Неісторичні погляди

Аристотель, який проголосив, що природа людини заповіла їй жити в суспільстві й тому вона є природним продуктом змін у сфері людських співтовариств.

Аналогічні за змістом традиційні теологічні концепції в християнській культурі, де конкретний акт здійснення державної влади виводиться з волі зверхприроднього фактора. У древніх народів Сходу, Єгипту, Греції, Рима вища державна влада обожнювалася. Походження верховних правителів оголошувалося божественним.

Патріархальна теорія

Держава - це результат розвитку родини. Ще Конфуцій виклав патріархальну концепцію держави, відповідно до якої держава є великою родиною. Абсолютна влада правителя є продовження влади батька в родині.

Договірна концепція

В 17 й 18 століттях у процесі розвитку в Європі абсолютистського ладу виникли різноманітні теорії суспільного договору. Прообразом цієї ідеї можна вважати погляди філософа Епікура, який за багато століть до Гоббса, Руссо, Локка сформулював її. Суть цієї теорії складається в трактуванні держави як результату пакту, договору, укладеного між суверенним правителем і підданими. Причини укладання договору трактуються по-різному. Гоббс оцінював природний стан як «війну всіх проти всіх». Постійне побоювання за життя, безпеку, власність переросло в переконання, що необхідно когось наділити владою, що забезпечить порядок і приборкає агресивність людей. Так був укладений суспільний договір, що передав атрибути влади суверенному, абсолютному монархові. Руссо інакше сприймав додержавний стан. Людина, що живе окремо, індивідуально, у стані гармонії із природою, була щаслива і не прагнула змін. Зовнішні й об'єктивні обставини - стихійні лиха, потреба підкорити природу колективними зусиллями, поява приватної власності зробили необхідними організування публічної форми життя. Був укладений договір усіх з усіма. Народ став колективним сувереном.

Теорія завоювання

Засновник теорії був Л. Гумплович. Він вважав, що держава виникла як результат поневолення слабких груп більш організованими й більш сильними: тобто державна структура стає формою панування переможців над переможеними.

Марксистська теорія (соціально-економічна теорія)

Один з ранніх її представників Платон виводить джерела держави з поділу праці, відокремлення діяльності по керівництву суспільством. Теорія пояснює походження держави поділом праці, появою приватної власності, а разом з нею й класів з непримиренними інтересами. Економічно панівний клас створює державу для підпорядкування собі незаможних. Держава, отже, стає знаряддям захисту інтересів економічно панівного класу.

Психологічна теорія

(представники Л. Петражицкий, Г.Тард, Дж. Фрезер й ін.)

Держава - це організація, що створилася для керування суспільством з боку визнаних осіб. Це керівництво є необхідним, тому що люди мають психологічну потребу в підпорядкуванні.

Іригаційна теорія

Перші держави виникли в країнах жаркого клімату на берегах рік. Тут людям, щоб вижити, необхідно було будувати гігантські греблі й канали. Орган, створений для організації будівництва, поспішно перетворився в орган по керівництву всім суспільством, у державу.

Органічна теорія

(основоположник Г.Спенсер)

Подібно до біологічного організму, держава народжується, росте, розвивається, старіє і гине; має відповідне «політичне тіло»: руки, ноги, голову, тулуб, внутрішні органи, які виконують певні функції.

Технократична теорія

Держава – результат спілкування людини з технікою.

Держава різних історичних епох і народів мало схожа між собою. І все-таки вони мають деякі риси, які в більшому або меншому ступені властиві кожному з них. Це наступні загальні ознаки:

1. Територія.

Держава нерозривно пов'язана з певною територією. Закони й повноваження держави поширюються на людей, що проживають на даній території. Територія включає землю, надра, повітряний простір і територіальні води.

2. Населення.

Людське співтовариство, що проживає на її території й підкоряється її владі. Населення держави може складатися з одного 3. Політична публічна влада. Відносини держави й підпорядкування, що існують між політичною елітою та іншою частиною суспільства. Організація політичної публічної влади означає наявність в неї особливого апарату примусу (армії, служб охорони порядку й безпеки)

4. Примус (принуждение).

Ніхто не може довільно ухвалювати рішення щодо свого існування поза державою й про не підпорядкування державній владі. Бездержавність (апатридизм) трактується як ненормальне явище, що було визнано Загальною декларацією прав людини, підписаної в 1948 році. Явища апатридизма бувають можливі у випадках міждержавних конфліктів або непогодженості правових систем окремих держав у питанні про громадянство.

5. Право на застосування насильства. Держава має спеціалізовані органи насильства, до яких прибігає в ситуаціях, установлених законом.

6. Суверенітет.

Суверенітет держави має зовнішній і внутрішній вимір. Це означає, що держава має у своєму розпорядженні вищу й необмежену владу стосовно внутрішніх суб'єктів, що діють у її кордонах, а інші держави зобов'язані поважати цей принцип.

7. Загальність (всеобщность).

Держава охоплює своїм впливом всіх людей, що перебувають на її території (це стосується також громадян інших держав).

8. Державна символіка.

9. Право на стягнення податків і зборів населення.

Податки необхідні для утримання численних службовців і для матеріального забезпечення державної політики: оборонної, економічної, соціальної, і т.д.

Отже, на підставі вищевикладеного можна дати таке визначення держави.

Держава - це особлива форма політичної організації влади, утворена національною або багатонаціональною спільністю на певній території, що володіє суверенітетом і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (державного апарата) і матеріально-фінансових ресурсів (податків).