4.3. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Ґрунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв’язків.

Як економічна категорія міжнародний поділ праці – це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічна форма поділу суспільної праці, що, перерісши межі національних економік, призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.

Об’єктивний характер міжнародного поділу праці визначається, по-перше, природно-географічними умовами (природним багатством, кліматом тощо); по-друге, технічним прогресом (рівнем НТП, технічним і науковим потенціалом); по-третє, соціально-економічними умовами (рівнем економічного розвитку, соціальною інфраструктурою, соціально-політичним устроєм тощо).

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.

Міжнародний поділ праці (МПП) можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях.

МПП – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному етапі суспільного прогресу новим змістом. Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивності праці. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони, у свою чергу, зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш високого порядку – інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв’язків усього циклу відтворювального процесу – виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Переваги міжнародного поділу праці:

• участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

• виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

• МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

• участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

• поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Процес формування міжнародного поділу праці особливо інтенсивно почав розвиватися після завершення переходу провідних країн до машинного виробництва, тобто приблизно з середини ХІХ ст. Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.

Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці:

1. Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів.

2. Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки та техніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.

3. Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділ праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.

РЕЗЮМЕ

1. Економічна діяльність відіграє важливу роль в економічному розвитку. Найрозповсюдженим є тлумачення економічної діяльності як «сукупності дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами».

2. Основними видами економічної діяльності є сільське господарство, лісове господарство, рибальство; промисловість; будівництво; діяльність транспорту та зв’язку; торгівля; фінансова діяльність; операції з нерухомим майном; державне управління; освіта; охорона здоров’я; послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

3. Спільним для всіх видів діяльності є сукупність дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для «перетворення» ресурсів в готову продукцію, тобто виробнича діяльність, яка, в свою чергу, складається з науково-дослідної, проектно-конструкторської, інноваційної, торговельно-маркетингової, інвестиційної діяльності.

4. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання.

5. Першим великим суспільним поділом праці було відокремлення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство й тваринництво. Другий великий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господарства. Третій суспільний поділ праці –відокремлення торгівлі (купецького капіталу).

6. Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури (мікро-, галузевий та загальний рівень); основними організаційно-економічними формами реалізації (спеціалізація, кооперація, концентрація, комбінування); сферами суспільного виробництва; видами.

7. Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.