40. Ринок праці (рп) та механізм його функціонування: класична та кейнсіанська модель рп.

Рп посідає центральне місце серед інших ринків. Основу рп становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані робітники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками останніх є роботодавці, а особи, які не мають ні знарядь, на предметів праці, але володіють здібностями дл праці – це наймані робітники. Вони пропонують свою робочу силу за плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її. Т.ч. на рп мають місце як і на інших ринках пропозиція, попит, та ціна у вигляді з\п. Пр робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем з\п, культурою, податковою системою тощо. Попит на рс виявляється в потребі роботодавців мати необхідну кількість та якість найманої рс для виробництва продукції та визначається двома основними факторами: загальним рівнем сукупного попиту в нац госп-ві та техн оснащенням виробництва. Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від кон’юктури ринку загалом та фази екон циклу у країні. Коли економіка у стані циклічного піднесення По на рс зростає, отже рп розширюється і навпаки. Розширення чи звуження рп викликає зміни чисельності його складових: зайнятих та безробітних. Зайнятість у країні визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну з\п або з метою отримання інших видів доходу. З точки зору макроекономічного аналізу зайнятість це діяльність працездатного населення,яка спрямована на створення суспільного продукту (національного доходу). Безробіття – це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою рс. Визначається безробіття як різниця між кількістю осіб, що входять до складу рс в даний момент та кількістю зайнятих. Існує фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне пов’язане з пошуками чи очікуванням роботи, є короткочасне. Структурне безробіття носить довгостроковий характер і полягає в тому, що структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць і безробітні не можуть отримати роботу без певної кваліфікації чи додаткового навчання. Циклічне безробіття викликане спадом виробництва та скороченням попиту на робочу силу. Проблеми функціонування рп та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення з\п. В умовах, коли з\п досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Класичний аналіз доводить, що безробіття виникає внаслідок постійних прагнень самих найманих робітників до підвищення своєї з\п. Рівновага в цьому випадку досягається тільки з допомою ринкового механізму. Тобто надлишок Пр має тиснути на ціни до низу. Це означає, що безробіття може знижувати рівень з\п, а це , в свою чергу, підвищує рівень зайнятості. У класичній моделі стабільна з\п означає існування безробіття. Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою, тому на зміну класичній теорії приходить кейнсіанська. Кейнс не заперечував, що зменшення з\п може призвести до зростання зайнятості, але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як найкращі ліки проти безробіття. Кейнс зробив висновок про неефективність традиційної політики невтручання держави, яку пропагували класики і відповідно до якої безробіття чинило тоск н азниження рівня з\п. Він рекомендував: держава повинна вести боротьбу з безробіттям за допомогою експансійної фінансової політики.

14. Номiнальный и реальний ВНП. Дефлятор ВНП та iндекс споживчих цiн. ВНП представляет собой суммарную рыночную стоимость всех готовых товаров и услуг, произведенных в стране в течении года. Различают номинальный и реальный ВНП. Номинальный ВНП–это ВНП, подсчитанный в текущих ценах. В макроэк-й теории его обозначают символом PQ, где P означает индекс цен, а Q–физический объем пр-ва. Реальный ВНП–это фактический объем выпуска пр-ции, рассчитанный в ценах базисного года. Для вычисления реального ВНП необходимо использовать индекс цен.

реальный ВНП(Q)=номинальный ВНП(PQ)/ дефлятор ВНП(P), следовательно: дефлятор ВВП(P)=номинальный ВНП (PQ) /реальный ВНП(Q). Дефлятор ВНП измеряет интенсивность инфляции или обратного процесса–дефляции, когда наблюдается снижение общего уровня цен в стране. Если величина индекса цен оказалась больше 1, то имеет место инфляция, наоборот – дефляция. Дефлятор ВНП явл. всеобъемлющим индексом цен, применимым для измерения абсолютного уровня цен. Сущ. несколько ИПЦ: индекс Ласпейреса, индекс Пааше, индекс Фишера. Индекс Ласпейреса–индекс, где в качестве весов цен представлен неизменный набор благ(потребительская карзина). Количество товаро, входащих в «потреб. корзину» обычно составляет несколько сотен. Среди них продовольствие, одежда, обувь, жилье, транспорт и др. В потребительскую корзину эти товары «попадают» не только со своими ценами за единицу, но и со своими весами. Веса товаров и услуг, входящих в потребительскую корзину, – это их удельные веса (доли) в расходах потребителей. Индекс Ласпейреса: Il=p1q1/p0q0, где q0–кол-во товаров и услуг, пр-ых в базисном году, а p0–цены товаров и услуг в базисном году, р1–в отчетном. Индекс Пааше – индекс цен, где в качестве цен берутся кол-ва тов. и у., пр-ых в текущем году: Ip=p1q1/p0q1, где q1–кол-во тов. и у. в текущем году. Индекс Фишера представляет собой среднегеометрическое значение из индексов Лайспереса и Пааше. If=Il*Ip. Различия между дефлятором ВВП и ИПЦ: дефлятор ВВП учитывает цены всех товаров и услуг, произведенных в стране, а ИПЦ отражает только цены товаров, приобретаемых дом. хоз-ми; дефлятор ВНП не учитывает цены импортных товаров; дефлятор ВНП допускает изменения в наборе товаров и услуг в соответствии с изменением состава ВВП, а ИПЦ рассчитывается только для товаров, входящих в "потребительскую корзину".