Правова держава

Владыки! Вам венец и трон

Дает Закон - а не природа;

Стоите выше вы народа,

Но вечный выше вас Закон,

И горе, горе племенам,

Где дремлет он неосторожно,

Где иль народу, иль царям,

Законом властвовать возможно

А.С. Пушкин

Термін «правова держава» (Rechfssaat) твердо встановився в німецькій юридичній літературі в першій половині 19 століття (у роботах К.Т. Вельхера, Р. фон Молячи й ін.), а надалі одержав широке поширення. Прихильником ідеї правової держави був український учений Б. А. Кистяковський. Ідея правової держави зародилася в далекій давнині. Платон писав, що держава можлива лише там, де панують закони, «де закон - цар над правителями, а вони його раби». На стражі законів повинне стояти правосуддя. Платон помітив, що в державі повинні бути відповідно організовані суди. Хоча в розумінні Платона судова влада ще не самостійна галузь влади.

В 18-19 століттях у Європі сформувалася цілісна концепція правової держави. Французькі філософи Ш. Монтеск'є (концепція поділу влади) і Ж-Ж. Руссо (ідея народного суверенітету) вважали, що в природі й суспільстві діють природні об'єктивні закони. Закони в державі регулюють відносини між людьми, народами й правителями. За допомогою суспільного договору люди делегують державі частину своїх прав і свобод, одержуючи замість тверді правові гарантії від держави. Розвиваючи ідею про суспільний договір, німецький філософ И. Кант вказував, що в правовій державі буде постійно розширюватися практичне застосування принципів волі й соціальної справедливості. На думку Канта, тільки з'єднана воля всіх осіб, що утворять народ, може бути джерелом законів у правовій державі. Маючи право участі в загальному рішенні, кожний у той же час зобов'язаний неухильно йому підкорятися. Кожний громадянин вправі визнати над собою тільки таку владу, що сама неухильно дотримується тих же законів, що й він. «Правова держава» И. Канта ґрунтувалася на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Громадяни можуть робити все, що не заборонено законом, держава ж може робити тільки те, що дозволено законом, правосуддя повинне бути незалежним і покладатися на презумпцію невинності. Права людини повинні мати пріоритет над правами будь-якої спільності (нації, класу), а права нації повинні бути пріоритетними над правами держави.

Правова держава - це така держава, де на практиці забезпечена вища влада закону, де влада заснована на праві, їм обмежується й через нього реалізується.

Основні принципи правової держави:

1.Верховенство правового закону у всіх сферах громадського життя. Основний закон правової держави – конституція.

2.Гарантована захищеність державою свободи особи, її прав й інтересів.

3. Взаємна відповідальність і довіра держави до особистості.

4. Поділ влади на виконавчу, законодавчу, судову є необхідною умовою існування правової держави. Принцип поділу влади повинен мати своїм наслідком не простий розподіл функцій між різними ланками державного апарату, а створення незалежних сфер володарювання з діючими в кожній з них особливими структурами. Цей принцип демократичний: він передбачає таку організацію державної влади, що дозволяє ефективно виявляти й відбивати інтереси як більшості, так і меншостей населення, його різних груп - національних, регіональних, професійних

5.Ефективні форми контролю й нагляду за здійсненням закону. Конкретне здійснення цього принципу державою й суспільством покладене на органи суду, прокуратури, арбітраж, податкові служби.

Становлення правової держави - тривалий історичний процес, що протікає одночасно з формуванням цивільного суспільства. Держава може стати правовим тільки за умови перетворення підданого в громадянина, що кориться вимогам закону не через страх бути покараним за його порушення, а з почуття відповідальності, корячись внутрішньому боргу, самодисципліні. Першоосновою правової держави є певний рівень правової культури, що ґрунтується на фундаменті елементарної порядності, моральності, почутті боргу.