2. Основі права і обов'язки громадян України у сфері охорони здоров'я. Основні принципи охорони здоров'я. Основні задачі охорони здоров'я. Забезпечення державної політики у сфері охорони здоров'я

Право на охорону здоров'я важливо сприймати як окремий випадок відповідальності держави перед людиною, як прояв соціальної функції держави. Тут враховується як власне медичний компонент - наявність і функціонування лікувально-профілактичних закладів, так і державний - створення у межах держави умов, за яких здоров'я людини, її право на охорону здоров'я будуть забезпечені найбільшою мірою. У той же час право на медичну допомогу носить комплексний характер щодо самої людини, її стану здоров'я і полягає у можливості реалізації людиною свого права на одержання такої допомоги у разі захворювання або патологічного стану. Особливо важливо зазначити, що людина не може цілком реалізувати своє право на життя, коли вона позбавлена або обмежена у праві на медичну допомогу.

Право на охорону здоров'я реалізується через безліч інших, конституційно закріплених прав людини. Це пов'язано з тим, що охорона здоров'я є системою заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя (ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Сам факт закріплення в основному нормативно-правовому акті системи охорони здоров'я, заходів правового характеру як напряму забезпечення охорони здоров'я вказує на важливість і значення досліджуваної проблеми.

Право на охорону здоров'я, починаючи з прийняття Загальної декларації прав людини (1948), у тій чи іншій мірі відображено в усіх важливих міжнародно-правових документах, присвячених медицині та соціальному забезпеченню громадян. Положення Декларації про те, що «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що необхідний для підтримання здоров'я і добробуту...», стало правилом і зразком для складання національних правових норм.

З погляду медичного права під правом на охолону здоров'я необхідно розуміти конституційно закріплену можливість кожної людини на створення з боку держави таких умов, за яких у максимальному обсязі можлива реалізація соціальних та екологічних прав, юридичних гарантій у сфері охорони здоров'я, права на безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, а також: інших чинників, що сприяють зміцненню й охороні здоров'я людини.

Отже права людини у сфері медичної діяльності – це передбачені міжнародними і внутрішньодержавними нормативно-правовими актами положення, що гарантують людині охорону здоров'я і надання медичної допомоги при виникненні захворювання.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;

достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської

експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.

Стаття 6. «Основ законодавства України про охорону здоров'я»

Громадяни України зобов'язані:

піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у-загрозливому для їх життя і здоров'я стані;

виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Стаття 10. «Основ»

Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Основними принципами охорони здоров'я в Україні (ст..4 «Основ»)є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства та держави, одним із головних чинників виживання та розвитку народу України,

дотримання прав і свобод людини та громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення, рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги й інших послуг у сфері охорони здоров'я, відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість, орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у сфері охорони здоров'я,

попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний і медичний підхід до охорони здоров'я, багатоукладність економіки охорони здоров'я та багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загально державних програм охорони здоров'я.

Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.

Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність з галузі охорони здоров'я.

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Держава через спеціально уповноважені-органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів; критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.

Охорона здоров'я - це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я

попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Значну роль у практичній реалізації цих принципів відіграє система управління охорони здоров'я, яка складається з:

Міністерства охорони здоров'я України;

місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров'я;

Академії медичних наук України.

Після набуття Україною незалежності у 1991 р. почалося реформування всіх ланок життя суспільства, зокрема, і охорони здоров'я. В основному законі - Конституції нашої держави задекларовано право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

При розробці й прийнятті законів, що забезпечують права пацієнтів, Україна використовувала загальносвітовий досвід захисту прав пацієнта. Маючи на меті входження до Європи, Україна мала не тільки вивчити їх досвід, але й наблизити своє законодавство в царині захисту прав людини до Європейського.

Основним нормативно-правовим актом, в якому найповніше та найширше представлено законодавчі норми, що регламентують систему охорони здоров'я - від пацієнта до лікаря та лікувальних установ є "Основи законодавства України про охорону здоров'я", які були прийняті Верховною радою у 1992 р.

Так, "Основи" визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я, регулюють суспільні відносини у цій галузі.

В "Основах", зокрема, йдеться про права та обов'язки громадян в галузі охорони здоров'я.

Так, громадяни мають право на кваліфіковану медичну допомогу (ст. 6), включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; на відшкодування заподіяної шкоди здоров'ю, на правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я.

Ці права громадян гарантуються та забезпечуються державою. Згідно з "Основами" держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я (ст. 7), визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я та забезпечує його захист (ст. 8), гарантує надання доступної соціально прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм, отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої і високо спеціалізованої допомоги (ст. 35).

Забезпечення цих прав покладено на лікарів і фармацевтичних працівників, які зобов'язані сприяти запобіганню та лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (ст. 78). Крім того, права пацієнтів захищені також і Присягою лікаря України, яку приносять випускники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів (ст. 76).

Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (ст. 34).

Кожний пацієнт має право вільного вибору лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. Кожний пацієнт має право бути прийнятим в будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування (ст. 38).

Лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних за ходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я (ст. 39).

В медичній практиці лікарі зобов'язані застосовувати лише ті методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, які дозволені Міністерством охорони здоров'я (ст. 44).

Медичне втручання, під час якого застосовують методи діагностики, профілактики, лікування, допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта (ст. 42). Причому, проінформований пацієнт має дати згоду для застосування методів діагностики, профілактики та лікування (ст. 43).

Під час проведення лікування медичні працівники мають дотримуватися лікарської таємниці (ст. 40).

Особливо відмічені права на медичну допомогу тих пацієнтів, які перебувають у критичному для життя стані. Так, згідно ст. 52 "Основ" медичні працівники зобов'язані надавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані.