Національний медичний університет імені О. О. Богомольця

Реферат

На тему:

«Предмет, задачі, методи нейропсихології. Історія нейропсихології, як науки. Основні принципи будови мозку. Проблема мозкової організації (локалізації) вищих психічних функцій »

Студентка 4 курсу, 2 групи

медико-психологічного факультету

Шуляк Жанни

Київ 2013

Зміст

Предмет і завдання нейропсихології. Історія нейропсихології, як науки…………….3

Локалізація ВПФ в головному мозку людини……………………………………………………….5

Принципи локалізації ВПФ в головному мозку……………………………………………………..6

Концепція структурно-системної організації мозку О.С. Адріанова……………….....12

Теорія трьох основних структурно-функціональних блоку А.Р. Лурія………………..14

Література……………………………………………………………………………………………………………..16

Предмет і завдання нейропсихології. Історія нейропсихології, як науки

Мозок як орган психічної діяльності в даний час став осередком наукових інтересів ряду дисциплін. Але саме нейропсихологія вперше зробила метою наукового дослідження вивчення ролі окремих систем головного мозку в здійсненні психічної діяльності. Т. о., Нейропсихологія - це галузь психологічної науки, що склалася на стику психології, медицини (нейрохірургії, неврології) і фізіології, що вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій на матеріалі локальних уражень головного мозку.

Нейропсихологія в нашій країні має свої традиції. Перші нейропсихологічні дослідження проводилися в 20-х роках Л.С. Виготським. Однак, творцем нейропсихології є професор А. Р. Лурія (1902-1977), який впродовж багатьох років, починаючи з тридцятих років і до кінця свого життя, разом зі своїми учнями послідовно розробляв різні розділи нейропсихології і перетворив її в самостійну галузь психологічної науки , що характеризується своїм предметом, своїми методами і своїм об'єктом дослідження. Взагалі наукова спадщина А.Р. Лурія можна розділити на два основні розділи: перший умовно можна позначити як роботи, присвячені різним загально психологічними проблем (вивчення вищих психічних функцій, їх генезу, ролі мови в організації поведінки, ролі історичних чинників у формуванні психічних процесів і т.д.); другий включає в себе дослідження в галузі нейропсихології, присвячені проблемам мозкової організації різних психічних процесів. Успіх нейропсихологічних досліджень А.Р. Лурія був забезпечений, насамперед, тим, що теоретичною основою цих досліджень було вчення про ВПФ людини, яке він розробляв разом з Л.С. Виготським, А.Н. Леонтьєвим та іншими вітчизняними психологами. Т. о., Теоретичною основою нейропсихологічних досліджень А.Р. Лурія були його загально психологічне уявлення про системну будову ВПФ, їх мінливості, пластичності, залежності не тільки від генотипових, але і від паратипових факторів, їх динамічності в часі і способах організації. У численних нейропсихологічних роботах А.Р. Лурія розвивалася єдина лінія досліджень - від уявлень про мозкової організації окремих психічних функцій - до загальних уявлень про принципи локалізації будь-яких психічних процесів і про роботу мозку як цілого. Основною теоретичною завданням нейропсихологічних досліджень Лурія була розробка теорії локалізації вищих психічних функцій людини, позначеної ним як теорія системної динамічної локалізації функцій.

Нейропсихологічні дослідження Лурія включають в себе два основних типи робіт: по-перше, роботи, які можна об'єднати під назвою «синдромологією», тобто вивчення різних нейропсихологічних синдромів, що виникають при локальних ураженнях мозку, по-друге, дослідження різних форм порушення того чи іншого психічного процесу внаслідок різних локальних уражень мозку. Сюди відносяться роботи з нейропсихології мови, пам'яті, сприйняття, мислення, тобто роботи з нейропсихології пізнавальних процесів.

Простежуючи історію нейропсихологічних робіт Лурія, можна виділити в ній кілька періодів: а) ранній період (кінець 20-х - початок 30-х рр..), Б) передвоєнний період, в) військовий період і перші повоєнні роки; г) повернення до нейропсихологічній тематиці після короткої перерви (кінець 50-х - початок 60-х); д) період інтенсивної розробки нейропсихології, продовжився до кінця життя (60-70-і рр..).

А.Р. Лурія опублікував велику кількість робіт з нейропсихології, багато з яких були переведені на різні іноземні мови. Серед них найбільш відомі такі монографії, як «Травматична афазія» (М., 1947), «Відновлення функцій після військової травми» (М, 1948), «Вищі коркові функції та їх порушення при локальних ураженнях мозку» (М., 1962. - 1 вид., М., 1969. - 2 вид.), «Мозок і психічні процеси» (М., 1963,-т.1, 1970.-Т.П), «Основи нейролінгвістики» (М., 1975 ), «Нейропсихологія пам'яті» (М., 1974. - Т. I; 1976.-т. II) і ряд інших. Одна з них «Основи нейропсихології» (М., 1973) була підготовлена ​​А. Р. Лурія як навчальний посібник для студентів факультетів психології державних університетів.

Слід зазначити, що за кордоном - особливо за останній час - був опублікований цілий ряд посібників з нейропсихології. До їх числа належать: «Нейропсихологія людини» X. Екаена і М. Альберта «Нumаn Neu-ropsychology», (1978), «Основи нейропсихології людини» Б. Колба і Я. Уішоу, (1980); «Клінічна нейропсихологія», (1984) під ред. Патріка E. Лоді і Джемса М. Шеар, «Клінічна нейропсихологія», (1979) під ред. К. М. Хелмана і Е. Валенстейна; «Нейропсихологія ліворукості», (1980) під ред. Дж. Херрон і ряд інших.

Нейропсихологія нині - інтенсивно розвивається галузь психологічної науки, де йде безперервне накопичення нових знань, нових фактів, що пов'язано, насамперед, з великими успіхами нейрохірургії (розвитком комп'ютерної томографії, мікрохірургії, нейрохірургії судинних уражень мозку та ін.)

Комплексний характер знань, які використовуються для побудови теоретичних моделей нейропсихології, визначається комплексним, багатоплановим характером центральної проблеми нейропсихології «мозок як субстрат психічних процесів». Ця проблема є міждисциплінарною, і просування вперед по шляху її вирішення можливе лише за допомогою спільних зусиль багатьох наук, в тому числі і нейропсихології.

Сучасна нейропсихологія розвивається в основному двома шляхами. Один з них - це вітчизняна нейропсихологія, створена трудами Л. С. Виготського, А, Р. Лурія і продовжуюча його учнями і послідовниками; іншого-це традиційна західна нейропсихологія, найбільш яскравими представниками якої є такі нейропсихології, як Р. Рейтан, Д. Бенсон, X. Екаен, О. Зангвілл та ін Західна нейропсихологія досягла великих успіхів у розробці кількісних методів дослідження наслідків мозкових уражень, але фактично не має загальної концептуальної схеми роботи мозку, загальною нейропсихологічної теорії, що пояснює принципи функціонування мозку як цілого. У теоретичному відношенні вона бере початок головним чином від біхевіоризму та неврології (емпіричних даних), а також від психомоторики. В результаті західна нейропсихологія йде шляхом безпосереднього (по суті, психоморфологічного) зіставлення порушень окремих психічних процесів з ураженнями певних ділянок мозку. Але, тут слід зазначити, що завдяки адаптованим перекладам робіт Лурія і «луріевскіх методів», виконаний А.Л. Крістенсен, А.Р. Лурія став особливо популярний у Західному світі та Америці. Його роботи продемонстрували застосування гнучкого підходу в нейропсихології. Т.ч., в західній нейропсихології під впливом робіт А.Р. Лурія спостерігається перехід від статичного розгляду взаємини «мозок-поведінка» до більш динамічному і контекстно-залежному. Зараз розроблено достатню кількість нео-Лурієвскіх методів з опорою на специфічні аспекти теоретичного Лурієвского підходу. Наприклад, «Батарея оцінки для дітей Кауфмана» (Kaufman-ABC) була однією з перших батарей оцінки інтелекту дітей у США, в якій зроблено спробу визначити не стільки результати виконання тесту, скільки ментальні процеси, що стоять за їх отриманням, зокрема аналізувати симультанні і сукцессивно аспекти розумових операцій. Або, нова система когнітивної оцінки Даса і На-Глієра, розвинена на основі системи оцінки інтелектуальних функцій PASS, грунтується на Лурієвскіх уявленнях про паралельну і послідовній переробці інформації. Але, найбільш відомою спробою створити психометричних версію Лурієвскіх методів є нейропсихологічна батарея «Лурія - Небраска»).