2. Принципи місцевого самоврядування у Франції та аналіз їх реалізації

Процеси європейської інтеграції посилили увагу до місцевого самоврядування у багатьох країнах світу, в тому числі і у Франції. Сьогодні Франція серед бiльшостi демократичних країн Європи найбільш централізована держава, яка будує свою децентралізовану модель державної влади і місцевого самоврядування. У цій моделі, як зазначає французький вчений Р. Драго, місцеве самоврядування лише один з типів місцевого управління . Своєрідність її в тому, що Франція не тільки проголосила в преамбулі Конституції «свою прихильність правам людини і принципам національного суверенітету» , але й у тому, що саме тут досить стiйкi традиції міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рiвнi департаментів та регіонів. Місцеве самоврядування закріплено в спеціальному розділі «Територіальні колективи» Конституції Франції 1958 року ¹².

Сьогодні Франція, серед більшості демократичних країн Європи є ще й досі найбільш централізовану державу. Саме тут досить стійкі традиції міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рівні департаментів та областей. Конституція Франції 1958 року, яка діє донині, досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 “Про місцеві колективи”, хоча в цьому розділі лише стаття 72 присвячена місцевим колективам.

«Стаття 72. Місцевими колективами Республіки є комуни, департаменти, заморські території. Всі інші місцеві колективи утворюються законом»

Представники Уряду в департаментах і територіях, відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів” ¹³

Крім цього за французською конституцією, стаття 34 “Закон визначає основні принципи вільного управління місцевих адміністративних одиниць; їх компетенції і їх податків” .

Закони 1982 - 83 років, які сформували новий Адміністративний кодекс Франції, ввели принаймі три найбільш важливі нововведення, що різко підняли статус органів місцевого самоврядування:

1) було встановлено одноманітні правила адміністративного контролю за діями місцевих колективів з боку держави. А саме, однаковий контроль встановлювався по відношенню рішень всіх місцевих органів - муніципальних, генеральних та окружних рад, мерів чи голів генеральних і окружних рад. Причому цей контроль уже не був на предмет доцільності , а лише на предмет законності і то із застосуванням судових процедур.

2) префект перестав бути виконавчим органом департаменту як місцевого колективу, його функції перейшли до голови генеральної ради. Тепер департамент, як самоврядний територіальний колектив, став управлятись виключно виборними органами влади.

3) принципово змінився статус округу, який до 1982 року був лише громадським утворенням. Після реформи він також став управлятись виборним адміністративним органом.

Найважливішим в Законі № 82-213 від 2 березня 1982 року, була норма статті 1, яку можна вважати пусковою кнопкою процесу децентралізації: “ Стаття 1. Комуни, департаменти та реґіони є вільно керовані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенцій між комунами, департаментами, реґіонами і державою, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передач державних кредитів територіальним громадам; організацію реґіонів, статутні ґарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та реґіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті” .

Велика французська адміністративна реформа проводилась по етапам. Наступний етап реформи почався з нових законів від 7 січня 1983 року і 22 червня 1983 року. Цими законами визначався новий перерозподіл компетенції між державою і територіальними колективами на користь останніх.

На сьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі ці закони об`єднані в Адміністративний кодекс, який є фактично “конституцією” місцевого самоврядування у Франції.

Департаменти (departement) виконують подвійну функцію: одночасно як централізована адміністративно–територіальна одиниця держави та децентралізований рівень державного управління. До їх складу обираються ради, які, у свою чергу, обирають голову ради. Виконавча влада в департаментах і регіонах перейшла від призначуваного представника держави (префекта) до голови, який обирається і є керівником виконавчого органу ради, що було значним кроком до розширення місцевої автономії. Однак, за префектом залишилися найважливіші повноваження, включаючи регулювання економічного й соціального життя у департаментах та комунах. Префект також несе відповідальність перед центральним урядом, а не перед органами місцевого самоврядування. Аналіз показує, що нові органи створювались з орієнтацією на центральну адміністрацію.

Комуни (commune) (понад 90 % комун мають менше 2000 чоловік населення, однак декілька комун нараховують більше 500000 мешканців ), то вони становлять основу територіальної організації. Комуна управляється муніципальною радою й мером, який є главою виконавчої влади. Слід підкреслити, що комуни та їх органи є органами управління, які призначені служити національним інтересам влади на місцевому рівні ¹⁰.

Важливими елементами комуни, як юридичної реальності, є: назва, територія, чисельність населення. Оскільки саме ці елементи ідентифікують комуну, як окрему, базову ланку місцевого самоврядування, закони передбачають спеціальні процедури можливих змін назви чи території та передбачають обов`язковий періодичний перепис населення.

Повноваження муніципальної ради:

1) Фінансові повноваження.

Прийняття бюджету та визначення ставок комунальних податків. Вирішення питань про необхідність позик. Затвердження звітів про використання бюджетних коштів.

2) Повноваження в сфері громадських служб.

Рада має право створювати або ліквідовувати громадські служби комуни, але законом встановлене певне обмеження у самостійності, щодо певних служб. Законом також забороняється створення певних служб( оборони, юстиції ...) у сферах, що не відносяться до компетенції комун і суперечать принципу єдності держави.

3) Повноваження щодо майна комуни.

Майно комуни поділяється на “громадське”, тобто таке, яке призначене виключно для громадського користування(дороги, кладовища,казарми тощо) та майно “приватне”, яким комуна розпоряджається на правах приватного власника( луки, ліси,будинки тощо). Громадське майно невідчужуване.

Рада приймає рішення про купівлю,продаж,аренду майна та про віднесення майна до категорії “громадського”.

4) Повноваження в сфері облаштування території та міського будівництва.

Крім визначення напрямків використання території та принципів міського будівництва, рада має право розробляти і затверджувати міжкомунальні плани облаштування територій, але ця робота має проводитись за участю центральної адміністрації, департаменту ,округу, інших комун.

Муніципальна рада обирає мера, його заступників, формує комісії.

Незважаючи на такі широкі повноваження муніципальна рада перебуває під адміністративним контролем органів центральної державної влади.