Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
58
Добавлен:
20.03.2015
Размер:
113.66 Кб
Скачать

5.Методика організації навчального процесу на практичному (семінарському) занятті.

5.1.Підготовчий етап . Підкреслити (розкрити) значення теми заняття для подальшого вивчення дисципліни і професійної діяльності лікаря з метою формування мотивації для цілеспрямованої навчальної діяльності. Ознайомити студентів з конкретними цілями та планом заняття.

Провести стандартизований контроль початкового рівня підготовки студентів.

5.2.Основний етап – має бути структурованим і передбачати проведення зі студентами навчальної діяльності залежно від видів навчальних занять (практичних (семінарських); забезпечувати навчальну діяльність студента з об’єктами або моделями, що їх замінюють з метою формування нових знань, умінь, практичних навичок відповідно до конкретних цілей заняття.

Важливим для засвоєння нових знань та умінь на цому етапі є вирішення ситуаційних задач, зображення графіків, малюнків, схем. Бажано, щоб завдання для студентів на цьому етапі були точними і структурованими, виконувались письмово і перевірялись викладачем під час заняття, обговорювались результати.

5.3.Заключний етап . Оцінюється поточна діяльність кожного студента упродовж заняття, стандартизований кінцевий контроль, проводиться аналіз успішності студентів, оголошується оцінка діяльності кожного студента і виставляється у журнал обліку відвідувань і успішності студентів. Староста групи одночасно заносить оцінки у відомість обліку успішності і відвідування занять студентами, викладач завіряє їх своїм підписом.

Доцільно коротко інформувати студентів про тему наступного заняття і методичні прийоми щодо підготовки до нього.

6.Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття:

6.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик,які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Лімфедема, птфс ,варикозна хвороба, тромбоз магістральних вен .

6.2.Теоритичні питання до заняття:

1.Анатомічна будова вен нижніх кінцівок.

2.Скільки перфорантів на нижній кінцівці?

3.Назвіть анатомічні відділи вен.

4.Назвіть, клінічні пряви лімфедеми.

5.Які існують методи хірургічного лікування лімфедеми.

6.3.Практичні роботи (завдання), як виконуються на занятті:

1.Зібрати анамнез у хворого

2.Провести огляд.

3.Проведення проб на прохідність глибоких вен.

4.Провести УЗД.

5.Провести флебографію.

6. Визначити показання до оперативних втручань при захворюваннях вен нижніх кінцівок.

7.Асистувати при оперативних втручаннях.

8. Визначити методи підготовки хворого до операції

9. Скласти індивідуальну програму післяопераційного лікування.

10. Діагностувати ускладнення після операції

11.Визначити показники до оперативних втручань.

12. Виконувати зміну пов’язок..

13. Знімати шви.

14. Здійснювати догляд за дренажами.

15. Видаляти дренажі.

16. Виконувати в/м та в/в введення лікарських препаратів.

17.Оформити історію хвороби.

18.Оформити лікарняний лист.

19.Виписати рецепт.

20.Оформити витяг з історії хвороби.

21.Надати правильні рекомендації після операцій на нижніх кінцівках з приводу лімфедеми.

22.Здійснювати прогноз результатів оперативного втручання.

23.Інтерпретувати результати лабораторних та інструментальних досліджень.

24.Виконувати правила деонтології у відносинах з хворим, його родичами, з медичним персоналом

6.4.Зміст теми:

Графологічна структура теми.

6.5.Лімфедема

Визначення

Лімфедема – симптомокомплекс, що розвивається внаслідок перенесеного тромбозу глибоких вен нижніх кінцівок. Вона представляє собою типовий різновид хронічної венозної недостатності та проявляється вторинним варикозним поширенням вен , стійкими набряками, трофічними змінами шкіри та підшкірної клітковини.

Лімфостаз – особливо випадки із гіпертрофією і фіброзом шкіри та власної фасції. При лімфостазі характерні повільний розвиток набряку кінцівки; відсутність в анамнезі даних про гострий тромбоз магістральних вен. При порушенні лімфовідтоку завжди виражений набряк тильної поверхні ступні й пальців, у пізні стадії розвиваються дифузне потовщення шкіри і гіперкератоз, а атрофії та пігментації шкіри, властивих для посттромбофлебітичного синдрому, немає.

Етіопатогенез

Згідно статистичним дослідженням, на дану патрологію страждає 2-6% населення. Прояви лімфедеми залежать від долі тромба, який сформувався у просвіті судини. Найчастіше буває часткова та повна реканалізація із втратою клапанного апарату, інколи облітерація судини. Процес організації тромба починається з 2-3 тижня від початку захворювання, що завершується його реканалізацією протягом 5-7 років. В результаті запальних явищ вена перетворюється на ригідну склерозовану трубу із зруйнованими клапанами. Навколо неї формується фіброз, який стискає вену. Усі ці зміни приводять до грубого порушення гемодинаміки (рефлюкс крові, венозна гіпертензія), внаслідок чого з’являється рефлюкс крові по перфорантних венам із глибоких вен до поверхневих. Високий тиск та стаз крові у венах гомілки призводять до порушення лімфовенозної циркуляції, підвищеної проникності капілярів, набряку тканин, склерозу шкіри та підшкірної клітковини (ліподерматосклерозу), некрозу шкіри та формуванню трофічних виразок венозної етіології.

Клініка

Хворих турбують важкість, розпирання і біль в ураженій кінцівці з локалізацією переважно в ділянці дистальних відділів гомілки, набряки, пігментація шкіри, екзема, трофічні виразки, свербіння шкіри, варикозне розширення поверхневих вен.

При огляді в більшості хворих із лімфедемою збільшена в розмірах за рахунок набряку і лімфостазу. Виявляють різного вираження варикозне розширення поверхневих вен. Варикоз поширюється на поверхневі вени гомілки, стегна, лобка, зовнішніх статевих органів. Проявом трофічних змін можуть бути пігментація, індурація шкіри аж до екзематизації і появи трофічних виразок .

Пігментація може бути у вигляді плям або дифузною. Пігментована шкіра атрофічна, без волосяного покриву. Трофічні виразки, як правило, глибокі й обширні, іноді циркулярні.

При пальпації ураженої кінцівки виявляють болючість по ходу глибоких венозних стовбурів. Ділянки індуративно зміненої шкіри (склероз, індуративний целюліт) і підшкірної клітковини не рухомі відносно до прилеглих тканин, щільні, болючі при пальпації. Варикозно розширені вени напружені, особливо в ділянці неспроможних перфорант, помірно болючі, погано спадаються.

Завжди є доцільним посегментарне і порівняльне із здоровою кінцівкою вимірювання об’єму ураженої кінцівки. Ступінь збільшення кінцівки в об’ємі залежить від важкості гемодинамічних порушень, а розповсюдженість набряку вказує на локалізацію змін у магістральних венах.

Діагностика

1. Флебографія

2. Лімфографія.

3. Радіоіндикація.

4. Ультразвукова флуометрія.

5. Оклюзійна плетизмографія.

Диференційна

діагностика

Ряд захворювань, при яких спостерігають лімфедема або набряк кінцівки, подібні до клінічних проявів посттромбофлебітичного синдрому. До них відносяться: варикозну хворобу поверхневих вен, уроджені захворювання судин нижніх кінцівок та лімфостаз.

Особливе значення в диференційному діагнозі лімфедеми мають анамнестичні дані. Наявність у хворого в анамнезі симптомів гострого тромбозу магістральних вен із подальшою появою розширення поверхневих вен свідчить на користь лімфедеми. При варикозній хворобі спочатку розвивається розширення поверхневих вен і лише потім виникає набряк кінцівки.

Результати функціональних проб і дані, отримані при застосуванні спеціальних методів дослідження (флебографія, ліфографія), дозволяють встановити точний діагноз.

.

Лікувальна

тактика

Консервативне лікування:

1. Анальгетики.

2. Венопротектори (троксовазин, венорутон, ескузан, глівенол).

3. Дезагреганти.

4. Ензимні препарати (трипсин, хімотрипсин, вобензим).

5. Десенсебілізувальні препарати.

6. Сечогінні засоби в поєднанні з препаратами калію.

7. Лімфотропні препарати.

8. Протизапальні запальні (нестероїдні протизапальні препарати).

9. Місцеве лікування трофічних порушень (залежності від важкості й фази перебігу некротично-виразкових процесів).

Хірургічне лікування.