- •Основи економічної науки
- •Тема 1. Економічна наука………………………………………… 27
- •Тема 2. Економічні потреби та інтереси………………………… 63
- •Тема 8. Капітал………………………………………………………. 258
- •Тема 9. Праця…………………………………………………………. 298
- •Тема 10. Ринкова система та її структура………………………… 333
- •Тема 11. Суспільне відтворення…………………………………… 340
- •Передмова
- •Вступ. Економічне мислення
- •1. Сутність економічного мислення. Економічне мислення і економічна практика.
- •2. Типи економічного мислення: стандартний, творчий.
- •3. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста.
- •1.Сутність економічного мислення. Економічне мислення і економічна практика
- •2.Типи економічного мислення: стандартний, творчий
- •3. Роль економічної науки у формуванні професійних компетенцій економіста
- •Терміни та поняття
- •1.1.Економіка як об’єкт наукового дослідження. Економічна діяльність – предмет економічної науки
- •1.2. Етапи розвитку економічної науки. Політична економія
- •1.3.Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету
- •Лекція 2
- •1.4.Принципи, категорії і закони економічної науки
- •1.5. Методи економічного аналізу та їх класифікація
- •1.6.Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер
- •Терміни та поняття
- •Тема 2. Економічні потреби та інтереси
- •Лекція 1
- •2.1. Економічні потреби. Ієрархія потреб.
- •2.2. Економічні інтереси. Взаємозв'язок потреб та інтересів.
- •2.3. Мотиви та стимули
- •2.4. Економічна поведінка
- •2.5. Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво
- •2.6. Національні та глобальні економічні інтереси
- •Терміни та поняття
- •Тема 3. Економічна система
- •3.1. Сутність та структура економічної системи
- •3.2. Відносини власності
- •3.3. Суб’єкти економічної системи
- •3.4. Типи і моделі економічних систем та їх еволюція
- •3.5. Національні та міжнародна економічні системи
- •3.6. Формування глобальної економічної системи
- •Терміни та поняття
- •Тема 4. Економічна діяльність
- •4.1. Суспільний поділ праці
- •4.2. Сутність та види економічної діяльності
- •4.3. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність
- •Суспільний поділ праці
- •Сутність та види економічної діяльності
- •4.3. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність
- •Терміни та поняття
- •Тема 5. Товар і ринок
- •5.1. Економічні блага. Товар і його характеристики.
- •5.2. Гроші. Грошовий вимір вартості товару
- •5.3. Сутність і функції ринку. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин
- •5.4. Попит і пропозиція. Ринкове ціноутворення
- •5.5. Конкуренція, монополія, олігополія.
- •Терміни та поняття
- •Тема 6. Підприємництво
- •Лекція 1
- •6.3. Прибуток та рентабельність.
- •Лекція 2
- •6.1. Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми
- •Класифікація товариств за степенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства
- •Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності
- •Інтегровані підприємницькі структури
- •6. 2. Витрати та результати підприємницької діяльності. Продуктивність праці
- •Ефективність виробництва – це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.
- •6.3. Прибуток та рентабельність
- •6.4. Економічна рента та її види
- •Лекція 2
- •6.5. Регулювання підприємницької діяльності
- •Функції, інструменти (методи) та органи державного регулювання підприємництва
- •Можлива реакція підприємства на втручання держави
- •6.6. Міжнародна підприємницька діяльність
- •Забезпечення умов для активного включення країни до світо- господарських зв'язків;
- •Терміни та поняття
- •Тема 7. Економічний розвиток
- •Лекція 1
- •7.1. Економічний розвиток, його сутність, цілі та принципи
- •7.2. Динаміка економічного розвитку та його чинники
- •7.3. Економічне зростання, його критерії та показники
- •7.4. Ресурси економічного зростання
- •Лекція 2
- •7.5. Типи та моделі економічного розвитку
- •Технологічні устрої в економіці України
- •Система, потрібна для економічного розвитку
- •7.6. Сталий економічний розвиток
- •7.7. Цивілізаційний вимір економічного розвитку
- •Лекція 3
- •7.8. Циклічний характер економічного розвитку
- •7.9. Економічні кризи
- •Терміни та поняття
- •Тема 8. Капітал
- •Лекція 1
- •8.1. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал
- •8.2. Капітал і наймана праця
- •8.3. Типи і сучасні види капіталу : людський, інтелектуальний, інформаційний, виробничий, підприємницький і фінансовий
- •Лекція 2
- •8.4. Кругообіг капіталу та його стадії
- •8.5. Ефективність кругообігу капіталу
- •8.6. Міжнародний рух капіталу
- •Терміни та поняття
- •Тема 9. Праця
- •Лекція 1
- •9.1. Праця і людський ресурс
- •9.2. Вартість і оплата праці. Заробітна плата
- •9.3. Інвестиції у людський ресурс. Інтелектуалізація праці а) Інвестиції у людський ресурс
- •Результати факторної взаємодії суб’єктивних та об’єктивних умов здійснення крос-інвестицій в інтелектуальний капітал індивіда
- •Б) інтелектуалізація праці
- •Лекція 2
- •9.4. Трудові відносини, зайнятість, безробіття
- •Класифікаційні ознаки форм зайнятості
- •9.5. Дискримінація праці. Нерівність в доходах та проблема бідності
- •9.6. Соціалізація економіки
- •9.7. Міжнародна міграція людського ресурсу
- •Види міжнародної міграції людського ресурсу
- •Терміни та поняття
- •Тема 10. Ринкова система та її структура
- •Лекція 1
- •10.1. Сегментація ринку
- •10.2.Ринок і держава
- •10.3. Міжнародні ринки та становлення глобального ринку
- •Терміни та поняття
- •Лекція 1
- •11.1. Суспільне відтворення, його типи і показники
- •11.2. Валовий внутрішній продукт та національний дохід
- •Два підходи до обчислення ввп − за витратами і за доходами
- •11.3. Споживання і заощадження
- •11.4. Національне багатство, його сутність та структура
- •Лекція 2
- •11.5. Державний бюджет. Податки
- •11.6. Соціальна політика. Відтворення людського ресурсу
- •11.7.Держава в системі суспільного відтворення
- •11.8. Інтернаціоналізація та глобалізація відтворювальних процесів
- •Терміни і поняття
6.6. Міжнародна підприємницька діяльність
Як відомо, національне підприємництво є економічною діяльністю, спрямованою на одержання прибутку в межах національної економіки. Суб'єктами такого підприємництва виступають фізичні та юридичні особи даної країни.
Міжнародне підприємництво передбачає існування певних передумов:
поглиблення міжнародного поділу праці та створенням світового ринку, що сприяє інтернаціоналізації національного підприємництва. У ньому починають брати участь всі підприємці, так чи інакше причетні до міжнародної торгівлі. Адже формування експорту та імпорту сприяє забезпеченню національних підприємств необхідними ресурсами, спонукає їх до удосконалення виробництва, підвищення його технічного рівня тощо;
розвиток міжнародного кредиту гарантує залучення у місцеве виробництво іноземних інвестицій, поширення науково-технічного співробітництва між країнами;
Розвиток транснаціональних компанії (ТНК), що діють на теренах різних країн, що сприяють вивозу капіталу та технологій із індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.
Однак, перелічені чинники роблять національне підприємництво міжнародним потенціально. Вони лише створюють фінансово-ресурсну базу перетворення національного підприємництва на міжнародне.
Власне міжнародне підприємництво є таким, у якому безпосередньо беруть участь економічні суб'єкти інших країн. Зрозуміло, що така участь передбачає значні зміни економічних і правових механізмів підприємництва. Хоча його основна мета (одержання прибутку) залишається незмінною, проте тепер воно об'єднує цілі і завдання підприємців кількох країн.
Варто підкреслити, що на механізм міжнародного підприємництва вирішальний вплив здійснює та країна, на території якої воно відбувається.
Рисами міжнародного підприємництва є:
участь у ньому економічних суб'єктів кількох країн;
спільне ведення цими суб'єктами підприємницької діяльності, спільне формування ресурсів і участь у розподілі та привласненні доходів;
відображення в економіко-правовому режимі такого підприємництва інтересів усіх його учасників і одержання ними пільг у підприємницькій діяльності.
Спонукальними мотивами міжнародної підприємницької діяльності є:
поглиблення поділу праці, що потребує об'єднання зусиль підприємців різних країн;
розвиток потреб і ускладнення механізму їхнього задоволення;
бажання окремих країн краще використати їхні економічні, природно-географічні, демографічні переваги;
наявність певних національних інтересів (прискорити розвиток окремих територій, галузей чи економіки в цілому, одержати доступ до певних ринків та ін.).
Міжнародне підприємництво існує у двох основних формах:
Спільне підприємництво;
Вільні економічні зони
Спільне підприємництво являє собою діяльність, яка ґрунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями або підприємцями; на спільному розподілі прибутку і ризиків від її здійснення. Його передумови формуються у процесі інтернаціоналізації господарського життя внаслідок розвитку експортно- імпортної діяльності.
Видами спільного підприємництва є:
ліцензування, коли фірма (ліцензар) вступає у відносини з фірмою або державою (ліцензант) на зарубіжному ринку, пропонуючи права використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату. Ця форма спільного підприємництва є найбільш близькою до вивозу капіталу у формі портфельних інвестицій, тому що ліцензійна винагорода поступає до ліцензіара переважно у вигляді періодичних відрахувань від доходу ліцензанта. Відбувається практично те ж, що при звичайній купівлі пакету акцій зарубіжного підприємства;
підрядне виробництво, коли фірма заключає контракт з виробником на зарубіжному ринку, який може виготовляти товари, реалізацією яких займається вказана фірма. Цей вид спільного підприємництва передбачає більш тісну залежність між учасниками. Вступаючи у силу такі фактори як дотримання термінів поставок, необхідної якості товара тощо;
Управління за контрактом, коли фірма передає зарубіжному партнеру ноу-хау у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал і його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію одержаних управлінських послуг;
Спільне підприємство (СП), коли зарубіжний та місцевий партнери поєднують свої зусилля в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків.
Усім видам спільного підприємництва притаманні елементи виробничої кооперації. Однак, особливо у цьому плані вирізняються спільні підприємства.
Спільні підприємства — це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності даної країни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, спільному управлінні та спільному розподілі результатів і ризику.
Від інших форм міжнародного співробітництва (міжнародних об'єднань та організацій, кооперацій) СП відрізняється наявністю спільного майна. Крім того, особливостями спільних підприємств є:
спільне управління виробництвом;
розділення партнерами виробничого та комерційного ризику;
узгоджуваний розподіл прибутку підприємства.
За такої взаємодії всі учасники зацікавлені у зростанні ефективності виробництва і реалізації продукції, у розширенні масштабів виробництва та у послідовній модернізації виробничого апарату, у поєднанні зусиль та ресурсів не тільки у сфері безпосереднього виробництва, але й на стадії досліджень, проектно-конструкторської та маркетингової діяльності, а також у збутових операціях.
Ця форма співробітництва характеризується особливою складністю, котра пов’язана з тим, що при створенні СП його учасники вкладають власний капітал, а тому виникає необхідність певних гарантій, які б забезпечили охорону вкладеного капіталу та його повернення при порушенні угод або закінчення терміну його дії. Крім того СП має, як правило, єдиний виробничий апарат, єдиний колектив та власну систему управління.
Така форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному співробітництві і приносить вагомі результати. Такі підприємства створюють з метою привласнення більших прибутків на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. Додатковими мотивами їх створення є:
розширення діючих виробничих потужностей і зниження на цій основі витрат виробництва, а отже посилення конкурентоспроможності продукції;
досягнення тієї самої мети на основі поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва, прискореного оновлення асортименту товарів і послуг;
економія капіталовкладень усього комплексу ресурсів (природних, матеріальних, трудових, інформаційних) при створенні нових потужностей;
покращення організаційно-економічних відносин за рахунок обміну управлінським досвідом і удосконалення маркетингових досліджень;
послаблення ризиків (виробничих, збутових, інвестиційних тощо) в період погіршення економічної кон'юнктури;
проникнення на нові ринки збуту, доступ до нових джерел сировини, енергії та ін.
Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства, а також підприємства, засновані на власності фізичних осіб двох або декількох країн. Водночас підприємства-партнери зберігають свою юридичну самостійність.
У світі щорічно реєструються понад 5000 СП. У країнах Східної Європи створення їх розпочалося наприкінці 60-х років, в Україні — у 80-х роках. Проте в нашій країні цей процес спочатку відбувався повільно, що було зумовлено існуванням адміністративно-командної системи. Розширення мережі СП зумовилось, насамперед, лібералізацією нормативно-правових актів, що регулюють їх діяльність. Для поліпшення роботи СП необхідно проводити раціональну економічну політику, прийняти ефективні й стабільні закони, істотно підвищити рентабельність виробництва і капіталовкладень, активізувати внутрішні інвестиції та ін.
Важливою формою спільного підприємництва є також офшорні компанії.
Офшорний бізнес (англ. оії-зпоге — за берегом) — бізнес компаній в центрах спільного підприємництва за межами країни, в якій він зареєстрований, але не підпадає під дію національного законодавства, отримує пільговий режим для фінансово-кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.
Офшорний бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Основними причинами його виникнення й інтенсивного поширення є:
значна ліберальність податкового законодавства в офшорних регіонах;
можливість реєстрації нерезидентських компаній;
високий ступінь розвитку міжнародних телекомунікацій, транспортної мережі, банківських послуг;
мінімальні обмеження на певні види ділової активності;
економічна (стабільність курсу національної валюти, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та ін.) та політична стабільність.
Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання прибутку дає змогу зменшити величину індивідуального подохідного податку (оскільки податок на прибутки корпорацій нижчий) і розширити способи його законного зниження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування
Надзвичайно поширеними видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ними кошти можна вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. З метою зменшення оподаткування компаній в країнах з високими податками вони (компанії) набувають статусу дочірніх підприємств холдингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, виплачуваних холдинговій компанії. Інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних та професіональних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.).
Широко практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків. Це дає змогу здійснювати депозитні операції в країнах, де вони не оподатковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах отримують страхові, трастові компанії.
Вільні економічні зони, як і спільні підприємства, є однією з найхарактерніших ознак сучасної світової економіки, важливою формою міжнародного підприємництва.
ВЕЗ мають свою передісторію, їхнім прообразом були центри вільної торгівлі з часів Римської імперії, вільні міста середньовіччя, а також вільні порти (Генуя, Мальта, Аден і ін.), де практикувалося безмитне складування товарів. В Україні перший вільний порт було створено в Одесі (1817 р.). Згодом такі порти переростали у вільні економічні зони. Особливо інтенсивно ВЕЗ почали створюватися у країнах Європи та Америки в 50-х роках нинішнього ХХ століття, а у 70-ті роки вони вже набули значного поширення.
Сьогодні термін «вільна економічна зона» (СЕЗ) широко використовується у всьому світі.
Вперше його офіційне тлумачення було надано в Кіотськой конвенції від 18 травня 1973 р., де зазначалося, що вільна економічна зона є частиною території однієї держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території по відношенню до права імпорту і відповідних податків і що не підлягають звичайному митному контролю. Товари, ввезені на територію зони, не декларуються, а існуючий порядок лише полегшується, але не скасовується.
У найзагальнішому розумінні ВЕЗ — це частина суверенної території країни, що має вільний режим вкладання іноземного капіталу, для чого тут створюються пільгові економічні умови.
ВЕЗ є формою прискореного розвитку окремих економічних регіонів та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності.
Зона є не адміністративно-політичним, а господарським утворенням, тому її межі і конфігурація визначаються виходячи з економічної доцільності. Розміри можуть складати від декількох квадратних километрів до території всієї країни. Якщо межі зони співпадають з адміністративною територією, то керівництво її діяльністю покладається на місцеву владу. Інакше за рахунок засобів підприємств, місцевих і центральних органів управління створюється спеціальна адміністрація, що діє на комерційних принципах під керівництвом запрошеного за контрактом фахівця, яка вирішує всі основні проблеми, зокрема іноземних інвесторів.
У межах ВЕЗ використовуються різноманітні стимули: 1) пільги для підприємницької діяльності як іноземного, так і національного капіталу, 2) податкові знижки, 3) низькі (або нульові) митні ставки, 4) особливий валютний режим тощо.
Створення сприятливих економічних умов має зацікавити іноземний капітал і національних підприємців в активній підприємницькій діяльності в межах зони, що потім позитивно вплине на економіку всієї країни.
Конкретні завдання, що вирішуються вільними економічними зонами, полягають в наступному: