Міністерство освіти і науки україни

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені вадима гетьмана

Кафедра філософії

Реферат на тему:

«Еволюціоністські моделі соціокультурної динаміки за Гербертом Спенсером»

Виконала студентка

1 курсу

2 групи

Спеціальності 6402

Рябчинська А. О

Перевірила викладач

Глєбова Т.В

КИЇВ- 2011

ПЛАН:

1.Вступ

2.Основна частина:

• Герберт Спенсер як засновник органічної школи в соціології

• Ідея еволюції як центральний пункт вчення Спенсера та проблема співвідношення людини та суспільства

• погляди Спенсера на соціальну політику

• органічна теорія

• Позитивізм Спенсера

• Внесок Герберта Спенсера в науку

3. Висновок

Вступ

Коли мова йде про соціодинаміку, маються на увазі зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Зміни — невід'ємна властивість культури. Поняття «зміна» включає в себе як внутрішню трансформацію культурних явищ (нетотожність самим собі у часі) так і зовнішні зміни (взаємодія між собою, пересування в просторі тощо).

В культурології культурна динаміка описується трьома основними типами взаємодії: фазовою або етапною; циклічною і інверсійною. Найбільш проста концепція культурного розвитку — традиційна теорія лінійного прогресу, тобто цілеспрямованого поступального руху культурних форм, який розуміється в дусі еволюціонізму як удосконалення людського роду, суспільства, окремої людини, а також результатів її матеріальної і духовної діяльності. Цей тип культурної динаміки отримав назву фазового, або етапного. Для його вивчення використовується метод історичної періодизації, провідним критерієм якого є домінантний тип суспільних відносин, тобто соціальність як така. Ядром її виступають класові інтереси в одному з своїх провідних різновидів — майнових переваг, а складається вона під впливом чинників найрізноманітнішого рівня. Тип соціальності складається на основі переважання міжособистісних відносин в доіндустріальному суспільстві, товарно-грошових чинників в індустріальному або ж чинників, які формують масове суспільство у постіндустріальному суспільстві. В рамках історичного матеріалізму концепція формаційного розвитку культури утверджувала основним чинником зміни у способі виробництва. Відповідно до цих змін виділялися і основні періоди лінійного розвитку світової культури, які породжували відповідні типи культури: первісну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну і соціалістичну. Як передбачалося, зміна характеру виробництва тягне за собою і зміну суспільного устрою, а разом з ним і культури. Фундамент фазового типу культурної динаміки — соціокультурне перетворення. Воно має місце коли новий стан виникає внаслідок зміни колишнього стану під впливом інтенсивних процесів суспільного оновлення. Розрізнюють три основних види перетворень: реформу, трансформацію і революцію.

Виведення законів соціальної еволюції, а точніше принципів соціального структурування, зростання і диференціації, вважається головним внеском Герберта Спенсера в історію соціологічної думки. Під соціальною (надорганічною, як писав учений) еволюцією він розумів стадії розвитку суспільства від простого до складного, а також у більш спеціальному плані — загальний процес структурування.

1. Герберт Спенсер ( 27 квітня 1820 — 8 грудня 1903) — англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю в кінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму. Остаточно затвердив в науковому обігу термін «соціологія». Його соціологічні погляди є продовженням соціологічних переконань Сен-Сімона і Конта. З ім'ям Герберта Спенсера пов'язують два підходи до розгляду суспільних явищ:

• Розуміння суспільства як організму, подібному до біологічних, який керується тими ж законами організації, функціонування та розвитку.

• Вчення про всезагальну еволюцію, що розповсюджується на неорганічний, органічний та надорганічний (соціальний) світ.

Перша наукова працю праця Герберта Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 році. В подальшому він намагався створити певну «суму наук», яку називав «Система соціальної філософії». Основні розділи якої розроблялись ним в працях:

• «Основні начала»

• «Основи біології»

• «Основи психології»

• «Основи соціології»

• «Основи етики»

• «Соціологія як предмет вивчення»

2. Ідея еволюції – центральний пункт вчення Спенсера. Він визначає еволюцію як інтеграцію речовини( тобто об’єднання у ціле), в ході якого ця речовина переходить зі стану невизначеної однорідності до стану визначеної зв’язної різнорідності.

Межа, за яку еволюція не може перейти,- це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розлад, з якого починається новий еволюційний процес. Все існуюче проходить через цей цикл розвитку й розпаду, а потім і творення нового.

Спенсер виділяє три види еволюційних процесів:

• неорганічний;

• органічний ( що стосується живої природи) ;

• над органічний ( здійснюється у суспільстві) .

Суспільство- частина природи, воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом. Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами.

Герберт Спенсер класифікував суспільства з точки зору стадій розвитку й за ступенем структурної складності розмістив їх у наступному порядку:

• прості;

• складні;

• подвійної складності;

• потрійної складності.

Прості суспільства:

• ті, що мають керівника;

• з епізодичним керівництвом;

• з нестабільним керівництвом;

• зі стабільним керівництвом.

Складні суспільства та суспільства подвійної складності класифікував так само відповідно до складності їх політичної організації. Аналогічним чином різні типи суспільств були класифіковані у залежності від еволюції характеру осілості:

• кочові;

• наполовину осілі;

• осілі.

Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо) .

Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер виділяє п’ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно- промислові.

Ускладнення структури супроводжується розподілом функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою. Ця диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Щодо суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, -починається регрес або розпад соціального організму. Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення повноважень і функцій держави, що з часом приводить до порушення стану рівноваги суспільства.

У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів. Тут Спенсер ставить, але не вирішує проблему співвідношення людини і суспільства.

Суспільства в цілому були представлені як структури, що розвиваються від простого до складного ( проходячи при цьому через необхідні етапи). Етапи ускладнення та пер ускладнення мають проходити послідовно. Чим більш розвинене суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційоване у структурному та функціональному відношеннях. Герберт Спенсер підкреслював, що ступінь складності не залежить від військово- індустріальної дихотомії. Відносно недиференційовані суспільства можуть бути індустріальними, а сучасні складні суспільства- військовими. Класифікація розміщує суспільство на шкалі складності структури та функціональної організації від « малого простого агрегату» до « великого агрегату». На початковому етапі суспільство характеризується переважанням безпосередніх зв’язків між індивідами, відсутністю спеціальних органів управління тощо. У «малому простому агрегаті» всі його частини схожі одна на одну, люди співпрацюють для досягнення однакових для всіх, закріплених групових цілей, управляючий центр відсутній.

Тобто, це – найпростіша система без підсистем ( група, в якій відсутні відмінні підгрупи). У процесі розвитку формується складна структура, соціальна ієрархія, включення індивіда в суспільство опосередковано приналежністю до менших спільнот(рід, каста тощо). У складному суспільстві його члени входять у нього опосередковано, як елементи простих агрегатів з своїми «координуючими центрами» у свою чергу підкореним центру «більш обширного» агрегату.

Продовженням соціологічного вчення Спенсера виступають його погляди на соціальну політику. На відміну від Конта, який вважає за доцільне реформуваня суспільства за допомогою централізованої держави, Спенсер підкреслює, що суспільство повинно бути вільним від втручання урядів і реформаторів. Є лише логіка вічних законів еволюції, яка заперечує і не допускає вольове втручання будь- яких соціальних інститутів чи окремої людини. Це витікає з його доктрини вживання найбільш пристосованих до соціального оточення людей, про природний відбір. Ті, які не пристосуються, знаходяться на шляху до вимирання; виживуть лише ті, чий інтелект переважає інтелект інших. Тому уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Природний відбір для Спенсера є стимулом суспільного прогресу.

Аналогічно Спенсер розглядає і людину: вона для нього є тільки часткою природи , а її природним станом- агресивність. Людина з давніх- давен – дикун і напівтварина, асоціальна істота.

Лише в процесі еволюції відбувається її соціалізація( тобто становлення особистості, засвоєння цінностей, норм, установок, взірців поведінки, притаманних даному суспільству) за допомогою соціальних інститутів.

Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані ще давньогрецькими мислителями.

Суть органічної теорії: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з будови і функцій цього організму. Все незрозуміле в будові діяльності суспільства і держави може бути пояснено по аналогії з закономірностями анатомії та фізіології.

Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава виникає одночасно із своїми складовими частинами - людьми, і буде існувати доти, поки існує людське суспільство. Державна влада – це панування цілого над своїми складовими частинами. Якщо організм здоровий, то і клітини функціонують нормально. Хвороба ж організму веде за собою небезпеку для складників- клітин, а хворі клітини в свою чергу знижують ефективність функціонування всього організму. Спенсер використовував аналогії і терміни з біології та інших наук про життя живих створінь і, порівнюючи суспільство з біологічним організмом, ретельно шукав розбіжності й схожості. Результатом цього стало знаходження деяких закономірностей.

Так, наприклад, Герберт Спенсер вважав, що суспільство, як і організм, розвивається стадійно, переходячи від простого до складного. Це ускладнення він бачив в об’єднанні людей в такі соціальні групи як плем’я, союз племен, міста - держави і т.п. Торкаючись питань виникнення держави він був близьким до прихильників теорії насильства, вважаючи, що в історії немає ні одного приклада, де держава не виникла б інакше, ніж за допомогою насильства. Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв’язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім- членом суспільства, а потім- громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації ( розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об’єднання людей у державу).

Від подібно Конту поставив завдання створити синтетичну філософію без самої філософії. По Спенсеру це уся філософія, але без метафізики, так як метафізика – це спроба судити про світ речей, що непізнаваний. Стрижнем єдності знань людей є ідеї еволюції. Процес еволюції означає зростання визначеності виду. Спенсер виводив еволюцію з закону збереження і перетворення енергії, а останній із закону свідомості, тобто психічної звички людини.

Людина має справу із суцільним потоком вражень – цей потік – основа закону збереження. Він намагається застосувати ідею еволюції при розгляді теорії пізнання: він думає, що наша ілюзія уроджених ідей є результат накопиченої спадковості. Те, що для виду апостеріорне, для індивіда апріорно. Тобто в історичному розвитку досвід приводить до виникнення нових знань, а потім це нове підсилюється і передається як апріорне.

Позитивізм Спенсера - агностицизм і феноменологізм в питаннях філософії світогляду плюс стихійно матеріалістичний підхід до наук. Ось, наприклад як Спенсер ставить питання про співвідношення релігії та науки. Основний постулат тут: "знання не може монополізувати свідомість" - пише він у своїх "Основних Початках" про підстави широкого розповсюдження вірувань. Про науку Спенсер говорить так: "наука - вища розвиток суспільного знання; безглуздість забобону спрямованого проти неї в тому, що, відкидаючи науку, можна відкинути з нею і все знання". Не можна сказати, де закінчуються вказівки здорового глузду і починаються узагальнення науки. Практика - переконливе свідчення її істинності. Якщо ж і релігія, і наука мають підстави в дійсному стані речей, то між ними має існувати основне згоду. Найбільш відірвана істина в релігії і така в науці повинні бути тим, у чому обидві сторони згодні. Це є кінцевий факт нашого пізнання.

Головна установка філософії - примирити віру і знання на грунті агностицизму. Визнання неможливості відповіді на основне питання буття ні з боку науки, ні з боку релігії примиряє їх. У кінцевому рахунку пізнання вичерпується феноменологією. На думку Спенсера, сфера пізнаваного - прояв невідомої абсолютної сили, тому найбільш загальні істини з області загальної філософії, повинні формулюватися в поняттях речовини, енергії, руху, сили. Таким чином, ми підійшли до головного для філософії Спенсера питання про еволюціонізм, його місце в теорії систем і в спенсеровской "органічної теорії суспільства".

Звертаючись до викладу філософії Спенсера Г. Коллінзом, далі можна розглянути такі постулати Спенсера про еволюцію, в тій чи іншій мірі оформляються у закінчені ідеї:

1. "Всюди, загалом і в приватному, перерозподіляється матерія і рух."

2. "Це перерозподіл - еволюція, коли переважають інтеграція матерії і розсіювання руху; - розкладання, коли - поглинання руху і дезинтеграція матерії."

Те, що Спенсер тут називає еволюцією близьке до поняття самоорганізації в сучасної фізики та біології. Йдеться про еволюцію окремо взятої системи, або виділеної підсистеми (якщо ставити акцент на слові виділеної, що в цьому випадку доктрина методу може визначати висновки - надто очевидно), а не про ансамбль систем взятих в однакових зовнішніх умовах за умови підозри на існування сильних взаємодій між ними.

3. "Еволюція проста - процес інтеграції не ускладнений іншими процесами."

4. "Еволюція складна - поряд з первинними змінами від незв'язного стану до зв'язного, існують вторинні зміни, викликані відмінністю в положенні різних частин агрегату."

Інакше кажучи, перерозподіл ролей, яке в загальному випадку залежить не тільки від якихось направляючих, зовнішніх по відношенню до системи сил, але і від "взаємною домовленістю" частин системи: рівноправні по початку частини, користуючись однаковими алгоритмами поведінки, можуть піти за різними , якісно різними шляхами розвитку, надалі направляючи один одного. Тут постає досі невирішене наукою питання про співвідношення ролей випадкових і детермінованних процесів у момент втрати симетрії і питання про повну оборотності того, що відбувається.

5. "Вторинні зміни здійснюють перетворення однорідного в різнорідне."

6. "Інтеграція в приватному і загальному поєднана з диференціацією. Це робить зміна не переходом від однорідності до різнорідності, але від невизначеної однорідності до певної різнорідності. Зростання визначеності супроводжує зростання різнорідності скрізь і у всьому."

Це теза про єдність інтеграції та диференціації в природничо-наукової інтерпретації цих понять. Про невизначеності однорідності хотілося б зауважити, що однорідне стан володіє більш високою симетрією.

7. "Перерозподіл збереженого руху (як і перерозподіл матерії) теж стає більш визначеним і більше різнорідним."

З сучасної точки зору - воно стає все більш само визначеним , що не означає - визначеним для нас. Знаючи все про зіткнення молекул, ми тим не менше користуємося для термодинамічних розрахунків моделлю газу, де зіткнення передбачаються повністю хаотичним процесом. Термодинаміка говорить нам у цьому випадку все про те, як система веде себе в цілому і нічого про те, що відбувається всередині.

8. Причини, що роблять "неминучим це перерозподіл, однією з фаз якого є еволюція (це теза про неминучість)", такі:

9. "Нестійкість однорідного." Перетворення, звідси випливають, такі:

10. "Розкладання наслідків. Кожна частина маси підрозділяє і диференціює що діє на неї силу, а кожна викликана цим зміна дає початок нових змін. Розмноження Їх стає тим більше, ніж різнорідні стає агрегат."

Але з переходом до структуроутворення, треба відмітити, новий порядок вимагає інших критичних умов, тому багато "зміни" на якомусь етапі будуть релаксувати, про що буде сказано далі.

11. Цим причин зростання диференціації сприяє те, що Спенсер назвав "поділом", - "процес, що прагне роз'єднати різнорідні одиниці і з'єднати однорідні, постійно загострюючи і роблячи більш визначеної диференціацію." Йому, певною мірою, ми цього вже торкнулися, протистоїть те, що Спенсер назвав "рівновагою".

12. "Рівновага - кінцевий результат перетворень, випробовуваних, що розвиваються агрегатом. По дорозі до остаточного рівноваги процес може пройти через перехідний стан врівноважуючим рухів, але стан спокою для неорганічних тіл і смерть для органічних - необхідний межа всіх змін, що становлять еволюцію."

Це не слід сприймати як відміну неорганічного світу від органічного, скоріше, це говорить про їх спільне походження, про універсальність законів природи, в тому і в іншому випадку.

13. "Розклад - процес зворотних змін, яких зазнає кожен розвивається агрегат. Через неврівноваженості зовнішніх сил, вичерпності середовища кожна система може бути зруйнована укладеним в ній рухом."

Навіть протони коли-небудь розпадуться.

14. "Цей ритм еволюції вічний і загальним. Кожна з чергуються фаз панує в певний момент в одному місці, в відомий, в іншому."

Здається, що цей пункт абсолютно надмірний в системі. Як нам тоді ставитися до еволюції Всесвіту як цілого? Чи існують тоді інші всесвіти, "в іншому місці" або в інший час, теж не знімає питання про існування еволюції сверхвселенной, яка їх об'єднує. Доведеться тоді погодитися з тим, що всесвіт - це те, що ми бачимо, тобто лише те, що може впливати один на одного і нічого більше (це називається замкнутість). Тоді залишається питання: чи може у всесвіті з'явитися щось, чого не було відомо заздалегідь, до народження всесвіту, - а це відноситься і до наших думок про неї.

15. "Всі явища суть неминучі наслідки збереження сили в її формах руху і матерії."

Треба сказати бувають і інші прояви "сили" - симетрія, наприклад.

16. "Те, що залишається незмінним кількісно, але вічно змінює свою форму під чуттєвими проявами, то перевершує людське пізнання і розуміння і є незвідане і непізнаванне сила, яку ми повинні вважати безмежної в просторі і не має ні кінця ні початку в часі."

Маються на увазі закони природи, для яких, зрозуміло, простір і час - всього лише допоміжні поняття, і то лише в наших формулюваннях цих законів. Саме в останньому сенсі слід говорити про їх "непізнаваність", у тому сенсі, в якому метод пізнання передбачає метафізичну доктрину, яка, часом заперечуючи право на самосумнів пізнає, заздалегідь визначає висновки.

Після знайомства з філософією еволюції Спенсера відразу ж виникає безліч питань. По-перше, Спенсер має на увазі мікроеволюції - еволюцію системи всередині самої системи. Ми з подивом не знаходимо у нього розвитку настільки модних після Дарвіна ідей про роль конкуренції (внутревідовой і міжвидової) в еволюції видів. Слід визнати, що Спенсер перший ввів цей нову мову в натурфілософію - мова мікроеволюції, те що зараз в еру Пригожина називається синергетикою (від грец. "Спільна дія" - термін придуманий Хакеном). Саме розвиваючи цей нову мову Спенсер зміг сказати так багато нового для свого часу. Але наука говорить мовою математики, тому треба буде час для того щоб наукова думка змогла вийти на цей рівень і уточнити багато чого, сказане Спенсером. Можна навіть сказати, що спенсеровський еволюціонізм перед сучасною наукою виглядає як дитячий дзига поруч з циклотронів. Це не применшує заслуг Спенсера перед філософією. Внісши свій внесок у створення мови філософії ХХ століття, Спенсер відкрив новий його джерело на полі природничих наук.

Основні моменти переходів між етапами еволюції по мізки, їх швидкість, а також основні питання внутрішньої стійкості проміжних станів визначаються поза рамками еволюційних законів Спенсера (перед Спенсером таких цілей не стояло), а законами природи. Звідси виникає питання, що ж є філософія Спенсера як не спроба дізнатися нове про закони природи, залучаючи їх до побудови філософської системи, користуючись такою властивістю філософської системи як прагненням до логічної завершеності, користуючись цим як методом пізнання. І така можливість - заслуга філософії та її внесок у природничонауковий метод пізнання.

Філософія Спенсера звичайно не претендувала на те щоб фізики обговорювали закони природи на її мовою, а не мовою математики, а біологи використовували структуру її планів еволюції для побудови принципів таксономії або описів живих спільнот. Але соціологічні науки відразу ж стали претендувати на еволюціонізм як на метод в соціології, користуючись його широко заявленої загальністю. В. С. Соловйов звертаючись до Канту як до засновника теоретичного підходу в моральної філософії у своїй роботі "Етичний сенс життя в його попередньому понятті" з проблеми всеєдності добра називав спенсеровський метод аналізу моральних даних не інакше як "емпіричні ускладнення натуральних фактів".

"Органічна" теорія суспільства Спенсера не відрізнялася особливою оригінальністю, спекулюючи на вкрай ідеалістичному розумінні сил суспільного розвитку, визнаючи, що такий складний організм як суспільство "живе не хлібом єдиним", фактично будувала всю теорію за образом еволюції "агрегатів", якими для Спенсера були неорганічні тіла і прості живі організми, вважаючи в даному випадку рушійними силами не закони природи, а загадкові сверхестественные сили. Агрегатами ж повинні були бути суспільні класи і інститути влади, які взаємодіють подібно органам у живому організмі, визначаючи і розвиток один одного, і смерть всієї системи. Спенсер вважав соціальні революції необхідним і природним процесом зміни фаз розвитку суспільства. Узагальнення ж такого погляду може вимагати відмови від ідеї свободи волі в житті людини. Дійсно, процес "диференціації" тут може поступово захоплювати все більше приватні сторони життя, рівновага ж, що наступає в кінці, скасовує свободу волі повністю.

У « Соціальній статиці» (1851) Спенсер зіставляє свої погляди з поглядами Конта. «Конт претендує пояснити генезис наших знань про природу, моя мета – пояснити генезис явищ, що становлять природу». Він звертається до обґрунтування вічності матерії і робить висновок, що « під вічністю матерії ми розуміємо вічність сили, яка і здатна чинити опір нашим діям».

Спенсер, виходячи з теорії Конта, стверджує, що відчуття не схожі на предмети, у той же час визнає, що кожній зміні предмета відповідає певна зміна структури відчуттів і сприймань. Відсторонившись від питання про співвідношення матерії і свідомості, він концентрується на проблемі організації Всесвіту, який Спенсер робить головною в області онтології.

Так ,як він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму,то за Спенсером роль судинної системи в суспільстві виконує транспорт, роль кровообігу — торгівля, роль харчування — промисловість і землеробство, роль шкірного покриву — армія і т. п. Разом із тим він бачить і відмінність суспільства, яке він іменує «надорганізмом», насамперед у тому, що в ньому індивід менше залежить від соціального цілого і що суспільство як ціле, що складається з окремих індивідів, служить на благо своїх членів.

Якщо О. Конт у питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет суспільству як системі, то Г. Спенсер, навпаки, — особистості, індивіду.

Тому головним і визначальним для Г. Спенсера, на відміну від О. Конта, було безпосереднє вивчення не суспільства як цілого, а особистості й інших його структурних елементів, їхніх рис, функцій і взаємодій. Не випадково його соціологічні погляди розглядаються як приклад індивідуалістичного підходу до вивчення суспільства і його еволюції.

Порівняно з Огюстом Контом, Спенсер, спираючись на більший масив знань, розширив перелік наук, які він хотів охопити в своєму філософському синтезі. Він поділив всі науки на три групи:

• Абстрактні науки (напр. логіка, математика).

• Абстрактно-конкретні науки (напр. — механіка, фізика, хімія).

• Конкретні науки (напр. астрономія, біологія, соціологія)

Філософію він визначає як найбільш загальне знання, оскільки її узагальнення «охоплюють і об'єднують найширші узагальнення науки».

Отже, у теоретичному відношенні заслугою Спенсера була спроба сформулювати структурно - функціональний підхід до суспільства. Своєю концепцією структурної диференціації, розуміння до суспільства як саморегульованої системи , аналізом взаємозв’язку соціальних функцій із структурою суспільства Спенсер передбачив багато положень структурного функціоналізму в соціологіі та етнології. Він першим у соціології почав систематичо використовувати поняття « система», « функція», «структура», « інститут». Мислителів другої половини ХХст. Приваблювала у Спенсері впевненість в нездоланності соціальної еволюції, визнання закономірності всього існуючого, точність висновків.

Герберт Спенсер вважається засновником соціального дарвінізму. Він використав дарвінізм для того, щод довести перевагу одних соціальних груп над іншими. Таким чином, Герберт Спенсер виправдовував війни, політику колоніалізму й будь- які дії, спрямовані на конкуренцію чи конфлікт. Герберт Спенсер – продовжувач поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матерій, переводить матерію з невизначеної незв’язної однорідності у визначену зв’язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи:

• неорганічний ;

• органічний ;

• над органічний.

Це цикл. Два типи еволюції - проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом.

Спенсеріанство є філософський позитивізм, що описує еволюцію як зростання складності й настання рівноваги як вищий стан. За Спенсером, життя є безперервний процесс переходу від однорідного стану до гетерогенного до однорідного. Життя є безперервне пристосування внутрішніх співвідношень до зовнішнього.

Спенсер стрверджував універсальність законів еволюції , які були застосовні не тільки до форм, але й до розумів, що коштують за формами.

У кожному прояві буття він розпізнавав фундаментальні тенденції розгортаня від простого до складного , затверджуючи при цьому, що після досягнення крапки рівноваги завжди треба процес розпаду. Однак, згідно Спенсеру, розпад піде тільки в тому випадку, якщо за ним може піти знову інтеграція на більш високому рівні буття.

Список використаної літератури:

• Коломийцев В. Ф. Социология Герберта Спенсера // Социологические исследования, 2004, № 1, с. 37 — 44.

• Барвінський А. О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вузів. — К.: ЦНЛ, 2005. — 328 с.

• Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посіб. — Вид. 2-ге, перероб. і доп., К.: КНЕУ, 2002. — 472 с.

• Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб. — К.: "Професіонал", 2004. — 592 с.

• Сірий Є. В. Соціологія: Заг. теорія, історія розвитку, соціальні та галузеві теорії. / Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004. — 480 с

• Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології ( від античності до початку ХХ ст.) – К.:1993

• Миценко В. Пежагогічні погляди Герберта Спенсера //Рідна школа.- 2003.- №10. – С. 78-80

• Данилюк І. Історія психології (остання чверть ХІХ-перша половина ХХ ст.):Підручник для студ. вузів/ Іван Данилюк,. - К.: Либідь, 2002. - 148 с.

• Пшеничнюк О. Соціологія: посібник для підготовки до іспитів / Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . - 2-е вид., доп. та переробл. - К. : Вид. Паливода А. В., 2005. – 169 с.

• Роменець В.Історія психології ХІХ - початку ХХ століття: Навч. посібник для студ. вуз./ Володимир Роменець,; Міжнародний фонд "Відродження"; Програма "Трансформація гуманітарної освіти в Україні". - К.: Вища школа, 1995. - 613 с.