пальчевский

мипринизливихобмежень.Наприклад,недоторканомудозволяєтьсяжити тільки в халупі й заборонено будувати дім, не можна навіть покуштувати

коров’ячого масла, носити багатий одяг, взуття тощо.

Якщо про все це поговорити з віруючим індусом, навіть із самим недо$ торканим, то у відповідь можна почути слова: «Така дхарма!». «Дхарма» – обов’язоклюдинивиконуватите,щоїйприписановідднянародження.Такі приписи є для кожної касти. Втіхою тут слугує те, що якщо дотримуватися дхарми,товнаступномупереродженнітизможешпосістивисокеіпочесне місце. Якщо ж ти народився недоторканим , то це означає, що в минулому житті ти грішив, тому в цьому житті тобі призначено бідувати й мучитися. Але, якщо ти будеш жити в халупі, голодувати, ходити в дранті, терпеливо приймати всі приниження, то в наступному житті можеш стати не тільки торгівцемкоров’ячими«млинцями»,а,можливо,йсамимбрахманом.

Наскільки «дхарма» здатна керувати долею людини засвідчує ще й та$ кий приклад. В одному із сіл жили два брати – столяри. Молодший вия$ вився прекрасним майстром. Оскільки із столярною роботою в селі справлявся самостійно старший брат, то молодший переселився у місто Варанасі й незабаром відкрив там свою майстерню. Замовників вистача$ ло. Прибутки поступово ставали високими. Час від часу з’являлася мож$ ливість допомогти і брату. Але тому з часом стало важко обслуговувати столярними роботами всіх закріплених за ним господарів. Оскільки ж усі столярні обов’язки були покладені на їхню сім’ю і ніхто інший ви$ конувати їх не став би, старший брат наказав молодшому негайно по$ вернутися в село. Коли ж той спробував відмовитися, йому нагадали

лише одне слово «дхарма». І він підкорився йому та волі старшого бра$ та. І знову потяглися нелегкі дні життя, переповнені напруженою сільською роботою, мізерною її оплатою і чеканням наступного щас$ ливого переродження.

Індія з наведеними прикладами не є єдиною в цьому роді країною на планеті. Таких країн чимало і подібних прикладів теж. У щойно згадуваній дещо з іншого боку Японії є своя каста недоторканих. Подібні прошарки людей та звичаї і традиції, які затримують країну у давно минулих днях, є в багатьох кутках планети. Від самого суспільства залежить, які звичаї й тра$ диціїзалишитивсьогоденні,використовуючиназагальнукористь,авідяких

безповоротно відмовитися,яквідпережитків,щогальмуютьпоступкраїни. У практиці народного виховання багатьох племен та народів помітно намагання не лише підтримати природний потенціал здоров’я та довголіт$ тя людини, а й посилити його. Цьому значним чином сприяли масові дійства, свята, обряди, звичаї, використання засобів народної медицини. З

покоління в покоління люди вчилися якщо не зупиняти, то хоча б гальму$ вати старість, протидіяти почуттям розчарування, безнадії, відчуттю втоми

віджиття.Адженерідковсецепередчасноприходилодолюдини,забираю$ чи ті роки, які вона могла б ще повноцінно прожити не тільки для себе, а й для ближніх. Відомий киргизький письменник Чингіз Айтматов справед$ ливо вважав, що більшість людей у світі старіють не стільки від «старості своїх років», скільки від усвідомлення того, що вони старі, що час їхній уже пройшов,щозалишаєтьсятількидоживати.Такінегативнісуґестивніком$ плекси формувалися в масовому порядку, формуються вони й дотепер, не$ зважаючи на зростання у багатьох країнах комфортності життя, поліпшен$ няхарчування,медичногообслуговуваннятощо.

У кочових народів, наприклад, ця проблема вирішувалася за рахунок особливої організації життя і побуту і відповідної їм народної філософії. Десуґестуванняабозвільненнявіднегативнихсугестивнихкомплексів,по$ в’язаних із віком людини, насамперед, відбувалося за рахунок тривалого підтримуваннямпошуковогорефлексу,згасанняякогосупроводжуєтьсяпри$ скореним старінням (Е.Каструбін). Зв’язок з природою, очікування нових вражень, поява нових ситуацій, завдань, вирішення яких нерідко вимагає кмітливості, оперативності, а то й відваги, створюють ту атмосферу недо$ статкуйнавіть«голоду»вширокомурозумінніцього слова,якіактивізують усе живе в світі, примушуючи діяти, якщо не заради рятування життя, то хоч би заради підтримки його упродовж чергового дня.

Спостерігаючи на вокзалах за групами циган, можна помітити, що у порівнянні із «звичайними» пасажирами, вони помітно енергійніші, ба$

дьоріші, життєрадісніші. І це за умови, що матеріальні основи їхнього життя значно бідніші. Звідки ж ця енергійність та бадьорість? Можливо, вона від того, що ці люди організовують своє життя за принципом гені$ ального скульптора, який для того, щоб створити шедевр, бере шматок мармуру і за допомогою різця викидає з нього все зайве.

Кочуючійнапівкочовіциганиберутьізсобоювдорогулишенайнеобх$ ідніше. У їхніх розбірних житлах: шатрах – «катунах» і наметах – «церах» на узліссічибілярікикрімнайнеобхіднішогопосудутаодягуможнапобачити лишекилимчиперину.Навітьсередосілихциганпобутувалонегативнестав$ леннядомеблів.Літнілюдиповчалидітей:«Меблі–цепалки, вонилюдині

непотрібні». Таким чином, відповідно до циганської філософії життя, щоб міцніше торкнутися радості буття – цього істинного шедевру душі, треба звільнитисявідусьогозайвого,щоневміщаєтьсянавозітавкочовомужитті.

Оригінально до проблем зняття негативних суґестивних комплексів, пов’язаних із збереженням потенціалу здоров’я та довголіття, підходять

жителіархіпелагуМергуі,щорозташованийвІндійськомуокеанінапівдень відБірми.Зкожнимрокомвони«молодшають».Секретцього«еліксирумо$

лодості»нескладний.Вінполягаєвтому,щоновонародженомузразуждають шістдесятроків.Нанаступнийденьнародженняуньоговіднімаютьрікітак далі.Увіці«двох$трьох»роківулюдинипідростаютьонуки.Адійшовши«до нуля»,вінстаємудриміповажнимчленомобщини.Унаступнийпісляцього день народження йому відразу ж додають десять років. Після цього – знову десятьроків,іназиваютьтакулюдинудвічінародженою.

Уміють дорослі люди розділяти радість дитинства і творчості в країнах Східної і Південно$Східної Азії. Відомо, що з віком не тільки втрачається цярадість,айвтрачаєтьсяздатністьзащоденними«серйозними»справами бачити у звичайному житті дива, що, на думку фахівців, сприяє формуван$ ню згаданих негативних суґестивних комплексів, які стимулюють процеси старіння людини.

Запуск повітряних зміїв для дорослих чоловіків – це не лише мож$ ливість організувати дітям яскраве свято, перед цим залучивши їх до тех$ нічної творчості, а й можливість перетворити це свято у захоплюючі спортивні змагання. Під час свята в повітрі ширяють змії різноманітних розмірів: крихітні, величиною як поштова марка, і змії–гіганти. Наприк$ лад, в селі Хосюбана, недалеко від Токіо, щорічно в першу неділю травня запускають змія вагою майже тонну. Зрозуміло, що одній людині не лише не під силу зробити такого змія, а й запустити його. Тому в «стартовій команді» групується до п’ятдесяти дорослих чоловіків та підлітків. Ок$ ремі змії дивують не тільки оригінальною конструкцією, барвистим за$

барвленням, химерними малюнками, а й здатністю «співати». Для «співу» внизу моделі прикріплюють порожню бамбукову трубочку. Загальне за$ хоплення в дітей і дорослих викликають турніри – бойові атаки зміїв. Для того щоб керувати такими «атаками», потрібна неабияка майстерність конструкторів та стартових команд.

У джерел «змієманії» лежить повір’я про те, що у висоті повітряні змії спілкуються з духами, значить і той, хто запускає зміїв, має можливість такого спілкування і здатний відвести біду від свого дому.

Подібних прикладів можна навести багато. Усі вони засвідчують твор$ чий пошук народного таланту, який упродовж століть спрямовувався на

розкриття таємниць щасливого, здорового, змістовного життя людини. Люди всіх часів і всіх народів із покоління в покоління передавали не лише досвід олюднення новонародженої дитини, а й досвід фізичного та духовного здоров’я, збереження людиною, якого б віку вона не була, ціка$ вості до життя на максимально тривалий час. Були тут як оригінальні знах$

ідки,такіглухікути.Те, відчогоновіпоколіннявідмовлялисятапродовжу$ ють відмовлятися, і те, що певним чином залишається в основі загально$

людської системи вічних цінностей, які необхідно передавати грядущим поколінням.

У глибинних водах життя різних поколінь різних народів на основі багатостолітніх спостережень та інтуїтивного охоплення Всесвіту і люди$ нивньомуз’явилисятакінапрацювання,яківажкоосягнутинавітьзасоба$ ми сучасної науки. Одним із таких напрацювань є, наприклад, індійська йога, яку французький письменник Ромен Роллан назвав подарунком древності або, можливо, навіть неземних цивілізацій. «Якщо ми не вико$ ристовуємо, – попереджуваввін, – тихзнань,якіприйшлидонасізглибин віків, значить, втратимо один із шансів на виживання».

Геніальний німецький поет і мислитель Іоганн Гете стверджував, що лише все людство разом є істинною людиною. Тільки така «істинна» лю$ дина, увібравши в себе кращий досвід олюднення, який напрацьований всіма народами упродовж всього існування людства, здатна вижити у світі глобальних катаклізмів та глобальних проблем і, на думку М.Амосова, виз$ ріти, стати «дорослою».

Сучасна наука поступово стає на шлях до такої людини. На сьогодні в багатьох країнах світу робляться перші дослідницькі кроки в галузі «фізи$ ки свідомості» . В США, наприклад, вивчається можливість отримання інформації незалежно від відстані й часу. Програма цих досліджень вклю$ чає в себе проблеми взаємного впливу мозку людей, які живуть у різних країнах і на різних континентах. Популярними стають умовні, але цікаві

думки про порівняння земної кулі з головним мозком людини. За такої умовиСШАіЗахідвизначаютьяклогічнузону,лівупівкулюземлі,якунасе$ ляють люди «лівопівкульної цивілізації». А праву півкулю землі (Росія, Китай,Індіяіт.д.)–якгеографічнузонузосередженнядуховностітаінтуїції. Глибинне вивчення синергізму цих півкуль, яке щойно розпочинається в наукових лабораторіях світу, покликане створити найсприятливіші умови для впевненого входження в життя вічно змінного світу нових людських поколінь.

Запитання і завдання

1.У чому значимість проблеми національного самоусвідомлення ди$ тини ?

2.Роль та місце вибору імені дитини у загальній системі соціалізації особистості в різних народів світу.

3.Досвід народів світу увихованні вдітейповаги добатьківтародинної історії.

4.Приклади духовної та матеріальної підтримки молодих представ$ ників нечисленних етнічних спільностей.

5.Раннє залучення дітей до «дорослої» праці в практиці масового ви$ ховання народів світу.

6.Досвід народів світу з формування почуття майбутнього господаря в підростаючого покоління.

7.Роль та місце гри в соціалізації дітей у масовій виховній практиці Росії.

8.Одруження та підготовка до нього як черговий етап соціалізації молоді народів світу.

9.Проблема соціального статусу молодої жінки в різних народів світу.

10.Позитивний досвід використання «духу» общини у системі соціа$ лізації підростаючого покоління Японії.

11.Звичаї та традиції індійської общини, які гальмують процес соц$ іальногорозвитку.Проблеми«дхарми».

12.ОсобливостісистемимасовоговихованняескімосівГренландії.

13.Як народи світу вчаться зберігати молодість на триваліший час?

14.Значення досвіду народів світу з проблем масового виховання для соціалізації сучасного підростаючого покоління.

Рекомендована література

1.Виноградов Г.С. Народная педагогика. – Иркутск: Изд$во Вост.$ Сиб. о$ва, 1926.

2.Этнография детства / Под ред И.С.Кона. – М.: Наука, 1983. 3.Семенов В.Д. О взаимодействии научной педагогики и практики

массового воспитания (народной педагогики) // Методологические про$ блемы взаимодействия педагогической теории и практики. – Тюмень, 1986.

4.Социальная педагогика: Теория, методика, опыт исследования. – Свердловск: Изд$во Урал. у$та, 1989. – С. 23$27.

5.Страны и народы (научно$популярное географо$этнографическое издание в 20 томах). – М.: Мысль, 1983.

6.Кулик С.Черный феникс. – М.:Мысль, 1988.

7.Цветов В. Пятнадцатый камень сада Реандзи. – М.: Изд$во полит. л$ры, 1986.

8.Малори Ж. Загадочный Туле. – М.: Мысль, 1973.

1.12. Соціальна робота і соціально&педагогічна діяльність у зарубіжних країнах

По-справжньому нація велика не тоді, коли вона складається із великої кількості мислячих, вільних і енергійних людей, а коли думка, свобода і енергія підкорені ідеалу вищому, ніж у середнього члена суспільства.

МетьюАрнольд

Проблеми та завдання соціалізації особистості на початку третього тисячоліття. Соціалізація особистості в освіті США. Американська община як центр соціалізації різновікових груп населення. Психолого&педагогічна служба «Гайденс». Соціально&педагогічні дослідження

у США. Особливості соціальної роботи та соціально& педагогічної діяльності у Великобританії. Вирішення проблем соціалізації дітей та підлітків у Франції. Реалізація основних принципів теорії та практики соціалізації

в Німеччині. Соціально&педагогічна діяльність соціальних служб Швеції.

Укінці ХХ$го$на початку ХХІ століття найрозвинутіші країни світу, складаючи економічний авангард людства, незважаючи на високий еко$ номічний розвиток, зустрілися з низкою проблем, які для свого вирішен$ ня, з одного боку, вимагають глобальних підходів, а з іншого, спричиня$ ють висновок, що правильні в минулому норми індивідуальної і колек$ тивної поведінки стають згубними і вимагають негайної корекції або тієї мети, яку вони зумовлювали, або тих дій, за рахунок яких дотримувалися.

Унайближчих два$три десятиліття стратегія і тактика життєорганзації

народів світу, будучи орієнтованими на високу якість життя в розвинутих країнах та значне її підвищення у країнах третього світу, в основному по$ винні спрямовуватися на вирівнювання та підтримування більш – менш стійкого рівня співіснування з біосферою. Для цього відповідно до «запо$ віту» Нобелівського лауреата Конрада Лоренца в екопсихологічну систему

людськоїособистості,якскладовоїзагальнопланетногоспівтоваристваунай$ ближчідва$тридесятиліттянеобхіднозакластитіосновивнутрішньогопси$

хологічного «дому», які, гармонізуючи інтереси особистості та суспільства, забезпечувалиб підтримкузгаданого рівня співіснування.Пропозиції вче$ ноготавідоміпрогнозимайбутнього,виконаніРимськимклубом,схвилю$ вавшинауковцівібагатьохполітиківЗаходу,дализмогудійтивисновків,що ці основи повинні формуватися на базі глибокого усвідомлення кожною людиною небезпеки атавістичного прагнення до перемоги у змаганнях з іншими, намагання довести свою перевагу накопиченням матеріальних об’єктів чи іншим смертельно небезпечним для біосфери й людства спосо$ бом. Велике значення має також визнання необхідності толерантності й поваги у стосунках із чужими етнічними спільностями, відмова від над$ мірноїідеологічноїіндокринації,уникненняпроблемгенетичноїдеградації. На порозі інформаційного суспільства, коли асортимент виробництва продукції та технологія такого виробництва оновлюється приблизно че$ рез 5років,стимулюєтьсянеобмеженезростаннядіяльніснихзнаньтавмінь кожного працівника у його особистісній та іншій сферах життєдіяльності (професійній та загальноцивілізаційній компетентності). Матеріальні до$ кази особистого успіху поступово втрачають своє значення. Гроші як засіб нагромадження, дедалі частіше вимушені конкурувати з розвитком про$ фесійноїталановитості,здатноїдовирішеннябудь$якихнестандартнихзав$ дань у нестандартних ситуаціях. За умови постійних якісних змін в еконо$ мічному, духовномужиттісуспільствапостаєнеобхідністьубезперервному процесі навчання та соціалізації людини упродовж усього її життя. Під цей

процесурозвинутихкраїнахпідведенафілософськаосноваекзистенціаліз$ му, філософії глобальних проблем, екології, ноосфери. Останнім часом у розрахункахрозвиткуяккожноїособистостізокрема,такісуспільствазага$ лом викликає загальний інтерес філософія нестабільності І.Пригожина з її синергетичною методологією, що стосується хаотично непередбачуваних елементів.

Зважаючинацеінате,щодлякожногопрацюючогоуситуаціяхсього$ дення стають важливими такі якості, як: професійна мобільність, уміння швидко переучуватися та набувати нових знань, фізична та психічна стійкість – соціальне замовлення суспільств розвинутих країн зумовило у

80$90$хрокахХХ$гостоліттядругийетапоновленняпедагогічнихсистем.У цей час на загальнодержавних рівнях з’являється низка освітніх програм: «Освіта американців для ХХІ століття» (1984, США), «Пошуки моделі ос$ віти для ХХІ століття» (1984, Японія), «Освіта для 2000 року» (1985, ФРН), «Освіта майбутнього» (1985, Франція).

Однією з пріоритетних тенденцій в освіті США поряд із вирішенням проблем індивідуалізації в навчанні та вихованні виступають проблеми со$

ціалізації особистості. Це знайшло свій вираз у нових формах «кооперова$ ного» навчання і морального виховання, у здійсненні «ми $ орієнтації» по$ ряд із «я $ орієнтацією». В етичній площині це відобразилося на переході від політики «ціннісного нейтралітету» та «вульгарного індивідуалізму» до етичногобуму,результатомякого сталоствореннятакихпрофесійнихорга$ нізацій, як: «Педагоги за соціальну відповідальність», «Акцент на взаємо$ розуміння» та ін.

У сфері особистісних та соціальних цінностей важливі зміни ос$ таннім часом пов’язані з уже згаданим усвідомленням необхідності без$ перервного характеру освіти; з трансформацією свідомості від стану «хо$ лодної війни» між двома світовими системами до відчуття відповідаль$ ності за вирішення глобальних проблем людства; переходу від політики «плавильного котла», в якому емігранти з усіх куточків світу засвоювали цінності «середнього» американця, до мультикультурної ідеології та «міжкультурної компетенції» з характерним для неї позитивним став$ ленням до різноманітних культур, звичаїв, традицій, філософських ос$ нов світосприйняття.

Теорія і практика соціально$педагогічної діяльності в США мають столітню історію, хоча пов’язані переважно з такими поняттями, як «со$ ціальна робота» та «соціальний працівник». Ця діяльність започаткована в 1889році,колиДжейнАдамсдопомагалапереселенцямадаптуватисявно$ вих для них умовах життя. Нові імпульси їй були дані у 1920 році у зв’язку із

створеннямАмериканськоїлігидопомогидітям,ав1921роціАмерикансь$ кої асоціації соціальних робітників.

На сьогодніжсоціальнаробота,набагатьохетапахтіснопоєднуючисьіз соціально$педагогічною діяльністю, складає своєрідну галузь індустрії цієї найбагатшої країни світу, і спрямовується на людей різного віку, різних соціальнихпрошарків,рас,етнічнихгруп,релігій.Діяльністьсоціальнихпра$ цівників,уїхньомужскладійсоціальнихпедагогів,поширюється нетільки на різноманітні освітні навчальні заклади, а й на урядові установи, офіси, підприємства,центриохорониздоров’я,агентствазохорони сім’їідитини, центрифізичногоіпсихічногоздоров’я,госпіталі,військовіпідрозділи,пси$

хіатричнілікарні,в’язниці,церкви,ком’юніті$центри.

Важливим центром соціалізації підростаючого покоління залишаєть$ ся школа. У країні існує давня традиція її міцного зв’язку з общиною, ос$ кількивСШАшколизавждибудувалисянакоштиплатниківподаткумісце$ вих общин – сукупності населення певних територіально$адміністратив$

них одиниць, які представлені житловими кварталами у великих містах, окремимипоселеннями,містечками,селищами.Нацихтериторіях,якпра$

вило, існувала ціла низка соціальних інститутів: школа, сім’я, батьківсько$ общинніасоціації,общинніклуби,релігійніоб’єднання,різноманітніінші установи, організації, а також промислові підприємства.

Теоретичнимфундаментомобщинногонавчанняставпрагматизм,що певнимчиномсприялорозвиткуіндивідуальнихздібностейучнівізміцнен$ ню зв’язку школи із життям. У процесі соціалізації особистості на основі освіти школярі ознайомлювалися з різними сферами трудової діяльності, бралиучастьусоціальномужиттіобщини,якавнауково$педагогічнихдос$ лідженнях розглядалася як вирішальний чинник об’єднання всіх соціаль$ нихпрошарківмісцевогонаселення.Напочатку70$хроківназагальнодер$ жавномурівнібувприйнятийактрозвиткуобщиннихцентрів,якірозташо$ вувалисяуколеджахтауніверситетахіготували керівниківобщиннихшкіл. Концепція залучення общини до навчання та виховання школярів та їх всебічноїсоціалізаціїнаційосновізнайшлапідтримкувНаціональнійасо$ ціації батьків та вчителів. У її заяві з приводу цього йшлося, що общинна школа – «... це інструмент для реалізації всього потенціалу кожного індив$ іда» (Education Amendments of 1977. Washington, 1978. – P. 161$162).

Общинна школа перетворилася в центр громадського життя общини, оскільки представляла населенню общини своє приміщення та матері$ альні засоби для проведення занять у другій половині дня. В таких шко$ лах дорослі разом із дітьми отримали можливість вчитися та відпочивати. Директори общинних шкіл призначалися координаторами штатів, або

обиралися радою общини, яка враховувала такі їхні особистісні якості, як: конгруентність, комунікабельність, винахідливість. Кожний із ди$ ректорів на чолі зі штатом співробітників, до складу якого входили вчи$ телі, котрі працювали на півставки, та клерки, реалізовував програму об$ щинного навчання. Робочий день керівника, як правило, розпочинався о першій годині дня і закінчувався об одинадцятій вечора. Основні аспекти його діяльності були представлені професіями: педагога, радника з про$ форієнтаційної роботи, інспектора, адміністратора. Таким чином, діяльність общинної школи спрямовувалася за трьома основними напря$ мами:1)роботаздітьми,2)роботасереддорослогонаселеннязметоюзалу$

чення його до життя общини, 3) залучення дорослих до виховання молоді. У системі роботи общинної школи певним чином відбувався процес соціа$ лізації всіх вікових груп населення.

Соціальній роботі та в її складі соціально$педагогічній діяльності в школінадаєтьсявеликезначення.Починаючиз70$хроківХХ$гостоліттяв

країнірегулярнопроводятьсянауково$практичніконференції,присвячені проблемам шкільної соціальної роботи. Видаються журнали «Соціальна

робота в системі освіти» та «Журнал шкільної соціальної роботи».

У сучасній американській школі штатні соціальні працівники у ході соціально$педагогічної діяльності виконують найрізноманітніші функції. Насамперед, у процесі індивідуальної роботи з учнями як клієнтами вони намагаютьсяздійснюватипрофілактикубезпричиннихпропусківнавчаль$ них занять, середовищної дезадаптації підлітків, їхньої підвищеної агре$ сивності, передчасної вагітності учениць. З цією ж метою вони організову$ ютьгрупидляобговоренняпроблем,якіхвилюютьлюдинушкільного віку. Особливемісцесереднихостаннімчасомпосідаютьпитаннязловживання наркотичнимиречовинами,запобіганняінфекційнихзахворюванням(ВІЛ / СНІД), ранньої вагітності, проблем спілкування з ровесниками та сексу$ альнихпорушень.Однак,розробляючипрограмизанятьдискусійних груп, соціальний працівник попередньо консультується з вчителями, батьками та адміністрацією школи. У свою чергу, вони самі консультують педагогіч$ ний колектив стосовно індивідуальних психічних особливостей школярів.

Окремою ділянкою роботи соціального працівника школи є його со$ ціально$педагогічна діяльність у колі батьків учнів. З одного боку, він вив$ чає особливості кожної окремої сім’ї, її ставлення до школи та дитини, а з іншого боку, допомагає батькам налагодити тісніші зв’язки зі школою та краще зрозуміти глибину проблем дитини в школі. Надає їм потрібні пси$ холого$педагогічні консультації і у випадку необхідності допомагає зв’яза$ тисязрізноманітнимиагентствами,наприклад,агентствомсімейноїслужби.

Соціальний працівник, використовуючи низку федеральних соціаль$ нихпрограмітакихпрограмокремихштатів,виявляєучнів,якіпотребують матеріальної допомоги (одяг, навчальне обладнання, книги, безплатні або частково оплачувані сніданки, гаряче молоко).

Якправило,соціальнийпрацівникспівпрацюєзтакзваноюмультидис$ циплінарноюбригадою,взавданняякоївходитьобстеженняпевних учнівз метоюотриманнянимисоціальноїосвіти.Дойогообов’язківвходитьотри$ маннявідбатьківписьмовогодозволунаобстеженняїхньоїдитинитазалу$ чення її до спеціальної освіти, на збір відповідної медичної та іншої діагно$ стичноїінформації,гарантуєїїконфіденційність.Вивчаючиісторіюрозвит$

кудитини,соціальнийпрацівникзвертаєувагунате,чиспостерігаютьсяпо$ рушення,характернідляучнявшколі,усімейномуабоширшомусоціально$ му оточенні. Адже згідно з законом про спеціальну освіту вияв аномальної поведінкитількивумовахшколизасвідчує,щопроблемаполягаєвшколі,а не в дитині. У цьому випадку необхідна консультація з вчителями стосовно