Розділ 3. Аналіз принципів місцевого самоврядування в різних країнах

1. Принципи місцевого самоврядування в Україні та аналіз їх реалізації

Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування у липні 1997 року, коли після укладення Конституції України почалася гостра боротьба стосовно визначення пріоритетів в органах місцевого самоврядування. В цей час почала проводитися робота по удосконаленню органів місцевого самоврядування в країні. Так, у 1997 році Верховна Рада прийняла Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який регулював відносини між державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Серед основних принципів , зазначених у Хартії та записаних у законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» можна виділити наступні:

• Принцип правової автономії;

• Принцип організаційної автономії;

• Принцип фінансової автономії ⁸.

Сутність принципів автономії полягає в тому, що вони мають свої власні повноваження, визначені конституцією та Законами України.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» статтею 44 запровадив поняття делегованих повноважень, відповідно до яких районні та області ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям певні повноваження в галузях підготовки і внесення на розгляд ради проектів програм соціально – економічного та культурного розвитку відповідних районів та областей ⁹.

Відповідно до принципу організаційної автономії органи самоврядування мають можливість визначити свої власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективності управління.

У 2001 році було прийнято Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», який урегулював правові, організаційні, матеріальні і соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування. У статті 1 даного Закону визначено, що служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади ¹⁰.

Організація органів самоврядування згідно до положень Закону України «Про органи самореалізації населення» , ґрунтується на принципах:

Гласності;

Добровільності щодо взяття окремих повноважень ради;

Територіальності;

Виборності;

Підзвітності, підконтрольності, відповідальності перед відповідними радами та перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення;

Фінансової та організаційної самостійності ¹¹.

Так, в Україні ведеться плідна робота по вдосконаленню взаємодії суб’єктів державного управління та органів місцевого самоврядування. Напрям вдосконалення такої взаємодії сьогодні є пріоритетним для нашої країни, так як в сукупності дані органі виконують єдину функцію управління на місцевому рівні в Україні. Позитивним є свідоме приєднання нашої країни до міжнародних стандартів, які акцентують увагу на розвитку та посиленню демократії в державі, та початок приведення вітчизняного законодавства до відповідності цим стандартам.

Проте, все ж в державі існує невідповідність дотриманням міжнародних стандартів, про що говорять наступні факти.

Верховна Рада України ратифікувала Хартію у 1997 році. Проте її офіційний переклад та опублікування відбулося лише у 2002 році, тобто п’ять років Хартія фактично не мала чинності . оскільки жодний судовий орган не міг би посилатися на її положення .

У Конституції України збереглися підходи до місцевого самоврядування як до інституту державної влади, що не відповідає принципу децентралізації влади, закладеному в Хартії. Тому, і вітчизняний законодавець, і самі органи місцевого самоврядування на практиці часто беруть на себе відповідальність за стан усіх суспіль справ на підвідомчій території, а не лише питань місцевого значення. В цьому виявляється радянський варіант організації місцевої влади, яка не визнавала її поділу на виконавчу владу та місцеве самоврядування.

Так, актуальними є питання чіткого розподілу компетенцій між органами державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють регіональну політику, часто дублюючи функції держави та територіальних громад.