102. Основні інструменти монетарної політики

Основными инструментами денежно-кредитной политики ЦБ являются:

установка нормы обязательного банковского резерва (какую часть своих средств коммерческие банки должны держать в Центральном банке для обеспечения резерва);

регулирование официальной учётной ставки (под какие проценты Центральный банк даёт кредиты другим банкам);

операции на открытом рынке (покупка и продажа государственных ценных бумаг: облигаций, казначейских обязательств…)

валютные интервенции (покупка и продажа Банком России иностранной валюты на валютном рынке для воздействия на курс рубля и на суммарное предложение денег)

Устанавливая размер резервов, Центральный банк регулирует денежные потоки. Так при увеличении обязательных резервов уменьшаются активы банков, и они вынуждены увеличивать проценты, под которые они выдают кредиты организациям и частным лицам. Обычно норма банковского резерва повышается для поддержания ликвидности банковской системы в условиях экономического кризиса (страховка на случай, если большое число вкладчиков одновременно пойдут забирать свои деньги из банка.)

94. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції: сутність, графічна інтерпретація, Крива Лаффера.

Прихільники теорії економіки пропозиції переконані в тому, що заходами фіскальної політики можна впливати не лише на попит (кейнсіанський варіант), а й на пропозицію. На їхню думку, вплив фіскальної політики на сукупну пропозицію досягається через податки.

Припустимо: економіка набула тенденції до скорочення вир-ва і збільшення безробіття – держава має застосовувати стимулюючу фіскальну політику у вигляді зниження податкових ставок. Розглянемо модель “сук. попит – сук. пропозиція”. Держава знижує рівень податкових ставок (зміни з СПо₁ до СПо₂, ВВП – з О₁ до О₂, ціна з Ц₁ до Ц₂).

Але згідно з теорією економіки пропозиції податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмежується цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної пропозиції. Логіка прихільників цієї теорії:

По-перше, зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв’язку з цим збільшаться заощадження домогосподарств, які перетворюються в інвестиції.

По-друге, зменшення податку на прибуток підпр-в підвищить чисту прибутковість інвестицій, що за даної відсоткової ставки викличе зростання інвестциійного попиту. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання вир-ва.

Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної пропозиції, що спричинить переміщення її кривої вправо і вниз в положення СПр2. У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП з О2 до О3. Одночасно знизяться ціни з Ц2 до Ц3.

Амер. економіст А. Лаффер вважає, що за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету.

Крива Лаффера відбиває зв’язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Осн. ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від нуля до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН2), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС1 відображає такий стан в економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.

Отже, за кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне значення дозволить збільшити вир-во за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Досвід застосування цієї теорії на практиці не дав однозначної відповіді щодо її ефективності.