НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

Кафедра оперативної хірургії та топографічної анатомії

Індивідуальна робота

На тему:

«Жовчнокам'яна хвороба»

Студентки 3 курсу 13групи

Медичного факультету №3

Сизранової Катерини Михайлівни

Викладач:

Селіванов Сергій Сергійович

Київ

2014

План

1. Жовтяниця як хірургічна проблема.

2. Жовчнокам’яна хвороба.

3. Клінічні прояви.

4. Методи дослідження.

5. Диференційна діагностика.

6. Принципи лікування.

7. Постхолецистектомічний синдром.

8. Література

Вступ

Жовчнокам’яна хвороба (ЖКХ) – одне з найбільш поширених захворювань органів системи травлення, яке вражає найчастіше людей у віці старше 40 років. Її справедливо вважають зараз “Хворобою століття”, “Хворобою цивілізації”. В країнах Європи, а також в Північної та Південної Америки ЖКХ виявляється у 10-15% дорослого населення, у віці 40 років і старше – у 15-20%. За деякими статистичними даними в США майже 15 млн. чоловік є носіями жовчних каменів і приблизно 6 тис. чоловік щорічно вмирають від причин, пов’язаних з ускладненнями ЖКХ. За даними Всесвітнього Союзу хірургів щорічно у світі виконується більше 1 млн. холецистектомій: в США – 400-500 тис., в Росії – 250-300 тис. Жінки хворіють у 5-6 разів частіше, ніж чоловіки, співвідношення частоти захворювання між жінками і чоловіками становить 5-9:1. В повсякденній практиці майбутніх лікарів терапевтів, хірургів, гастроентерологів проблема ЖКХ займатиме значну частину клінічної практики, що обумовлює необхідність детального освоєння цієї теми.

Анатомічні дані про жовчний міхур і жовчні протоки.

Правий й лівий печінкові протоки, виходячи з однойменних часток печінки, утворюють загальну печінкову протоку. Ширина печінкової протоки коливається від 0-4 до 1 см і становить у середньому близько 0,5 см. Довжина печінкової протоки близько 2,5-3,5 см.

Загальна печінкова протока з'єднуючись із міхуревою протокою, утворюють загальний жовчний проток. Довжина загальної жовчної протоки 6-8 см, ширина 0,5-1 см. У загальній жовчній протоці виділяють чотири відділи: супрадуоденальний, що розташований над дванадцятипалою кишкою, ретродуоденальний - проходить за верхньогоризонтальною гілкою дванадцятипалої кишки, ретропанкреатичний (за голівкою підшлункової залози) і інтрамуральний, який знаходиться в стінці вертикальної гілки дванадцятипалої кишки. Дистальний відділ загальної жовчної протоки утворює великий дуоденальний сосок (фатеров сосок), який розташований в підслизовому шарі дванадцятипалої кишки. Великий дуоденальний сосок має автономну м'язову систему, яка складається з поздовжніх, циркулярних і косих волокон, і сфінктер Оді, який не залежить від м'язів дванадцятипалої кишки. До великого дуоденального сосочку підходить панкреатична протока, утворюючи разом з термінальним відділом загальної жовчної протоки ампулу дуоденального сосочка.

Різні варіанти взаємного розташування жовчної й панкреатичної протоків завжди повинні бути враховані при виконанні хірургічного втручання на великому дуоденальному сосочку.

Жовчний міхур розташований на нижній поверхні печінки в невеликому поглибленні. Більша частина його поверхні покрита очеревиною, за винятком області, яка прилягає до печінки. Ємність жовчного міхура становить близько 50-70 мл. Виділяють дно, тіло і шийку жовчного міхура, яка переходить у міхуреву протоку. В шийці жовчного міхура розрізняють бухтоподібне випинання - кишеня Гартмана. Міхурева протока частіше впадає в праве півколо холедоха під гострим кутом. Стінка жовчного міхура складається із трьох оболонок: слизової, м'язової і фіброзної. Слизова оболонка міхура утворює численні складки. В області шийки міхура і початковій частині міхуревої протоки вони одержали назву клапанів Гейстера, які в більш дистальних відділах міхуревої протоки разом з пучками волокон гладких м’язів утворюють сфінктер Люткенса. Слизова оболонка утворює множинні випинання, які розташовані між м'язовими пучками - синуси Рокитанского-Ашоффа. У фіброзній оболонці, частіше в області ложа міхура, розташовані аберантні печінкові канальця не сполучені із просвітом жовчного міхура. Крипти й аберантні канальця можуть бути місцем затримки мікрофлори, що зумовлює запалення всієї товщі стінки жовчного міхура.

Кровопостачання жовчного міхура здійснюється через міхуреву артерію, яка підходить до нього з боку шийки одним або двома стовбурами від власної печінкової артерії або її правої гілки. Відтік лімфи відбувається в лімфатичні вузли воріт печінки й лімфатичну систему самої печінки.

Іннервація жовчного міхура здійснюється з печінкового сплетіння, утвореного гілками черевного сплетіння, лівого блукаючого нерва й правого діафрагмального нерва.

Жовч, яка продукується в печінці і поступає у позапечінкові жовчні протоки, складається з води (97%), жовчних солей (1-2%), пігментів, холестерину й жирних кислот (близько 1%). Середній дебіт виділення жовчі печінкою 40 мл/хв. В періоди між травленням їжі сфінктер Оді перебуває в стані скорочення. При досягненні певного рівня тиску в загальній жовчній протоці відкривається сфінктер Люткенса, і жовч із печінкових протоків попадає в жовчний міхур. В жовчному міхурі відбувається концентрація жовчі за рахунок всмоктування води і електролітів. При цьому концентрація основних компонентів жовчі (жовчних кислот, пігментів, холестерину, кальцію) підвищується в 5-10 разів від їх вихідного рівня. Їжа, кислий шлунковий сік, жири, потрапляючи на слизову оболонку дванадцятипалої кишки, викликають виділення в кров інтестинальних гормонів - холецистокініну, секретину, які викликають скорочення жовчного міхура й одночасне розслаблення сфінктера Оді. Коли їжа залишає дванадцятипалу кишку і вміст дванадцятипалої кишки знову стає лужним, припиняється виділення в кров гормонів, скорочується сфінктер Оді, перешкоджаючи подальшому надходженню жовчі в кишечник. За добу в кишечник надходить близько 1 л жовчі.