли, в том числе и социально-экономического. С последним его роднит анализ реальных экономических форм и противоречий системы. Не случайно посткейнсианцы вновь обратились к методологии Д. Рикардо, придавая особое значение социальным реформам.

Противоречия развития капиталистической системы в послевоенный период, необходимость поиска путей стимулирования рыночного хозяйства нашли выражение в концепциях современного либерализма. Монетаристы во главе с М. Фридманом особое значение придают роли денежной массы в обращении и ее воздействию на инфляционные процессы; сторонники экономики предложения (А.Лаффер, М. Эванс и др.) обращают особое внимание на необходимость стимулирования деятельности корпораций; теория рациональных ожиданий (Дж. Мут, Р. Лукас и др.) апеллирует к способности субъектов адаптироваться к реалиям рыночного хозяйства; теория общественного выбора (Дж. Бьюкенен, М. Олсон и др.) пытается преодолеть слабости регулирования экономики государством, обращаясь к принципу индивидуализма как к основе принятия общественных решений.